33 роки і бачив Авраама (бр. Томаш Лакомчик)
Нехай Господь дарує вам мир. Четвер, п’ятого тижня Великого Посту.
У першому читанні ми отримуємо уривок із Книги Буття — завіт Бога з Авраамом. І хоча це найдавніша книга, перша книга Біблії, існує певна історична теорія, що її остаточна редакція виникла у V столітті до нашої ери. Якщо прийняти священицьку традицію, то саме V століття — це час, коли Ізраїль перебуває в вавилонському полоні, коли їх залишилось дуже мало, коли немає храму, коли здається, що всі обітниці, які Бог залишив їм, — закінчились і розсипались.
Немає храму, немає святого міста, немає Ковчега Завіту, немає династії Давида. Тобто все впало в руїни. Ізраїль вже не є славним народом. Їх лишилось жменька, так звана «решта Ізраїля». І саме на цей час припадає остаточна редакція цієї книги. І здається дивним, що Ізраїль такий малий і вже, можливо, махнув рукою на всі обітниці, бо здається, що з них нічого не вийде — і раптом з’являється такий текст: «Ось завіт Мій з тобою», — говорить Бог до Аврама. — «Ти станеш батьком багатьох народів. Більше не будеш зватись Аврамом, але твоє ім’я буде Авраам, бо Я зроблю тебе батьком безлічі народів. Я зроблю тебе вельми плідним, від тебе постануть народи і царі». Як ніби наново, ще раз автори хочуть, щоб ізраїльтяни пережили ці обітниці, цей завіт, що він не завершився, що він не порушився. Хоч ми зараз дивимось і нас мало, ми — решта, але Бог вірний, Він уклав завіт з Авраамом, що його потомки будуть численні, як зірки на небі, як пісок на березі моря, і від нього походять царі.
Це текст для підкріплення сердець. Це той текст, який має зміцнити: Бог вірний. Ви могли бути невірними — і ця ситуація свідчить про це, але Бог залишається вірним. І Йому вистачить решти, як колись казав Ісус: вистачить маленького полум’я, вистачить закваски, зерна гірчиці, дрібки солі. Богові цього достатньо. Нам цього завжди буде замало — ми хочемо більше. Але Царство Боже зростає. Це обітниця, яку ми чуємо в першому читанні. А в Євангелії — черговий спір Ісуса з юдеями, і знову згадується Авраам: «Авраам, батько ваш, радів, що побачить день Мій. І побачив, і зрадів».
Авраам, який уже мав це бачення, бачення спасіння. Авраам, який вірив Богові. На чому була заснована ця віра? Лише на одному синові Ісааку? Навіть якщо врахувати Ізмаїла — чи це є основа для великого народу? Але Авраам бачив більше. Ми могли б сказати — він був візіонером, містиком, мав досвід присутності Бога. І що він бачив? День відкуплення. Бачив Ісуса Христа — хоча прямо це не сказано, та ми, які живемо в часи виконання обітниць, розуміємо: це день Ісуса Христа, день спасіння. Авраам радів цьому дню.
І сьогодні, коли ми дивимося на нащадків Авраама, на учнів Христа, ми справді бачимо: вони численні, як зірки на небі і як пісок на березі моря. Нехай Господь сьогодні дасть нам у молитві досвід цієї радості, щоб ми раділи, що вже побачили день Ісуса, що ми вже знаємо Його, що Бог вірний, незважаючи на нашу слабкість.
Господь з вами. Нехай благословить вас Всемогутній Бог: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.