Оточити славою Бога як Ісус (бр. Артур Покшива)

Ісус сказав після виходу Юди з вечірника, що тепер Син Людський прославлений, і в Ньому Бог прославлений. Якщо Бог у Ньому прославлений, то й Бог прославить Його в Собі самому, і прославить Його негайно. Діти, ще недовго Я з вами. Нову заповідь даю вам: щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив. Щоб і ви так любили один одного. По тому всі пізнають, що ви — Мої учні, якщо будете мати любов між собою.

Це слово, яке Бог сьогодні скеровує до нас, повне таємниці. І воно буде приходити до нас у цей останній великодній період дуже прекрасним способом. Бо ми будемо майже безперервно слухати останні промови Ісуса, так звані архієрейські промови, тобто розділи з 13 по 17. І це слово, яке євангеліст Йоан записав як прощальні промови Ісуса під час Тайної вечері, Церква дає нам саме на цей пасхальний час. Наче намагаючись відкрити перед нами новий простір і дозволити нам схилитися над цим словом, освітленим світлом Пасхи. Поглянути на ці слова Ісуса саме з пасхальної перспективи, тобто через призму подій, які ми вже знаємо: страждання, смерть і воскресіння Ісуса. І сьогодні цей уривок з Євангелія від Йоана запрошує нас поглянути на те, що нам пророкує Ісус, саме в цьому контексті, в цій перспективі.

І ми чуємо сьогодні: після того як Юда вийшов з вечірника, Ісус сказав — Син Людський прославлений тепер. Якою ж славою прославлений Ісус тепер, у цю мить, коли ми бачимо, що Ісус підвівся від столу, підперезався рушником, умив ноги своїм учням, намагався урятувати Юду через Свою поставу і слово — та врешті виявилось, що нічого з того не вийшло. Юда пішов, щоби Його зрадити. Якою славою Бог прославив Його зараз? Син Людський прославлений.

Коли ми вдивляємося в цей образ Ісуса у вечірнику, коли Він говорить ці слова, знаючи наперед, що Його чекає, усвідомлюючи страждання, відкинення, смерть — Він каже: це є момент Мої слави. Це момент, коли Син Людський прославлений. Наче хоче сказати нам річ, яка, можливо, для нас найважча: увійти в Божу волю, увійти у волю Отця, прийняти те, що Бог приготував — це насправді є вхід у славу, вхід у досвід перебування з Богом. Слава, якою Ісус був прославлений, — це слава послуху Отцеві, прийняття цього шляху, такого способу спасіння людини, який, як нам часто здається з боку, є абсурдним, зовсім недоречним. Але Ісус каже: діти, недовго вже Я з вами, але те, що Я переживаю зараз, — це момент, коли Я можу вам об’явити славу Отця, показати вам те, що по-справжньому приховане в серці Бога.

Якщо тепер подивимось на наше життя через призму цього слова, то побачимо: коли настають труднощі, змагання, коли згадуємо поразки, розчарування нашого життя, невдалі ситуації, відсутність успіху — іноді навіть немає чим пишатися, навіть нашими дітьми, які нас також розчарували чи розчаровують. Ми стоїмо перед таємницею нашого життя — життя, сповненого болю, досвіду, нездійснених бажань, очікувань, амбіцій. І чуємо це слово: це є момент, коли Син Людський прославлений. Це означає: твоє життя, якщо ти маєш довіру прийняти його таким, яким Бог його дає, — це момент, коли в твоєму житті Бог об’являє Свою славу. Саме тоді, коли в нас є готовність приймати реальність такою, якою Бог її дає: з усіма нашими труднощами, невмінням, з глибокою правдою про нас самих, про наш гріх і слабкість.

Якщо ми слухаємо це слово, яке Бог сьогодні до нас скеровує, то воно каже: саме тоді, коли ти з довірою приймаєш своє життя, — це момент, коли Бог тебе прославляє. Але не в людському розумінні, а дозволяючи тобі побачити, що саме твоє конкретне змагання відкриває тобі Бога. Бога, Який діє. Бога, Який через твоє прийняття життя стає прославленим. Приймаючи своє життя з довірою до Бога — ми Його прославляємо. Як Ісус каже, що Його прославили, бо Він увійшов у послух Отцеві. І це стало причиною того, що Бог був прославлений.

І подивіться — це виглядає парадоксально. Бо що ми найчастіше хочемо? Позбутись труднощів, клопотів, болю, несподіваних випробувань. Ми не перестаємо очікувати, що буде краще, що будемо щасливіші, що нарешті зможемо подивитися в дзеркало й сказати: от тепер я задоволений, тепер усе гаразд. Але правда життя — інша: ми часто чекаємо на щось, що ніколи не настане. І от це слово каже: якщо ти маєш довіру і готовність прийняти своє життя, — це відкриває тебе на Бога. І ти прославляєш Бога через прийняття Його волі. Це — всупереч логіці світу. Бо це — логіка любові, яка каже: любіть ворогів ваших, моліться за тих, хто вас ненавидить.

Так усі пізнають, що ви — Мої учні. Бо Я даю вам нову заповідь — щоб ви любили одне одного. Це переміщує акцент у нашому житті на те, що справжньою славою Бога є любов. Але любов, яку показав нам Ісус: любов, яка не чинить опору, яка готова зректися себе, яка має в собі прагнення віддати все до кінця. Це — нова заповідь. Але вона може здійснитися тільки тоді, коли ми всередині Божої волі. Коли ми дійсно приймаємо своє життя і кажемо: Бог усе мудро зробив. Не обов’язково легко, але з любов’ю і мудрістю. Якщо я дивлюсь на своє життя як на Божий задум, коли я довіряю, що Бог знає, що робить, проводячи мене через події мого життя, — то моє серце може відкритися на волю Бога. І коли я кажу: хочу чинити Твою волю, — тоді, як сьогодні каже читання з Одкровення, усе стає новим.

Ось, усе творю новим. Не тому, що щось зовні змінилось, а тому, що моє бачення стало новим. Бо Бог відкриває мені нову перспективу — свободи й любові. І коли ми входимо в це змагання, дивлячись на свою щоденність у такий спосіб, через Божу волю, з досвідом прагнення реалізувати любов — тоді справді все стає новим. Вимір нового світу бачиться через призму Божої дії. Якщо я так починаю бачити свою реальність, то починаю бачити Бога, Який через моє прийняття життя стає прославленим. І тоді справді я можу Бога прославляти й дякувати Йому за всю історію, яку Він зі мною творить, за всі досвіди, які мені дає. Бо знаю, що це — час, коли Він відкриває мені не щось легке, а любов, яка веде до життя вічного.

І якщо ми ще заглянемо до сьогоднішнього читання з Діянь Апостольських, де описано досвід святого Павла, то святий Лука каже про все те, що пережив Павло: через усі ці змагання треба пройти, щоб увійти в Царство Небесне, в Божу близькість. І не каже, що це легко. Але каже, що коли ми у діалозі з Богом, коли відкриваємо серце на Його близькість, яка об’являється через наші змагання — тоді всі ці ситуації стають для нас спасенними і добрими.

Бог запрошує нас, щоб Його Слово нас торкалося, щоб ми хотіли змагатися з цим Словом у світлі нашого життя, щоб ми дивилися на своє життя знову і знову в новій перспективі, постійно освітленій Пасхою і дією Божої любові. Чи є в мені це запитання і готовність увійти в те, щоб прославляти Бога? Через що? Через прийняття того, що Бог мені дає. І не йдеться про пасивність чи примирення з обставинами. Ні, це момент, коли я кажу: обираю Твою волю, якою б вона не була. І коли я її приймаю, коли входжу в реалізацію любові, яку Ти мені відкриваєш, — тоді ця слава починає розливатися. Саме тут і зараз даю вам нову заповідь: любіть одне одного, як Я вас полюбив. Тобто в тому вимірі хреста, який у кінці освітлює темряву нашого життя і відкриває нам славу воскресіння.