36-й день лічби Омеру (бр. Томаш Регєвіч)

Коли прийде Параклит, якого Я вам пошлю від Отця, Дух Істини, що від Отця походить, Він свідчитиме про Мене. Але й ви свідчите, бо зо Мною від початку. Це Я сказав вам, щоб ви не зневірилися. Вас виключать із синагог, але надходить година, коли кожен, хто вас уб’є, думатиме, що приносить жертву Богові. Вони чинитимуть так, бо не пізнали ні Отця, ні Мене. Але Я сказав вам це, щоб, коли настане та година, ви пригадали собі, що Я говорив вам про це.

Господь Бог веде нас, і ці дні називаються днями лічби омера, лічби врожаю, лічби первоплодів. Того, що Святий Дух звершив у нас. Сьогодні Христос дуже серйозно промовляє до мене через це слово і говорить про одну річ.

Не знаю, як ви слухали це перше читання. Перше читання — слово з Діянь Апостолів — розповідає про початки Церкви в Європі. Першу церкву в Європі, у Филипах, яку Господь Бог розпочинає досить несподіваним способом — коли щось забороняє. Це читання взяте з 16-го розділу Діянь Апостолів. Воно починається так (ми цього сьогодні не слухали, але це безпосередньо попередні вірші до нинішнього тексту): Павло разом зі своїми товаришами пройшли через Фригію, галатську країну, тому що Святий Дух заборонив їм проповідувати слово в Азії. Прибувши до Мізії, вони намагалися перейти до Віфінії, але Дух Ісуса не дозволив їм.

Ось так починається, ось таке вступне слово до сьогоднішнього уривку. Церква в Європі розпочалася тому, що Святий Дух щось заборонив. Не дозволив святому Павлу проповідувати Євангеліє там, де він мав намір. Павло збирався відвідати церкви, які виникли внаслідок його проповіді доброї новини, до яких він пізніше писав свої листи. Церкви, які були йому дуже дорогі — і Дух не дозволив. Сказав: ні.

І святий Павло слухається Святого Духа, який забороняє, щоби міг почути заклик македонянина, який просить: прийди й допоможи нам. І тоді він їде, прибуває у Филипи — це було велике місто. І там починається історія з однією жінкою, яка колись була невільницею, а тепер звільнена, має власну майстерню. Вона виготовляє пурпур. Це слово сьогодні дуже серйозно промовляє до мене. Моє серце теж має велике бажання відвідати ті церкви, з якими мені було дано зростати разом, проповідувати Євангеліє, де є брати, яких я люблю.

Святий Дух щось забороняє. Але чому забороняє? Забороняє, бо хоче повести туди, куди я сьогодні не хочу йти. Святий Дух, який знає Божі задуми. І це говорить про певний дар, про плід, який Святий Дух народжує в нас — а саме: стриманість. Коли людина ставить собі межі, коли не йде туди, куди хоче йти, не шукає того, що здається добрим, а дозволяє себе вести, дозволяє Богові поставити певні межі. І коли я думаю про межі, чую Євангеліє, яке Христос сьогодні говорить.

Коли Я пошлю вам Свого Духа, Він засвідчить про Мене. Що це означає сьогодні в контексті цього слова, цього обмеження, яке ставить Дух, не дозволяючи певних речей, які здаються добрими, які здаються прагненням серця? Це значить: засвідчить. І я бачу Христа розп’ятого, який прийняв обмеження, тобто прийняв відкинення, дозволив Себе прибити до хреста.

Він відмовився від того, щоби йти туди, куди хоче йти, щоби проповідувати слово, коли вже нічого не може зробити, коли дозволяє себе обмежити, коли Його відкидають, коли дозволяє Себе вивести з життя. Це і є Святий Дух, це світло, яке приходить і каже, що Бог спасає світ через благодать відкинення. Коли дозволяємо себе відкинути, коли дозволяємо Богові вивести нас із того, що здається добрим, коли дозволяємо Себе прибити до хреста.

Це і є плід, коли Святий Дух свідчить про Христа, що це — дорога. Що дорогою не є успіх, не є те, що ми робимо, бо маємо на це охоту. Не є добрі речі, які здаються правильними, слушними, які, як нам здається, принесуть добрий плід. А є дозволити ввести себе в відкинення. І це — коли Святий Дух свідчить про Христа, що хрест є дорогою, якою Бог спасає світ. Що благодать відкинення — це спосіб, через який до нас приходить спасіння. Бо саме так воно прийшло — Христос на хресті приносить спасіння, розіп’ятий, відкинутий, обмежений, коли вже нічого не може сказати, нічого не може зробити. Його руки не вільні, щоби благословити, щоби посилати, Його ноги не вільні, щоби йти, щоби крокувати дорогами Юдеї й Галілеї, щоби проповідувати Добру Новину.

Саме там звершується спасіння — в обмеженні. І коли приходить Святий Дух, це Слово сьогодні звертається до нас і питає: чи маю я цього Святого Духа, який свідчить про Христа і дозволяє мені теж свідчити? Не лише Він свідчить про Мене, але й ви свідчите, бо ви зі Мною. Сьогодні ми можемо бути з Христом на цій літургії, коли Він саме такий — зламаний — буде переданий у наші руки.

Можемо сьогодні бути одне з Ним, щоб бути свідками цього. Сьогодні цей Дух Христа знову хоче зануритися в наше нутро, щоби народити в нас плід, яким є стриманість, тобто поставити собі межу, дозволити поставити собі межу. Якщо Святий Дух каже не йти — не йти. Якщо каже не говорити — не говорити. І коли я це чую, я бачу об’явлення Бога на горі Синай і друге об’явлення Бога, який після гріха об’являється й говорить, ким Він є щодо цього народу. Що Він думає про цей народ, який щойно був виведений Його сильною рукою з вогняної печі, з неволі Єгипту, з пекла, проведений через Червоне море.

Ще недавно цей народ досвідчив, що Бог чує його голосіння, що бачить його сльози, що Він не байдужий, що відповідає, що приходить із великою силою. І щойно Мойсей зникає на кілька днів, як народ одразу творить собі ідола і каже: ось він — ось він мене поведе. Сила, успіх, золото, гроші — це має цінність. І що думає Бог? Бог каже: Ягве, Ягве — Бог милосердний і співчутливий, повільний до гніву, стриманий. Ось це і є суть.

Бо що таке гнів? Гнів — це наша агресія на те, що не йде за нашою думкою. Коли ми бунтуємось, коли нам перечать — не знаю. Я сподіваюся, що Святий Дух вам це пояснює.

Коли приходять і ставлять вам межі у вашому подружжі, у стосунках із дітьми, на роботі, коли у вас є плани, які, здається, не здійснюються, а ж бо вони мали би бути добрими для шлюбу, добрими для ваших дітей. І раптом Святий Дух каже: але не так. Забороняю тобі туди йти, забороняю тобі чинити насильство, забороняю тобі гніватися, виявляти агресію, стукати кулаком по столу, боротися, йти на барикади в ім’я добра — в ім’я добра. Бо чи не вимагав гріх золотого тельця Божого втручання? Хіба наш гріх не вимагає Божої кари? Але Бог — Той, хто себе обмежує, повільний до гніву, Він обмежується.

Відповіддю на гріх є Христос, який приймає відкинення. І це ніщо інше, як об’явлення Бога на горі Синай. Є дві гори, є дві вершини в житті Христа. Гора блаженств, на якій Христос проголошує Нагірну проповідь, тлумачить десять слів — це той момент, коли Мойсей приносить десять заповідей, ці дві скрижалі. Але є гора Голгофа, на якій відбувається друге об’явлення. Бо так, як на Синаї було два об’явлення: перше — серед надзвичайних явищ, землетрусів, диму, хмари, що з’явилася, блискавок, де Бог дає десять слів, а потім — друге об’явлення: в шелесті лагідного вітру, де Бог говорить про Своє милосердя, про шляхи, якими хоче йти зі Своїм народом, який є народом твердошиїм, який постійно потребує прощення. Так само й у житті Христа є гора Голгофа — друга гора, на якій відбувається об’явлення: не лише десять слів, не лише Нагірна проповідь, але саме це — об’явлення Бога, який стримує Свій гнів, який ставить собі межі, приймає відкинення, щоби нас любити.

І цей Дух занурений у нашому нутрі. Цей Дух, коли приходить і свідчить, що це є правда, що цей спосіб життя — правдивий, народжує в мені плід, яким є стриманість. Що я також не є схильний до гніву. Коли я кажу “не є”, то не кажу, що я не є, бо я є. Але сьогодні даю шанс закликати: Господи, прийди! Прийди, дай Свого Духа, постав межі, дай мені цю здатність до стриманості, до поставлення межі, до того, щоб не йти туди, куди думаю, що мушу йти. Дозволити себе обмежити, дозволити себе вивести, дозволити себе відкинути, піти туди, куди не хочеш, до тих людей, яких не хочеш, до тих, які, Боже, нічого не значать для мене. Але так не можна! Але саме так, Господи.