“Ідіть і ви у виноградник”  (бр. Раньєро Канталамесса)

Євангеліє цієї неділі пропонує нам притчу про робітників, яких у різні години дня посилали працювати у винограднику, а ввечері всі вони отримали однакову платню — один динарій. Ця притча завжди викликала чимало труднощів у читачів Євангелія. Чи можна погодитися зі способом дії господаря виноградника, який заплатив однаково і тому, хто працював лише одну годину, і тому, хто тяжко трудився весь день? Чи не порушує це принцип справедливої винагороди? Сьогодні профспілки одностайно запротестували б, якби хтось учинив так само, як той господар.

Трудність виникає через непорозуміння. Адже питання винагороди розглядається абстрактно і загально або ж як передвістя вічної нагороди в небі. Якщо дивитися на справу з цього погляду, вона справді суперечила б принципу, згідно з яким Бог «відплатить кожному згідно з його вчинками» (Рим. 2, 6). Однак Ісус звертається тут до конкретної ситуації, до конкретного випадку. Динарій, однаково даний усім, – це Царство Небесне, яке Ісус приніс на землю; це можливість участі в месіянському спасінні. Адже притча починається словами: «Царство Небесне подібне до чоловіка-господаря, який вийшов рано-вранці…»

Отже, головною темою і тлом усієї притчі є  Небесне Царство. Порушена в ній проблема стосується, вкотре, становища юдеїв і поган або ж праведників і грішників перед обличчям спасіння, проголошеного Ісусом. Хоча погани (а відповідно грішники, митарі, повії тощо) лише завдяки Ісусовій проповіді Божого слова звернулися до Бога, тоді як раніше були далекі від Нього  (про що говорить їхня бездіяльність у притчі), через це вони не займуть у Царстві якихось інших місць — місць другої категорії. Вони також сядуть за тим самим столом і насолоджуватимуться повнотою месіанських благ. 

Більше того, оскільки вони виявили більшу готовність прийняти Євангеліє, ніж так звані праведники (фарисеї та книжники), станеться те, про що Ісус говорить наприкінці сьогоднішньої притчі: «Так останні будуть першими, а перші – останніми».

Коли ж людина вже пізнала Царство, тобто прийняла віру, тоді з’являється місце для відмінностей. Не є однаковою доля тих, хто служить Богові все життя, посвячуючи Йому всі свої здібності, і тих, хто віддає Богові лише решту свого життя через сповідь, яку складає в останню мить.

Якби Ісус розповів нам, що сталося наступного дня, коли робітники вже добре знали дорогу до виноградника, то завершення цієї історії напевно було б іншим. Господар не дав би тому, хто прийшов о п’ятій годині пополудні, такої самої винагороди, як тим, які «винесли тягар дня і спеку».

Після того як ми з’ясували цей основний момент, можемо перейти до іншої науки, що випливає з цієї притчі: Бог кличе всіх і кличе в кожну пору. Існує загальне покликання до праці у Господньому винограднику також і для мирян! Коротко кажучи, тут ідеться радше про проблему  покликання, ніж винагороди. Саме так витлумачив цю притчу святий Йоан Павло II в адгортації (апостольскому повчанні) про покликання і місію мирян у Церкві та світі Christifideles laici:

«Миряни належать до Божого люду, представленого в притчі про робітників виноградника… “Ідіть і ви у виноградник”. Це запрошення стосується не лише єпископів, священників, ченців і черниць, а всіх без винятку, також і мирян, яких Бог кличе особисто» (1-2).

Але що означає для мирянина (робітника, підприємця, митця чи політика) піти до Господнього виноградника? Чи означає це залишити свою працю й присвятити себе безпосередньому служінню Церкві та євангелізації? Іноді може йтися також і про це. Але це не правило. «Покликання мирян, – продовжує той самий документ, – означає, що вони покликані жити, будучи залученими до земної дійсності, та здійснювати своє покликання через участь у світських справах» (17). Виноградником є світ, до праці в якому покликаний мирянин. Саме там він має досягати святості, у своєму звичайному професійному та суспільному житті.

Я мав щастя протягом тривалого часу жити поруч із мирянином-католиком, який був взірцевим прикладом втілення цього покликання і який зробив вагомий внесок у те, щоб після Собору Церква приділила особливу увагу цій темі. Це був професор Джузеппе Ладзаті, ректор Католицького університету в Мілані. Його життєвим девізом і прагненням було настільки глибоко ввійти в реальність світу, щоб усі земні справи впорядковувалися згідно з Божою волею.

Саме у зв’язку з цією земною дійсністю я хотів би звернути увагу на один аспект, можливо, другорядний у самій притчі, але дуже промовистий і надзвичайно важливий сьогодні. Йдеться про проблему безробіття.

Господар із притчі вийшов на світанку, щоб найняти робітників на день праці. (Тоді не існувало річних чи багаторічних трудових угод; людей наймали й оплачували лише за конкретний день роботи). Потім він знову вийшов близько дев’ятої години ранку і побачив на площі інших людей, які стояли без роботи. Ще раз він прийшов на площу о п’ятій годині пополудні й, побачивши там робітників, запитав: «Чому ви стоїте тут без діла цілий день?». Вони відповіли йому: «Бо нас ніхто не найняв». Як бачимо, вся притча своїми образами й мовою також звертається до світу праці та його проблем. «Бо нас ніхто не найняв»! Саме таку сумну відповідь могли б сьогодні дати мільйони безробітних.

Це принаймні з усією очевидністю показує одну річ: Ісус не був байдужим до цієї проблеми. Я так докладно описую цю сцену тому, що Його погляд, без сумніву, не раз із співчуттям зупинявся на групках людей, які сиділи на землі або, спершись на якийсь мур, чекали, поки хтось запропонує їм роботу. Ситуації, які Ісус описує у своїх притчах, були взяті не з книжок, а з самого життя.

Ми вже пояснили, що на символічному та духовному рівні означає той факт, що господар заплатив усім робітникам однаково, незалежно від того, скільки часу вони працювали. Проте такий спосіб дії має що сказати нам і на суто людському рівні. Той господар знав, що робітники останньої години мають ті самі потреби, що й ті, які працювали від першої години. Даючи всім однакову платню, він показав, що зважає не стільки на заслуги, скільки на потреби. Він показав, як сам про це говорить, що є не тільки справедливим, а й добрим, щедрим і по-людськи чуйним.

Ми добре знаємо, що означає бути безробітним для людини, яка має сім’ю, або для молодої людини, яка хоче одружитися, але не може цього зробити, бо не має роботи і, відповідно, не спроможна забезпечити своїй родині гідне утримання. Це проблема не лише економічна, а насамперед людська. Безробітна людина почувається непотрібною, зайвою в суспільстві, відчуває себе немов би зайвою на цьому світі.

Стабільна праця сьогодні є одним із найцінніших благ для людини. Однією з причин, через які багатьом бракує роботи (не єдиною і не головною, але, безперечно, істотною), є те, що інші мають її надто багато. Вони нагромаджують різні види занять, за які в той чи інший спосіб отримують винагороду. Франциск Асизький, який жив із милостині, дбав про те, щоб не приймати більше, ніж було необхідно, бо, як сам казав: «Не хочу стати злодієм милостині». Як можна стати злодієм милостині, відбираючи її в інших убогих, так само можна стати й злодієм праці, позбавляючи її інших людей, які через це залишаються безробітними.

Я вже згадував про мирянина-католика, задіяного у справах цього світу. Найкращим свідченням Євангелія, яке сьогодні може дати християнин-підприємець, є створення робочих місць. Одного разу багатий промисловець прийшов за порадою до черниці закритого монастиря. Він постановив учинити зі своїм майном так, як звелів би йому Господь, і був готовий навіть усе продати та роздати вбогим. Сестра попросила часу на молитву над цією справою. Коли ж той чоловік повернувся, щоб почути відповідь, вона запитала його: «Чи маєте ви якісь заощадження?»  Він відповів: «Так». Тоді вона сказала: «Отже, йдіть і відкрийте нову фабрику та дайте роботу новим працівникам!» Він пішов і так зробив.

Я добре знаю, що мої слова нічого не змінять у драматичній ситуації мільйонів безробітних. Але нехай бодай допоможуть їм почуватися менш самотніми й забутими у своєму очікуванні. Моє бажання, про яке також молюся, полягає в тому, щоб вони якнайшвидше почули слова, які почули робітники з притчі: «Ідіть і ви у виноградник – і дам вам те, що має бути по справедливості». Ідіть до моєї фабрики, до мого підприємства, до моєї верфі…

Не забуваймо також, що всі ми покликані працювати у Господньому винограднику, щоб отримати вічну нагороду.