Єдина правда – це єдина правда (бр. Ян Каня)

З Євангелія від Йоана. Ісус сказав своїм учням: Ще багато маю вам сказати, але тепер ви не можете цього понести. Коли ж прийде Він, Дух Істини, провадитиме вас до всієї правди. Бо не від себе говоритиме, а скаже все, що почує, і звістить вам майбутнє. Він прославить Мене, бо з Мого візьме і вам сповістить. Усе, що має Отець, — Моє. Тому й сказав Я, що з Мого візьме і вам об’явить.

Ці слова є надзвичайні в контексті прощальної мови Христа. Це — Його заповіт, який дає учням перед Своєю смертю. Це, власне, останні слова, які Христос промовляє. Це вже середина шістнадцятого розділу, далі йде прощальна мова, далі буде архиєрейська молитва — молитва, яку Христос звертає до Отця. Молитва, а не слово, яке говорить до апостолів. І саме в цей момент Христос каже: «Ще багато маю вам сказати», — і вже ніколи цього не скаже. Він зробить найважливіше, найбільше, найпрекрасніше — віддасть Своє життя за учнів і за нас усіх на хресті. Але говорити вже не буде. «Ще багато маю вам сказати» — і не скаже.

Це не означає, що воно не здійсниться, що учні не дізнаються про це. Христос каже, що прийде Дух Істини, який їх навчить. Нагадає, навчить, провадитиме до всієї правди. Але є багато речей, які залишаються недоказаними. Може, це теж місце для тієї прекрасної речі, якою є традиція. Що будуть речі, які передадуть апостоли. Будуть речі, які Христос відкриє вже в Церкві. Не апостолам, а вже пізніше — як би доповнюючи це об’явлення в Церкві.

Христос каже: провадитиме вас до всієї правди. Це неймовірно — Христос ясно каже: ви не можете цього знести. Не скажу вам, бо це було б для вас занадто важким. Бо це було б надто обтяжливим. Це не той момент. Ви не можете багато прийняти, ви не можете багато витримати. І Христос це відчуває, бо говорить з апостолами. І з одного боку — Филип, який каже: «Покажи нам Отця — і вистачить». Ще замало Я вам показав? Замало об’явив вам Отця?

Петро, який чує те, що Христос йому говорить, але водночас противиться, обурюється: як це? Я ж Тебе не зречуся, навіть якщо всі зрадять. Юда, який це чує — і йде, щоби зрадити Христа. Є спротив тієї матерії, якою є людське серце. Навіть серце тих, хто є вибраними учнями. Ви не можете цього знести — досить. Це правда, побачена з боку Бога, Який є Правдою. «Я є дорога, правда і життя». Я — правда. Але це не та правда, яка нищить іншого, яка пригнічує, що немаєш іншого виходу, не маєш шансів, я мушу тобі це сказати.

Який далекий Христос від цього! Те, що ми називаємо правдою — це: «Маю тобі сказати правду прямо у вічі. Мушу тобі її вкинути, навіть убити тебе цією правдою, бо це — правда, бо я маю рацію, бо я знаю краще. Якщо ми вже знаємо цю правду, то тепер усе має бути так, як я тобі кажу». Ні — це зовсім інша правда Христа. Правда, яка не нав’язується. Правда, яка дає свободу. Правда, яка знає, коли сказати: досить. Бо межа правди — це любов.

Христос любить Своїх апостолів, тому не говорить їм усієї правди в тому сенсі, що не звинувачує їх, бо ця правда була б для них обвинувачувальною. Він каже правду, що всі ви розбіжитеся, залишите Мене, втечете. І вказує на цю правду. Але Христос не бореться до кінця: «Але ж так буде!» Не сперечається з ними, сказав — і замовк. Приймете? Ні, не приймають у цей момент. Прийде мить, коли це зрозуміють, будуть плакати, як Петро. Будуть соромитися, як інші. Але це ще попереду, це ще прийде. Той момент, коли їм відкриється повна правда.

Так само й перше читання — бо завжди є цей зв’язок між читаннями. Перше читання і Євангелія. Що означає зараз — пізнати всю правду? Коли об’являється вся правда? Це — проповідь святого Павла на Ареопазі. Він вже знає всю правду. Ще, може, не охолов у цю мить, бо ще має рештки надії, що, може, це не справдиться. Те, що каже Христос, — може, не буде так зле?

Але святий Павло вже живе після воскресіння Христа, насамперед після Його смерті, яка об’явила слабкість людини, слабкість апостолів. Святий Павло вже звіщає повну правду. Повна правда — це смерть Христа, тобто хрест, який об’являє нашу слабкість, наше безсилля, наше зло, наші втечі, наш гріх. Але це ще не вся правда. Вся правда — в завершенні, яким є воскресіння. Так Бог полюбив світ, що врешті є любов, є та правда, яка сильніша за смерть. І це звіщає святий Павло — звіщає Христа воскреслого.

Навіть якщо знає про це й пережив це болісно: ті, хто його слухали, розвернулися й пішли, коли почули слово «воскресіння». Бо це — правда. Є щось більше, є життя після смерті, є життя вічне. А його слухачі, філософи, обертаються на п’яті й ідуть. Воскресіння їх не цікавить. Має значення тільки те, що є тут і зараз.

Може, це теж наш світ, який закриває очі на воскресіння. Має значення те, що я зараз переживаю. Має значення моє життя тут і тепер. Має значення, щоби якось у цьому житті влаштуватися, хапнути більше, бути кимось, щоби це життя було більш-менш спокійним — але й приємним. А воскресіння? Хто його знає?

Те відоме прислів’я, яке ми повторюємо як мантру — ніхто звідти не повернувся. Хто знає, як воно насправді? Але це неправда. Святий Павло каже: «Ані око не бачило, ані вухо не чуло, ані серце людини не змогло уявити, які великі речі Бог приготував тим, хто Його любить, хто Його боїться». І тепер ми стоїмо перед цим: а раптом невідомо, що там буде.

А святий Павло додає цю другу річ — неймовірно важливу: «Нам же Бог це об’явив через Духа», тобто ми вже маємо перші плоди цього вічного життя. Було б безглуздям для нас, як християн, вірити лише в щось, що, можливо, існує, не маючи жодного досвіду Бога. Це було б якимсь непорозумінням. Якщо ми не маємо досвіду віри, пережитого кредо, що Ісус Христос помер і воскрес, і що Він вже ділиться цим життям і воскресінням з нами, то це було б неприйнятним. Справді, християнство стало б каторгою — тільки в ім’я чогось, що, можливо, є, а, можливо, й ні. Саме тому визнання віри, яке іноді чуємо в Церкві як свідчення, або коли розмовляємо з християнами, — воно насправді орієнтоване на досвід. Але ти доторкнувся до цього Христа? «Нам же Бог це об’явив через Духа». Я міг померти, міг увійти в Його смерть, міг по-людськи втратити життя, і побачив, що в цьому житті є воскресіння, є життя, є щось більше, є щастя, якого світ дати не може. Це і є досвід віри. Цим ділиться святий Павло, навіть якщо мало хто хоче слухати, навіть якщо з нього сміються — так само, як сміються з нас. 

Сьогодні, на жаль, статистика показує, що більшість, навіть християн, більше вірить у реінкарнацію, ніж у воскресіння. Яке ж це безумство — щось, що для самих індусів є прокляттям, бо реінкарнація — це не ціль, а певне прокляття, що ти мусиш перетворюватися знову і знову, щоб, зрештою, перейти в небуття, у нірвану. А ми вважаємо це чимось добрим, бо створюємо певний гібрид — гібрид християнства, тобто віри в життя після смерті, із реінкарнацією чи чимось подібним. Але це не так. Є Христос, мертвий, який воскрес. «Людині призначено один раз померти, а потім суд» — це слово від Бога. Це слово, яке проповідує Павло. Це той Павло, який сам переживає цю смерть, як ми чули вчора, — що він готовий віддати своє життя, готовий іти у в’язницю, готовий бути побитим камінням, бо він доторкнувся до Христа, пізнав Його. Христос змінив його життя. І він може жити в бідності, в переслідуванні, в голоді, у в’язниці — він є людиною, яка відбулася, яка є щасливою. «Нам же Бог це об’явив через Духа» — ось про що говорить Христос: «Коли прийде Він, Дух Істини, доведе вас до повної істини». Святий Павло не тільки цю істину проголошував, він її прожив. І нехай це буде також нашим досвідом.

Нехай Господь тебе благословить і оберігає. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.