Юда vs. Марія (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир. Великий Понеділок.

Ми розпочинаємо Страсний (Великий) Тиждень, і впродовж найближчих днів — понеділка, вівторка і середи — завдяки пророку Ісаї ми будемо пізнавати Божого Слугу. Того, хто передвіщає Христа, Того, хто в окремих уривках говорить про Нього, а ми вже можемо повністю розпізнати Його в Ісусі Христі.

Це місія Божого Слуги — місія Того, хто приходить, щоб проповідувати, хто приходить, щоб виправдати, і зрештою Того, хто приймає страждання і смерть за наші гріхи. Можливо, сучасники Ісаї не до кінця розуміли цю місію, не повністю розуміли, ким є цей Божий Слуга. Але ми вже в Ісусі Христі можемо зрозуміти все повною мірою. Цей Слуга з одного боку величний, а з іншого — тихий і покірний. І що цікаво в сьогоднішньому читанні — це те, що сам Бог представляє Свого Слугу. Не стільки сам Слуга говорить про себе, скільки Сам Бог говорить про Нього: «Ось мій Слуга, якого я підтримую, мій вибраний, що Йому до вподоби моя душа. Я поклав на Нього Духа Мого.» Він є помазаний, посланий, і ми можемо сказати, наповнений Святим Духом. А в чому полягає Його місія? Цікаве тут одне спостереження.

У Вавилоні був звичай: глашатай царя виголошував смертні вироки. Він приходив до якогось міста, ставав на ринку і голосно вигукував. Кричав, хто винний, кричав, кого засуджено на смерть. І, звісно, був відведений час, щоб з’явився захисник — хтось, хто зможе надати аргументи чи докази на користь невинності засудженого. Якщо ж ніхто такий не з’являвся, глашатай здійснював символічний жест: він ламав тростину і гасив свічку — гнотик із тьмяним полум’ям. Це означало, що апеляції більше не буде, вирок остаточний. А цей Божий Слуга, який у певному сенсі є також Глашатаєм Самого Бога, буде діяти зовсім інакше. Він не буде кричати. Можна уявити людей, знайомих із тією процедурою. Коли вони чули крик на ринку, їх охоплював страх. Вони знали — зараз буде оголошено вирок, вирок смерті. І ці символічні жести означали, що шансів на порятунок немає.

Але цей Слуга діятиме зовсім інакше. Він не загасить свічки. Він не зламає тростини. Він не підвищить голос, не буде кричати. Це Слуга, якого Бог посилає нам на спасіння. І коли ми звертаємось до Євангелія, до Євангелія від Йоана — Йоана, який дуже точно вказує, коли відбувається ця подія — за шість днів до Пасхи. Ми знаходимося за шість днів до Пасхи. Разом з Ісусом ми хочемо бути у Витанії, у домі Лазаря, Марти та Марії. Там є апостоли, і, звісно, самі господарі. Маємо гостину. Христос хоче в ці останні дні бути з друзями. Хоча, мабуть, учні ще не знають, що це останні моменти, останні хвилини з Учителем. Ісус це знає. Він оточує себе друзями, тими, хто Його любить. 

Ця вечеря — важлива і потрібна. Марта, як завжди, служить, а Марія, як завжди, сидить біля ніг Господа. Ми добре знаємо цю історію, знаємо й ці постави. Але цього разу Марія робить щось зовсім інше. Окрім того, що вона біля ніг Ісуса і слухає Його голос, вона бере посудину з дорогим і коштовним миром і помазує ноги Ісусу. І, що ще більш дивовижно — витирає їх своїм волоссям. І весь дім наповнюється ароматом цього миру. Христос бачить у цьому жесті пророчий знак — помазання на Його смерть. Бо ми добре знаємо, що в Страсну п’ятницю часу вже не буде. Все відбуватиметься поспіхом, бо всі будуть готуватися до свята. Це той момент. Починається час муки Ісуса. І ми бачимо тут дві постави.

Поставу Марії і поставу Юди. Спершу здається, що обидва — друзі Ісуса, Його учні, але їхні серця зовсім різні. Марія — уважна, щедра. Це миро коштує 300 динаріїв — це майже річна зарплата. Якщо припустити, що найманий робітник заробляв один динарій на день, то маємо тут оплату за 300 днів праці. Дійсно, чимала сума. Але вона робить це для Вчителя, для Того, кого любить, для Того, хто дарує їй нове життя. Тож що таке ці 300 динаріїв у перспективі вічності? А ось Юда думає зовсім інакше. Його серце вже закрите. Йому вже не подобається ні те, що робить Христос, ні те, що роблять Його друзі. Зовні здається, що він піклується про бідних, про нужденних — каже, що ці гроші можна було використати для них.

Сьогодні ці дві постави відкривають перед нами Страсний Тиждень. Нехай вони відкриють і нас: яке буде наше серце цього тижня? Яким буде наше серце під час Тридення? Чи буде воно відкритим для Господа, щедрим, готовим дати Йому те, чого Він потребує, бути з Ним? Ця близькість, цей час, який ми Йому присвячуємо — це і є те, що може провести нас крізь цей Страсний Тиждень. Або ж виявиться, що маємо серце Юди — кам’яне, закрите.

Розпочинаємо з цієї вечері, розпочинаємо з перебування біля Христа. На вигляд усе мирно і спокійно, з ідилії починається Страсний Тиждень — але ми знаємо, що це тиждень, сповнений страждання і муки. На щастя, також і Воскресіння Христа.

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.