Ісус, Господь розіп’ятий і воскреслий (Мт 16, 21-27)

Євангеліє минулої неділі, тобто визнання Петра і обітниця влади ключів, ніколи не може бути повністю зрозумілим без уривка, який є предметом нинішнього роздуму. Віра в Ісуса не може бути позбавлена зв’язку з Хрестом. Це її фундаментальний вимір, що особливо підтверджують слова святого Павла:

«Ми ж проповідуємо розп’ятого Христа: для юдеїв – це спокуса, а для язичників – безглуздя. А саме для покликаних – і юдеїв, і греків – Христа, Божу силу й Божу премудрість» (1 Кор 1, 23-24).

LECTIO (читання):

Контекст

Цей уривок тісно пов’язаний із попереднім контекстом, яким є визнання Петра та обітниця першості (16, 13-20), а також із наступним контекстом, тобто описом Преображення, що вводиться словами «по шістьох днях» (17, 1) і має на меті показати безперервність подій від запитання: «За кого люди вважають Сина Людського?» аж до розуміння того, що «говорив їм про Йоана Хрестителя» (17, 13).

Ісус хоче, щоб Його учні розпізнали в Ньому Месію. Однак необхідною є зміна їхніх уявлень про те, яким чином Месія звершить спасіння. Учні повинні відмовитися від образу політичного Месії, який тріумфує над своїми противниками та ворогами Ізраїлю, і натомість прийняти пророцтво Ісаї про Стражденного Слугу Яхве. Наступна частина перикопи містить заклик, звернений до учнів, щоб місія Месії, Який добровільно приймає хрест, стала дійсністю в житті кожного з них. Сенс Преображення та розмови з учнями про сповнення пророчих передвіщень знаходить прекрасне пояснення в тексті префації свята Преображення Господнього: «щоб вони не спокусилися Хрестом». Ісус, Педагог, провадить своїх учнів від віри-захоплення силою Ісуса до віри-мудрості Хреста (пор. 1 Кор 1, 17н).

Перикопа складається з двох виразно відокремлених частин:

1. Напоумлення Петра

а. передвіщення страстей, смерті та воскресіння;
б. Петро перечить Ісусові;
в. Ісус картає Петра.

2. Шлях учня

а. наслідування Ісуса в несенні хреста;
б. потрійне обґрунтування хреста:

віднайти життя;
цінність душі;
нагорода наприкінці часів.

Літургійний лекціонарій не містить останнього, досить складного для пояснення вірша, який завершує перикопу про «шлях учня» (в. 28). У ньому міститься обітниця: «деякі із тих, котрі стоять тут» побачать Сина Людського, який приходить, ще перед своєю смертю. Одне з можливих пояснень говорить, що цей вірш стосується досвіду видимої присутності Ісуса в Його Церкві (о. Гомерський).

Екзегеза

В. 21 Того часу Ісус почав виявляти своїм учням, що Він мусить йти в Єрусалим та багато постраждати від старших, первосвящеників і книжників, бути вбитим і третього дня воскреснути

Матей виразно пов’язує перше передвіщення страстей, смерті та воскресіння з визнанням Петра. Вислів “від того часу” – “відтоді” (гр. apo tote) у Євангелії від Матея з’являється тричі. Вперше — для означення початку публічної діяльності Ісуса (пор. 4,17), вдруге — у тексті, який ми розглядаємо, і втретє — стосовно Юди, який «відтоді шукав слушної нагоди, щоб Його видати» (26,16).

Немає сумніву, що цим висловом євангеліст прагне підкреслити переломний момент у місії Спасителя. Ним є об’явлення учням дороги спасіння, яке звершиться через смерть і воскресіння. До цього моменту вони були свідками чудес, оздоровлень, прекрасних повчань, суперечок щодо справжнього значення Закону, з яких Ісус виходив переможцем, і дедалі більше утверджувалися у своїх уявленнях про Месію, Який торжествує над ворогами Ізраїлю. Передвіщення Хреста раптово руйнує ці очікування учнів.

Єрусалим є Святим Містом, вибраним Богом, Божим помешканням (пор. Пс 78, 68-69; 132, 13-18), яке постійно противилося Богові (пор. Мт 23, 37; Лк 13, 33), а водночас самим своїм існуванням провіщало Новий Єрусалим (пор. Іс 1, 26н; Єр 31, 6.12 тощо), що знайде своє остаточне звершення у видінні Йоана (пор. Одкр 3, 12; 21, 2).

Тут нагромаджується потужна символіка: смерть Ісуса, Сина Божого, звершиться у Святому Місті, яке Бог обрав Собі на оселю (пор. Пс 76, 3), а винуватцями Його смерті стане еліта народу: світські провідники (старші), релігійні провідники (первосвященники) та інтелектуальна еліта (книжники). Усі три групи входили до складу Синедріону, найвищого авторитету юдеїв за часів римської окупації.

В. 22 Петро, відкликавши Його вбік, почав перечити Йому, кажучи: «Змилуйся над собою, Господи! Хай з Тобою цього не станеться!»

Матей не вагається показати шлях, який Петро повинен пройти, щоб справді стати скелею для Церкви (пор. 16,18н). Це шлях навернення (пор. Лк 22,32), який за прикладом Петра має пройти кожен віруючий. Той, хто від імені всіх учнів визнає віру в Ісуса-Месію, не може погодитися з перспективою Його страждання і смерті, а понад те, ніби зовсім не чує передвіщення воскресіння. Попри те, що образ невинно страждаючого Месії був провіщений багатьма біблійними постатями: Ісааком, Йосифом Єгипетським, пророками, Стражденним Слугою Яхве, Петро не приймає такого бачення спасіння, про що однозначно заявляє. Його спротив є рішучим. Дієслово, перекладене як «перечити» (гр. epitimao), «докоряти», «сварити», «суворо застерігати», «наставляти», і воно має різко виражений, категоричний відтінок (пор. 8,26; 12,16; 17,18; 19,13; 20,31).

В. 23 А Він, обернувшись, сказав Петрові: «Відійди позад Мене, сатано; ти для Мене – спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське!»

Ісус звертається до Петра такими ж сильними словами, як і під час спокуси – до диявола (пор. 4,10). Дослівно Ісус каже: «іди за Мною», або «стань позаду Мене». Це можна розуміти як «зійди Мені з дороги», але також у значенні: «не вказуй Мені шляху». Таке розуміння знаходить своє відлуння в подальшому зверненні до учнів: «Коли хто хоче йти за Мною…» Не Ісус має йти за порадами Петра, а Петро за Ісусом. «Сатана» в єврейській мові означає «противник». Той, хто відвертає від хреста, є справжнім противником Ісуса, а водночас і противником кожної людини.

«Спокуса» перекладає грецьке слово skandalon, яке означає перешкоду на дорозі, щось, об що спотикаються люди. Петро справді стає перешкодою, адже противлячись хресту, підтримує те бачення Месії, до якого диявол схиляв Ісуса під час спокуси на пустелі (пор. 4,1-11). Вже пророк Ісая виразно вказував на розбіжність між людським способом мислення і Божими задумами (пор. Іс 55,8-9). Щоб відкрити справжні Божі дороги, потрібне навернення (пор. Іс 55,7).

В. 24 Потім Ісус сказав своїм учням: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, візьме свій хрест і слідує за Мною.

Незгода Петра з Ісусовим шляхом спасіння стає відправною точкою для науки, зверненої до всіх учнів. Якщо Петро перечив Ісусові наодинці, то Ісус своє вчення про хрест звертає до всіх учнів. Цей вірш і наступний повторюють науку з місійної промови (пор. 10,38-39н). Отець Гомерський так коментує цей вірш:

«Слова: “коли хто хоче йти за Мною” мають значення заклику долучитися Христа, Який ставить певні умови. Отже, це не просто заохочення, звернене до людей доброї волі. Наслідування Ісуса тут не розглядається як одна з можливостей, залишених на вибір у значенні: якщо хтось матиме таке бажання. Слідування за Ісусом визначають три дієслова, які у грецькому тексті поєднані сполучником «і»: нехай зречеться… і візьме… і слідує за Мною. Якщо цей сполучник розуміти як звичайне поєднання рівноправних дій, тоді висловлювання Ісуса містить умови, які необхідно поступово виконувати, щоб стати Його учнем. Якщо ж надати сполучникові “і” пояснювального значення — “тобто”, тоді слова Ісуса містять умову приналежності до Нього: “Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, тобто візьме…”. Католицькі коментатори переважно тлумачать ці слова в першому значенні. Незалежно від того, який спосіб розуміння сполучника буде прийнятий, потрібно звернути увагу, що слово “зректися” містить у собі ідею цілковитого, беззастережного та діяльного віддання себе справі йти за Ісусом. У заклику: “візьме свій хрест” міститься настанова й заохочення приймати всі труднощі та страждання, які несе із собою життя учня Ісуса, аж до жертви власного життя. Найхарактернішим є останній заклик: “слідує за Мною”. Учень Ісуса повинен йти слідами свого Вчителя аж до повного підпорядкування своєї волі Небесному Отцеві. Отже, він має бути слухняним науці Ісуса та наслідувати Його в Його вчинках, адже саме у Своєму вченні та ділах Ісус виявив справжнє і дійсне послання Божої волі. Тому слідування за Ісусом можна визначити як свідоме, добровільне й особисте приєднання до Нього, поєднане з повним, аж до смерті, відданням себе Йому».

В. 25 Бо коли хто хоче спасти свою душу, той погубить її, а хто погубить свою душу заради Мене, той знайде її.

Цей вірш містить в собі уявний парадокс, який пояснюється подвійним значенням іменника «життя». Він ужитий на означення як земного життя, так і життя вічного (надприродного). Той, хто хоче зберегти своє життя для себе самого, хто прагне мати своє дочасне життя «лише для себе», втрачає життя вічне. Натомість той, хто довіряє своє життя Богові, немовби «втрачає його», але через це здобуває життя вічне. Промовистим прикладом ще зі старозавітних часів є історія Естери:

«Мардохей же велів відповісти Естері: «Не думай, що ти одна з усіх юдеїв, тому що ти на царському дворі, спасешся! Якщо ж ти в цей час мовчатимеш, то допомога й рятунок юдеям прийде з іншого місця, та ти й дім батька твого загинете. І хто знає, чи не задля такого лютого часу, як цей, ти й досягла царської чести?» (Ест. 4, 13-14).

В. 26 Тому що яка користь людині, коли вона весь світ здобуде, а свою душу занапастить? Або що дасть людина взамін за свою душу?

Цінність вічного життя не можна порівняти з жодною іншою цінністю. Радикалізм цього порівняння подібний до того, який пропонує Нагірна проповідь у боротьбі з гріхом: «Якщо ж твоє праве око веде тебе до падіння, – вирви його і кинь геть від себе, бо краще для тебе, щоби пропав один із твоїх членів, аніж щоб усе твоє тіло було вкинуте до геєни» (Мт 5, 29).

Подібний зміст має також історія багача, який усю свою надію поклав на власне багатство: «А Бог до нього промовив: “Нерозумний, цієї ночі душу твою зажадають від тебе! А те, що ти приготував, кому воно буде?” » (Лк 12, 20).

А псалом виразно підкреслює: «Проте не викупить себе людина, вона не дасть Богові викупу за себе, адже дорогий викуп їхньої душі – не задовольнити його ніколи» (Пс 49, 8-9).

В. 27 Адже Син Людський має прийти у славі свого Отця з ангелами своїми, і тоді Він віддасть кожному згідно з його ділами».

Тут маємо посилання на образ Страшного Суду як остаточного моменту відділення добра від зла, а добрих від злих. Найважливішим біблійним образом такого суду є опис у Євангелії від Матея, який починається словами:

«Коли прийде Син Людський у своїй славі й усі ангели з Ним, тоді сяде на престолі своєї слави; і будуть зібрані перед Ним усі народи, і відділить їх одне від одного, як пастух відділяє овець від козлів; поставить овець праворуч, а козлів – ліворуч.» (Мт 25, 31-33).

Ідея суду як місця нагороди й кари присутня вже в Старому Завіті:

«Він людині відплачує згідно з її ділами; як кожний ходить, так у Бога знаходить.» (Іов 34, 11).

«і що у тебе, Господи, милість; бо ти воздаєш кожному згідно з його ділами» (Пс 62, 13).

«Так само і я буду мати замилування в їхніх злиднях і наведу на них страшне їм; бо коли я кликав, то ніхто не озивався, коли я говорив, вони не зважали. Чинили зло на очах у мене і вибирали те, що мені не довподоби» (Іс 66, 4).

Однак тут не йдеться про якісь невизначені добрі вчинки самі по собі, а про вчинки з віри:

«Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися» (Еф 2, 8-9).

Продовжуй читати, поки не знайдеш фрагмент, який доторкає тебе. Затримайся на ньому.

MEDITATIO (повторювання)

Ісус прийшов, щоб сповнити всі Божі обітниці щодо спасіння Свого народу та відкуплення всього людства. Він чинить це, покірно віддаючи Своє життя на хресті:

«Ісус Христос, маючи Божу природу, не вважав собі за здобич бути рівним Богу, але понизив себе самого, образ слуги прийнявши, постав у подобі людини, і з вигляду був, як людина; Він упокорив себе, був слухняним аж до смерті, і то хресної смерті» (Флп 2, 6-8).

До такої самої постави Ісус запрошує і Своїх учнів:

«Ісус же, покликавши їх до себе, сказав: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, і вельможі дають відчути їм свою владу над ними. Не так буде у вас: але хто схотів би між вами стати великим, той нехай буде вашим слугою, і якщо хтось схотів би між вами бути першим, нехай буде вашим рабом; так само і Син Людський – прийшов Він не для того, щоби служили Йому, а щоби послужити й віддати свою душу як викуп за багатьох!» (Мт 20, 25-28).

Людина покликана прийняти цю безкорисливу любов Бога, погодитися на те, що Христос “служить їй:

«Підходить Він до Симона-Петра. А той каже Йому: «Господи, чи ж то Ти мені миєш ноги?» Ісус у відповідь йому сказав: «Що Я роблю, того ти нині не знаєш, але пізнаєш після цього». Каже Йому Петро: «Ти не помиєш моїх ніг повіки!» Ісус йому відповів: «Якщо не вмию тебе, не матимеш частки зі Мною».» (Йн 13, 6-8).

Однак, щоб прийняти любов, яка виражається в добровільно прийнятому хресті, людина мусить пережити справжню «революцію». Вона повинна перейти від життя за тілом до життя за Духом:

«Тому що ті, котрі за тілом, думають про тілесне, а ті, які за Духом, – про духовне. Адже тілесні задуми – то смерть, а задуми Духа – то життя і мир, оскільки тілесні задуми – ворожнеча проти Бога, тому що вони не коряться Божому Законові, та й не можуть. І ті, хто живе по-тілесному, догодити Богові не можуть.» (Рим 8, 5-8).

У розумінні життя за Духом допомагають 1 Кор 12-13, а також так звані домашні кодекси: Кол 3, 18-4, 1; Еф 5, 21-6, 9; 1 Пт 3, 1-9 та Гал 5, 16-26.

Постава Петра в перикопі, яку ми розглядаємо, є образом того, кого Павло називає душевною людиною. Тому навернення є справжньою переміною. Відмінність між ненаверненою і наверненою людиною виразно показують слова апостола:

«Адже душевна людина не приймає того, що від Божого Духа, бо для неї це безумство й вона не може цього зрозуміти, тому що це досліджується духовно. Духовна ж людина про все судить, а її саму ніхто не судить.» (1 Кор 2, 14-15).

Про те, наскільки великою була переміна в житті учнів, промовисто свідчать слова святого Павла у відповідь на пророцтво про його ув’язнення в Єрусалимі:

«Що ви робите, плачучи і надриваючи моє серце? Таж я готовий не тільки бути зв’язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса.» (Діян 21, 13).

Така переміна стосувалася не лише Павла, але, як передає нам Традиція, всі апостоли, крім Йоана, віддали своє життя за Христа. Вони не лише «були готові» — вони справді це зробили.

Тому неможливо уявити собі послідовників Христа без хреста. О.Винярський так описує реальність хреста, до якої Ісус запрошує Своїх учнів:

«Хрест Христа був відомий. Але що є нашим хрестом? Хрестом є історія кожного з нас. Її зміст, її напрямок, люди, які творять її разом з нами. Хрестом є щоденність, будні, обов’язки, рішення та пов’язана з ними відповідальність. Хрестом є самотність, старість, залежності, смерть близьких. Хрестом є все те, чого людина не приймає. Те, від чого вона обороняється, від чого тікає тощо. Доки людина цього не прийме, доти вона переживатиме лише руйнування: порожнечу, безсенсовність, бунт, нарікання».

ORATIO (молитва) і CONTEMPLATIO (перебування в присутності Бога)

Як вступ до молитви запрошую використати слова однієї з пісень Спільноти Любові Розіп’ятої під назвою «Жодна пісня». Автори пісенника супроводили її коментарем, який подано нижче після тексту пісні.

Я не полюбив свого хреста,
не розпізнав перлини
і все ще шукав свого життя,
але зазнавав смерті.

Аж поки, здолавши грізні хвилі,
не побачив дерево хреста.
Ти визначив мою дорогу —
надійну стежку любові.

Жодна пісня не висловить,
що відчуває моє серце.
Нікчемне дерево рятує моє життя —
благословенний хрест, мій ковчег.

Я схилив голову в Твоїх обіймах
і в Тобі спочиваю.
Із скелі тече вода життя
і омиває мої рани.

Коли ми так поєднані,
у мені — цілий всесвіт:
небо і земля, і ангели
співають пісні хвали.

«Отці Церкви в дереві з Книги Мудрості бачили хрест Ісуса Христа, який, немов ковчег, рятує людей із вод потопу. Історія твого життя є таїнством. Кожна подія, як добра, так і по-людськи невдала, є видимим знаком невидимого Бога. Господь так провадить твоє життя, щоб привести тебе до вічності.

Тим часом замість того, щоб дякувати Богові за те, що нас спіткало, ми нарікали, сумнівалися в Його любові. Страждання, яке мало наблизити до Нього, віддаляло нас ще більше. Ми запитували: де Бог, якщо Він дозволяє нам страждати? Ми проклинали Його через смерть близької людини, хворобу, свою зовнішність, брак грошей, втрату роботи, досвід несправедливості, використання з боку інших, рани, завдані батьками – батька, який пив, матір, яка не любила, через самотність. По-різному намагалися компенсувати собі цей “брак любові” Бога, але зазвичай лише впадали у ще більший гріх.

Сьогодні Ісус хоче пригорнути тебе разом з усією твоєю життєвою історією. Він хоче, щоб ти прийшов до Його хреста з усім, що було болючим, і там залишив своє страждання. Навіть якщо тобі здавалося, що Бог тебе покинув, Ісус був поруч із тобою. Він страждав, коли тебе використовували, коли тобі завдавали ран, коли ти хворів, коли тебе відкидали. Він розумів тебе, бо сам пережив усе це на хресті. Через ці болісні події Ісус запрошує тебе поєднатися з Ним у любові. Він хоче дарувати тобі справжнє прославлення Бога в історії твого життя. Дякуй Йому, бо твої рани привели тебе до джерела любові, до хреста Ісуса Христа.

Твоє життя є тією перлиною з притчі Ісуса. Кожна перлина виникає через страждання молюска: він не відкидає піщинку, яка його ранить, а перетворює її на дорогоцінність.

Як Ісус простив тим, хто Його розіп’яв, так і ти прости всім, хто завдав тобі ран. Побач, яка сила випливає з цього прощення. Проси Господа, щоб хрест став твоєю єдиною мудрістю, щоб у ньому ти знаходив спочинок, коли зустрінеш зло, щоб у ньому благословляв Ісуса за все, аж поки не станеш Його Нареченою, зануреною в любов Нареченого».

Коли тобі забракне слів у молитві, перебувай усім собою перед Господом без слів.

ACTIO (дія)

Чи через цей фрагмент, над яким ти розважав, Бог спонукає тебе в серці до конкретних дій? Якщо так, то яких? Запитуй себе:
„Що я маю зробити? Як це зробити? Коли це зробити?”

Хрест є знаком цілковитого прийняття волі Отця. Що сьогодні є моїм хрестом? Яким є моє ставлення до тієї реальності, яку я називаю «моїм хрестом»?

Прийняття хреста є плодом прощення. Якщо я обурююся, бунтуюся проти свого хреста, варто поставити собі запитання: кому я ще не простив завданих мені кривд? А може, я саме не хочу прощати? А в кого сам повинен попросити прощення? Якщо я бачу навколо себе людей, які не приймають свого хреста, а таких людей чимало, то як я можу їм допомогти?

Опрацював: о. Мацей Варовний, Франція.