Юда vs. Петро (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир.

Великий Вівторок і ще одне обличчя Слуги Господнього. Ми знову пізнаємо цього Божого Слугу. Якщо вчора це Бог представляв Його і говорив про Нього, то сьогодні вже Сам Слуга промовляє: “Послухайте мене, острови, і народи найдальші, уважайте.” Він звертається до всіх, до найвіддаленіших куточків, до тих людей, до яких, здавалось би, ніхто не промовляє, хто ні для кого не становить інтересу. Цей Слуга посланий, щоби говорити до кожної людини.

І те, що сьогодні Він нам показує — це передусім своє покликання. Це Його радість і щастя — що Господь покликав Його ще від лона Матері. Це покликання від самого початку, і навіть більше. Вже з лона матері Він був приготований, сформований, і, можна сказати, обдарований усім необхідним для цього покликання. Це складне покликання — бути Слугою Господнім, особливо якщо це страждання — страждання, яке є невід’ємною частиною Його місії. У це покликання вписана й відмова слухати — багато хто просто знехтує Його Словом.

Важко мати таке покликання — знати, що зазнаєш болю, відкинення, що тебе не будуть слухати. Але Він має все необхідне, щоби це витримати: не лише дар промови, не лише силу зносити страждання, але і впевненість, що з Ним — Бог. Бог, який покликав, Бог, який не покинув, Бог, який веде, і Бог, який любить. Це те, що потрібно, щоби виконати місію. І тепер Він відкриває це своє покликання, усвідомлюючи, що через Нього і завдяки Ньому Бог хоче дійти до кожного. І Він хоче виконати це покликання, хоч яке б важке воно не було, бо знає, що воно несе спасіння всьому світові. І ми вже сьогодні у цьому покликанні і в цьому Слузі бачимо самого Ісуса Христа, який є світлом для народів, щоб спасіння досягло аж до країв землі. Сьогодні вже немає сумнівів, що йдеться про Ісуса Христа. Він хоче світити для всіх, розганяти темряву — передусім морок смерті, який тяжіє над землею. І Він хоче, щоб це спасіння дійшло до самого краю світу.

В Євангелії ми знову бачимо трапезу — Тайну Вечерю. І Ісус, який вже усвідомлює, що один із Його учнів — один із тих, кого Він вибрав, покликав — зрадить Його. Учні розгублені, їм ніяково, вони не знають, про кого йде мова. З одного боку, Ісус відкриває карти, показуючи, хто є зрадником, а з іншого — прямо не називає його. По-людськи кажучи, Він міг би скористатися нагодою: міг сказати решті одинадцятьом: “Послухайте, це Юда, він має лихі наміри. Поговоріть з ним, спробуйте щось зробити, може ще можна змінити це. Якщо не проханням — то хоча б попередженням.”
Але Христос цього не робить. Він знає, що ця місія має бути виконана саме так.

У цій сцені бачимо і Юду, і Петра. Юда — той, що вже виходить, залишає зібрання, він поза спільнотою. Тут доречне добре знайоме нам слово — “відлучення”, бути поза єдністю. Йдеться не про те, що хтось когось виключив — це Юда сам через свою поставу відмовляється від єдності й занурюється в ніч — у ту саму темряву, яку Христос прийшов просвітити. А з іншого боку — Петро. Петро, як завжди — гарячий, завжди напоготові, завжди хоче щось сказати. Він усвідомлює своє лідерство — той, кого в богослов’ї називають primus inter pares — “перший серед рівних”. Він знову виринає наперед — і звучать важкі слова: “Істинно кажу тобі: півень не заспіває, як тричі відречешся від Мене.”

Але між Юдою та Петром — велика різниця, і ми її добре знаємо. Петро має відкрите, палке серце. Так, можливо трохи “солом’яний запал”, але це серце, що любить свого Вчителя. Його ще треба сформувати, приготувати, ще багато чого він має зрозуміти. І хоч це приниження буде болісним, воно стане для нього спасенним — передусім для тої місії, яка на нього чекає. Місії також Слуги Господнього — того, кого відкинуть, кого переслідуватимуть, хто переживатиме труднощі, подібні до тих, що пережив сам Христос. І щоби це зрозуміти — потрібен досвід. Важкий, болісний, але такий, що формує, змінює, насамперед навертає.

Нехай і сьогодні Господь веде нас, навертає нас і вчить нас, що означає бути справжнім учнем Христа.

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній — Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.