Catena Aurea (Мт 18,15-20)

ЙОАН ЗОЛОТОУСТИЙ. Вище Господь виніс суворий вирок тим, хто стає причиною спокуси, щоб вони боялися з усіх боків. Тепер же, щоб ті, кого спокушають, не впали в протилежну крайність — недбалість і байдужість, шукаючи в усьому лише власної вигоди й тим самим впадаючи в гордість, — Господь стримує таку схильність, наказуючи викривати брата, кажучи: «Коли твій брат згрішить проти тебе, піди й докори йому віч-на-віч».

АВГУСТИН. Господь застерігає нас не заплющувати очей на провини один одного, але й не шукати приводу для осуду, а дбати про те, що можна виправити. Бо наше зауваження повинно виходити з любові: не прагнути ранити, а бажати виправити. Якщо ж ти мовчиш, то стаєш гіршим від нього. Він, завдавши тобі кривди, завдав великої шкоди самому собі; а ти легковажиш раною свого брата і через своє мовчання більше винен, ніж він через свої образливі слова.

АВГУСТИН. Часто ми неправильно уникаємо навчати, напоумляти, викривати й стримувати беззаконних або тому, що це важко, або тому, що хочемо уникнути їхньої ворожнечі, щоб вони не зашкодили нам у дочасних справах — чи в здобутті того, чого ми бажаємо, чи в утриманні того, що наша немічна природа надто любить. Але якщо хтось утримується від докору грішникам тому, що шукає слушнішої нагоди, або боїться зробити їх ще гіршими, чи щоб вони не стали перешкодою для доброго й побожного життя інших слабших людей, не засмутили їх або не відвернули від віри, — то тут виявляється не користолюбство, а розсудливість любові.

І ще більше це стосується тих, хто поставлений керувати Церквами: вони не повинні щадити гріх, викриваючи його. Але навіть той, хто не має влади, не вільний від вини, якщо знає про багато речей у житті тих, з ким пов’язаний узами цього життя, які потребують напоумлення чи виправлення, але нехтує цим, уникаючи їхнього невдоволення через речі, якими він не просто користується, а до яких надмірно прив’язаний.

ЙОАН ЗОЛОТОУСТИЙ. Варто звернути увагу, що іноді Господь приводить винуватця до того, кого він образив, як тоді, коли каже: «Коли принесеш свій дар до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, піди, помирися спершу з братом твоїм». Іншим разом Він наказує тому, хто зазнав кривди, простити ближнього, як у словах: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Тут же Він установлює ще інший спосіб: приводить того, хто зазнав образи, до того, хто його образив, і тому каже: «Коли твій брат згрішить проти тебе». Бо оскільки той, хто завдав кривди, через сором не схильний сам прийти й виправити свою провину, Господь посилає до нього того, хто постраждав. І посилає не просто так, а з наміром виправити зло, тому додає: «докори йому».

РАВАН. Він не наказує прощати без розбору, але лише того, хто готовий слухати, бути покірним і чинити покаяння, щоб, з одного боку, прощення не стало недосяжним, а з другого — поблажливість не перейшла межі.

ЙОАН ЗОЛОТОУСТИЙ. Він не говорить: «Звинувать його», або: «Сварися з ним», або: «Вимагай відшкодування», але: «докори йому». Тобто нагадай йому про його гріх, скажи, що саме ти через нього вистраждав. Адже він пригнічений гнівом або соромом і немовби заціпенів у глибокому сні. Тому саме ти, хто перебуває при здоровому розумі, повинен піти до того, хто духовно хворий.

ЄРОНІМ. Якщо твій брат згрішив проти тебе або завдав тобі кривди, ти маєш владу, більше того — зобов’язаний простити його, адже нам наказано прощати нашим боржникам. Але якщо людина грішить проти Бога, це вже не в нашій владі вирішувати. Проте ми робимо цілком навпаки: там, де зневажено Бога, ми поблажливі, а там, де образили нас, наполегливо домагаємося свого.

ЙОАН ЗОЛОТОУСТИЙ. Докоряти потрібно самому винуватцеві, а не комусь іншому, тому що він легше це прийме саме від того, кого образив, особливо коли вони залишаються наодинці. Бо коли той, хто мав право вимагати сатисфакції, виявляє передусім бажання зцілити рану, це має велику силу, щоб схилити іншого до примирення.

АВГУСТИН. Отже, коли хтось завинив перед нами, будьмо дуже уважними — не задля себе, адже забути образу є славною річчю. Забудь свою кривду, але не забувай рани, яку отримав твій брат. Докори йому віч-на-віч, прагнучи його виправлення й оберігаючи його від сорому. Адже може статися, що через сором він почне виправдовувати свій гріх, і тоді ти лише зробиш його ще впертішим, хоча хотів учинити йому добро.

ЄРОНІМ. Брата потрібно докоряти наодинці, щоб, утративши почуття сорому, він не залишився у своєму гріху.

АВГУСТИН. Але Апостол каже: «Тих, що грішать, докоряй перед усіма, щоб і інші страх мали». Отже, іноді братові потрібно сказати наодинці, а іноді — викривати його перед усіма.

Зверни увагу, що потрібно робити спочатку. «Коли твій брат згрішить проти тебе, докори йому віч-на-віч». Чому? Бо він згрішив проти тебе. У чому саме? Ти знаєш про його гріх, і тому, якщо гріх був прихований, то й докір нехай буде прихованим. Якщо лише ти знаєш про його провину, а викриваєш його перед усіма, ти вже не виправляєш його, а видаєш.

Якщо брат згрішив проти тебе і тільки ти це знаєш, то він згрішив лише проти тебе. Але якщо він образив тебе перед багатьма, то згрішив також і перед тими, хто був свідком. Тому гріхи, вчинені прилюдно, потрібно викривати прилюдно, а ті, що сталися потай, — потай. Розрізняй час і обставини — і Святе Письмо буде цілком узгодженим.

Але чому ти виправляєш ближнього? Через те, що його гріх завдав шкоди тобі? Ні в якому разі. Якщо ти робиш це з любові до себе — не робиш нічого доброго; якщо ж із любові до нього — тоді чиниш правильно. Нарешті, зверни увагу, задля кого ти повинен це робити — задля себе чи задля нього, бо сказано: «Якщо він тебе послухає, ти придбав свого брата». Отже, роби це заради нього, щоб придбати його.

Тим самим визнай, що, грішачи проти людини, ти був утраченим. Бо якби ти не був утраченим, то як він міг би тебе придбати? Нехай же ніхто не легковажить гріхом проти свого брата.

ЙОАН ЗОЛОТОУСТИЙ. Звідси ясно, що ворожнеча приносить втрату обом сторонам. Бо Він не сказав: «Він придбав самого себе», а: «ти придбав свого брата». Цим показано, що ви обоє зазнали втрати через незгоду.

ЄРОНІМ. Далі додається, що потрібно робити, якщо він не послухає: «Якщо ж не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох».

ЙОАН ЗОЛОТОУСТИЙ. Чим безсоромнішим і впертішим він виявляється, тим старанніше ми повинні застосовувати ліки, а не впадати в гнів чи ненависть. Так і лікар, коли бачить, що хвороба не відступає, не припиняє лікування, а подвоює свої зусилля.

Зверни увагу, що це викриття призначене не для помсти, а для виправлення. Тому Господь не наказує відразу брати двох свідків, а лише тоді, коли людина не хоче виправитися. І навіть тоді Він не посилає до неї натовп, а лише одного або двох, посилаючись на Закон: «При устах двох або трьох свідків нехай буде встановлена кожна справа». Це потрібно для того, щоб ти мав свідків, що зробив усе зі свого боку.

ЄРОНІМ. Або це можна розуміти так: якщо він не послухає тебе, візьми одного брата; якщо й тоді не послухає, візьми третього — або через ревність про його виправлення, щоб сором чи напоумлення його зворушили, або для того, щоб були свідки.

ГЛОСА. Або для того, щоб, якщо він заперечуватиме, ніби не згрішив, вони могли довести йому, що це був гріх.

ЄРОНІМ. Якщо ж він не послухає і їх, тоді потрібно сказати Церкві, щоб він став предметом загального осуду. Той, кого не вдалося спасти власним почуттям сорому, може бути спасенний через публічне безчестя. Тому далі сказано: «Якщо ж і Церкви не послухає, нехай буде для тебе як поганин і митар».

ЙОАН ЗОЛОТОУСТИЙ. Тобто скажи це тим, хто поставлений керувати Церквою.

ГЛОСА. Або — скажи всій Церкві, щоб його безчестя стало ще очевиднішим. Після всього цього настає відлучення від церковної спільноти, яке має бути звершене устами Церкви, тобто священника; коли ж він відлучає, вся Церква діє разом із ним.

АВГУСТИН. Тобто більше не вважай його серед своїх братів. Однак і тоді не слід нехтувати його спасінням. Адже навіть поган, тобто язичників, ми не вважаємо своїми братами, але все ж постійно шукаємо їхнього спасіння.

ЙОАН ЗОЛОТОУСТИЙ. Господь не наказує так чинити щодо тих, хто перебуває поза Церквою, як наказує щодо брата. Про тих, хто назовні, Він говорить: «Коли хтось ударить тебе в праву щоку, підстав йому й другу». Так само Павло каже: «Бо що мені судити й тих, що поза Церквою?» Але братів Він велить нам докоряти і, якщо вони не каються, віддалятися від них.

ЄРОНІМ. Те, що Він говорить: «як поганин і митар», показує, що більшої відрази заслуговує той, хто, називаючись віруючим, чинить діла невіруючого, ніж ті, хто відкрито є язичниками. Митарями ж Він називає тих, хто женеться за земною наживою, збагачується торгівлею, обманом, шахрайством і неправдивими присягами.

ОРИГЕН. Варто уважно розглянути, чи цей припис стосується кожного гріха. Бо що, коли хтось учинить один із гріхів, що ведуть до смерті, — наприклад, неприродний гріх, перелюб, убивство чи розпусту? Чи справді таких потрібно лише приватно напоумити, а якщо вони послухають, одразу сказати: «Ти придбав свого брата»? Чи, навпаки, їх слід спершу усунути від церковної спільноти, а не лише після того, як вони вперто залишаться непохитними після напоумлення при свідках і перед Церквою?

Один, споглядаючи безмежне милосердя Христа, скаже, що, оскільки слова Христа не роблять різниці між гріхами, було б проти Його милосердя обмежувати їх лише малими гріхами. Інший же, уважніше розглянувши ці слова, стверджуватиме, що вони не стосуються кожного гріха, бо той, хто винний у таких тяжких гріхах, уже не є братом, а лише називається братом; саме про таких Апостол говорить, що з ними не слід навіть їсти.

Однак, як ті, хто тлумачить ці слова як такі, що стосуються кожного гріха, можуть заохотити недбалих до гріха, так і той, хто навчає, що людина, яка вчинила незначний, не смертельний гріх і після напоумлення свідками та Церквою залишилася непохитною, повинна вважатися поганином і митарем, видається надто суворим.

Бо чи вона остаточно загине, ми не можемо визначити. По-перше, той, кого тричі напоумляли й хто не послухав, може послухати четвертого разу. По-друге, іноді людина отримує не лише за своїми вчинками, а навіть більше, ніж заслуговує її провина, — і це може бути їй на добро в цьому світі. Нарешті, Христос не сказав просто: «Нехай буде як поганин», але: «нехай буде для тебе як поганин і митар».

Тому того, хто після трьох напоумлень щодо легкого гріха не виправляється, ми повинні вважати для себе як поганина і митаря, уникаючи його, щоб він був засоромлений. Але чи вважає його таким також Бог — це не нам вирішувати; це належить до Божого суду.