Як Мойсей підняв змія в пустелі … (бр. Раньєро Канталамесса)

Слова антифона на вхід сьогоднішньої Святої Меси задають тон усьому святу: «Нам слід хвалитися хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (пор. Гал. 6, 14).

Сьогодні хрест постає перед вірними не в аспекті страждання – як сувора необхідність життя чи дорога, якою ми маємо наслідувати Христа, – а в аспекті слави, як привід для похвали, а не для плачу.

Скажімо спочатку кілька слів про походження цього свята. Воно вшановує дві події, що віддалені одна від одної в часі. Перша з них — освячення у 325 році базилік Розп’яття на Голгофі та Воскресіння над Господнім Гробом, споруджених імператором Костянтином. Другою подією стала перемога християн над персами у VII столітті, завдяки якій було повернено реліквії Хреста і з тріумфом внесено їх до Єрусалима.таїнства хреста, який Христос із знаряддя страти й ганьби перетворив на знаряддя спасіння. Це день, коли, – як співав давній християнський поет, – «сяє славна тайна Хреста» (Fulget crucis mysterium).

Читання відображають цю відмінність. Друге читання – знаменитий гімн із Послання святого Павла до Филип’ян, у якому хрест стає причиною великого прославлення Христа:

 Він упокорив себе, був слухняним аж до смерті, і то хресної смерті. Тому й Бог надзвичайно звеличив Його та дав Йому Ім’я, яке всякого іншого імені вище, аби перед Ім’ям Ісуса поклонилося кожне коліно – і піднебесних, і наземних, і підземних; і щоб кожною мовою визнано було, що Ісус Христос – це Господь, Богу Отцеві на славу. 

Так само й Євангеліє говорить нам про хрест як про момент, коли «має бути піднятий Син Людський, щоб кожний, хто вірить, у Ньому мав вічне життя».

Сьогодні ми спробуємо зрозуміти послання цього свята дещо незвичним для нас способом: більше очима, ніж слухом. Як Традиція Церкви сприймала хрест Христа? Найпростіший спосіб це з’ясувати — подивитися, як його зображували в християнському мистецтві. В історії можна виокремити два основні способи зображення хреста і Розп’ятого. Для зручності назвімо їх давнім і сучасним. Давній спосіб, який можна побачити на мозаїках античних базилік і в романських хрестах, сповнений слави, святковості та величі. 

Хрест – часто без тіла Ісуса –  усипаний дорогоцінним камінням, розміщували на тлі зоряного неба. Під ним був напис: «Спасіння світу» (salus mundi), як це бачимо на знаменитій мозаїці в Равенні.

Одним із найпрекрасніших прикладів такого урочистого представлення хреста є мозаїка в апсиді базиліки Святого Климента в Римі. Хрест становить центр дерева, сповненого листя, квітів, плодів і птахів, і ніби охоплює собою весь всесвіт. Плодами цього дерева є святі, відкуплені, які заповнюють простір між його гілками. Христос, прибитий до хреста, справляє враження Того, Хто сидить на престолі, без жодного сліду страждання. З хреста злітає зграя голубів. Вгорі якась рука тримає напоготові корону. А на самому верху, в люнеті, уже видно воскреслого Христа, встановленого Господом: в одній руці Він тримає книгу Євангелія, а другою благословляє.

Такий спосіб зображення хреста знайшов своє відображення і в поезії. Давній гімн на честь хреста, який і сьогодні співають у це свято, проголошує: «О Хресте святий, над усе найшляхетніше дерево! Немає в жодному лісі іншого подібного до того, на якому був Сам Бог. Солодке дерево, солодкі цвяхи, прекрасний плід носило».

Так само і на романських дерев’яних хрестах Христос немов сидить на престолі, зодягнений у царські й священничі шати, з відкритими очима, поглядом, зверненим прямо перед собою, без жодного сліду страждання, переможний і сповнений величі. Він вже увінчаний не терновим вінцем, а коштовним камінням. Це образне втілення слів псалма (у дещо зміненій формі): «Бог воцарився з дерева» (regnavit a ligno Deus). Сам Ісус, говорячи про хрест, послуговувався подібною мовою, називаючи своє розп’яття моментом піднесення: «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до Себе» (Йн. 12, 32; пер.І.Хоменка).

Перейдімо тепер до сучасного способу зображення, який бере початок у готиці й з часом став загальноприйнятим стилем представлення Розп’ятого в новітньому мистецтві. Найвиразнішим прикладом цього напряму є «Розп’яття» Маттіаса Грюневальда в церкві в Ізенгаймі. Руки й ноги викривлені навколо цвяхів, мов засохлі гілки; голова схилена під тягарем тернового вінця; тіло вкрите ранами. Перед таким образом віра або зміцниться, або буде цілковито втрачена. Залишитися байдужим неможливо. 

У чому ж різниця між цими двома способами зображення хреста? 

Обидва підкреслюють справжній аспект таємниці. Сучасний спосіб, драматичний, реалістичний і вражаючий, показує хрест безпосередньо, обличчям до обличчя, з усім його жорстоким трагізмом, в момент смерті Розп’ятого. Тут хрест є символом зла, страждання світу, жахливої реальності смерті. Особливий наголос робиться на його причинах, тобто на тому, що зазвичай його породжує: ненависті, беззаконні, несправедливості, гріхові.

Натомість що підкреслював у таїнстві хреста давній стиль? Він висвітлював не причини, а наслідки хреста; не те, що породжує хрест, а те, що хрест дає: примирення, мир, славу, певність, вічне життя. Той хрест, який Павло називає славою і похвалою віруючого. Невже давні митці не знали, що таке хрест і як виглядає людина, яка на ньому помирає? Знали це краще за нас. Але у вірі вони йшли далі: бачили вже кінцевий результат, плоди, те, що залишається після нього. Вони споглядали хрест, якщо можна так сказати, a posteriori, тобто з погляду звершеного, після того, як прозвучало: «Звершилося!». Свято 14 вересня називається Воздвиженням Всечесного Хреста, тому що воно вшановує саме цей його славний вимір.

Погляньмо тепер, як усе сказане може допомогти нам нести наші хрести під час дороги на наші великі й малі Голгофи. Їх неможливо описати, бо їх безліч, і кожен має свій, неповторний хрест. Краще подивімося на те, що можна зробити в такій ситуації. Іншими словами, потрібно перейти від сучасного бачення хреста до давнього способу його сприйняття, щоб наново відкрити славний Хрест. Якщо в час випробувань нам допомагала думка про Ісуса, Який страждає на хресті, бо завдяки цьому ми відчували, що Він ближчий до нашого болю, то тепер маємо подивитися на хрест інакше.

Поясню це на прикладі. Ти нещодавно втратив когось близького, можливо, після місяців його страждань. Але перестань думати про цю людину такою, якою вона лежала на смертному ложі, виснажена хворобою; перестань без кінця повертатися до того, що вона переживала, що говорила, мучачи себе спогадами й розпалюючи лише марне почуття провини. Усе це вже скінчилося, минуло. Повертаючись до цього знову і знову, ми лише продовжуємо страждання і штучно підтримуємо його при житті.

Є матері (і я кажу це не для того, щоб їх судити, а щоб допомогти їм), які після багатьох років супроводу своєї дитини на її Голгофу, коли Господь покликав її до Себе, вже не можуть жити інакше. В домі все мусить залишатися таким, як було в мить смерті; усе має нагадувати про неї; вони постійно відвідують кладовище. Якщо в сім’ї є інші діти, то й вони змушені пристосовуватися до життя в безперервній атмосфері Дня всіх померлих, хоча це негативно позначається на їхній психіці. Будь-який прояв радості вдома здається таким людям мало не святотатством. Саме вони найбільше потребують відкрити для себе зміст свята Воздвиження Хреста. Тепер уже не ти несеш хрест — це хрест несе тебе; хрест уже не пригнічує тебе, а підносить. 

Потрібно думати про близьку людину такою, якою вона є тепер, коли все вже звершилося. Саме так чинили давні митці, зображуючи Ісуса. Вони споглядали Його таким, яким Він є тепер: воскреслим, прославленим, щасливим, сповненим миру, Тим, Хто сидить на Божому престолі поруч з Отцем, Який «витер кожну сльозу з Його очей» і дав Йому «всяку владу на небі й на землі». Муки агонії та смерть належать уже минулому. Я не стверджую, що завжди можна наказати серцю й не дозволити йому кровоточити при спогаді про те, що сталося. Але потрібно прагнути, щоб остаточне слово мала віра. Бо інакше навіщо нам віра?

У великодній ранок Церква звертається до Марії, Матері з Голгофи, і втішає Її словами: «Царице Неба, веселись. Алілуя.
Бо Той, Кого носила Ти. Алілуя.
Воскрес з мертвих, як сказав нам. Алілуя.
Молись за нас до Бога. Алілуя.»

Те саме я хотів би сказати земним матерям (ці слова, звичайно, стосуються також батьків та інших близьких людей), які пройшли через свою Голгофу: «Не плачте більше! Той або та, кого ви носили під серцем, живе, є щасливим, не страждає, спочиває. Він або вона перебуває в милосердних обіймах Бога, Який ввів їх у велике свято життя. Вони в безпеці. Саме так про них думайте».

Воістину, «сяє славна тайна Хреста»!

Вона сяє й освітлює наше земне життя.