Що ще мене стримує? (бр. Томаш Регєвіч)

Свято Вознесіння Господнього. Ми не чекаємо якогось особливого слова. Не знаю, якого слова потребуєте саме ви. Яке слово сьогодні потрібне для вашого життя? Ви очікуєте, що Христос сьогодні скаже вам щось? Вознесіння говорить одну важливу річ: Христос вознісся на небо і сів праворуч Отця. І Отець дав Йому силу, дав Йому владу над кожною ситуацією людини. І це те слово, яке сьогодні, у цьому святі, приходить до нас із великою надією: що б з нами сьогодні не відбувалося — скорбота, страждання, депресія, розчарування, внутрішні боротьби, бунти — є Той, хто має владу над усім цим. І сьогодні Він стоїть між нами і каже: Я — для тебе. І сьогодні Він скаже: “Це тіло Моє, яке видається, візьми і їж”. Послання до євреїв каже, що Христос увійшов і відкрив нам певний шлях. Він увійшов крізь завісу до Найсвятішого місця.

Як ви знаєте, у єрусалимському храмі це Найсвятіше місце було закрите завісою — товстою завісою. І лише раз на рік через неї міг увійти первосвященник. Під час смерті Христа ця завіса розірвалася. Сьогодні Послання до євреїв каже, що через Його тіло, розірване тіло Христа, ми маємо доступ до Отця. У Євхаристії є момент, коли показується це ламане тіло. Сьогодні це відбувається.

Сьогодні ця завіса може бути зірвана. Яка завіса? Учорашнє Євангеліє трохи готувало нас до сьогоднішнього свята. Христос учора казав: “Просіть в Моє Ім’я про що хочете, і це звершиться для вас”. І Він не каже, що Я буду благати Отця, бо сам Отець любить вас. Розумієте? Це і є та розірвана завіса. Це те, що Христос хоче нам дати. Він хоче розірвати ту завісу, яка закриває нам очі, що ми не розуміємо власного життя. Через це виникають неврози, депресії, знеохочення, розчарування, бунти, претензії — одне до одного, до Бога. Це тому, що голос Отця не звучить у наших серцях. Це відчуття, що Бог мене любить, що моє життя — у руках Отця. Та завіса, яка досі… Не знаю, може, її вже нема. Але якщо ми сьогодні бачимо, що це, швидше, правда — що завіса ще не зірвана, що ми ще не увійшли з Христом у ту близькість з Отцем…

То сьогодні, в це свято, є Добра Новина: Христос має владу над кожною ситуацією. І каже: “Зачекай, Я дам тобі Мого Духа. Дам тобі Духа Святого, який приведе тебе до всієї правди”. А яка правда? Що Бог тебе любить. Що Богові не байдуже до тебе. Що Він ніколи не розчарувався в тобі, хоча ти не раз розчаровувався в Ньому. Невже ні? Я — багато разів, багато разів.

І хоч ми багато разів мали претензії до Бога, Він — жодного разу не має претензій до нас. Христос сказав: “Хто бачить Мене, той бачить Отця”. І в момент відкинення, так само як ми часто відкидаємо Христа, кажемо: “Ні. Пробачити? Ні, вже більше не пробачу, не дам топтати себе”. А Христос каже: “Отче, прости їм, бо не знають, що чинять”. Він не має до нас претензій, бо знає, з чого ми створені. Знає, що ми — крихкі, ми — слабкі. Ось слово Доброї Новини сьогодні. Сьогодні ми можемо отримати доступ до Отця через це ламане тіло Христа, яке ляже у наші долоні.

Христос каже: “Візьми, їж”, — щоб Його життя було в нас. У неділю, коли ми молимось євхаристійну молитву, — слухайте сьогодні уважно. Ми скажемо: “Воістину святий Ти, Боже, джерело всякої святості”. Тому стоїмо перед Тобою і разом з усією Церквою святкуємо цей перший день тижня, в який Христос воскрес із мертвих і зісланий був на апостолів Дух Святий. Сьогодні ці дві події — воскресіння Христа, те, про що казав вступ до Діянь апостолів, написаний св. Лукою, що Христос багато разів являвся.

І сьогодні Він ще раз явиться після Свого воскресіння. І, може, сьогодні ми як апостол Тома — і зможемо справді вкласти палець у рани Христа. Ба більше — Христос сам віддасть себе в наші руки сьогодні, щоб переконати нас у Своїй любові. Але не тільки це — сьогодні в цьому тілі Христа, яке буде покладене в наші долоні, у цьому тілі буде Дух Бога Всемогутнього, який прагне нас огорнути. Але є певні перешкоди, знаєте. Я сьогодні, слухаючи це слово, бачу дві такі перешкоди.

Перша перешкода — з нашого боку. Для Бога цих перешкод не існує, але з нашого боку є ця перешкода, щоб увійти в досвід зустрічі з Христом, відкритися на Святого Духа, який має силу нас огорнути, провести нас, щоб ми перестали жити для себе і почали жити інакше. Ця перешкода в тому, що ми не маємо такого очікування. Ви чули сьогодні, як говорили апостоли, правда? Христос каже: Іван хрестив водою, а ви незабаром будете хрещені Святим Духом. А вони що кажуть? Господи, чи в цей час відновиш Царство Ізраїлеве?

Я думаю, що це дуже часто наша перешкода — ми приходимо на Євхаристію і не маємо очікувань. Маємо очікування, зшиті на наш розмір. Христос каже: ось Моє Тіло, ось Святий Дух, щоб ти міг жити, щоб ти міг досвідчити, що Бог тебе любить, що Він твій Отець, щоб ти не боявся цього помирання, щоб ти міг любити свою дружину такою, якою вона є — нервовою, зі своїми страхами й тривогами, щоб ти могла любити цього чоловіка, який не думає про сьогодні, а каже: за 25 років, за 25 років ти помреш.

Тебе не буде. Але що нам до тих 25 років — ми маємо сьогодні. Ми маємо наші очікування, зшиті на наші потреби — на цю обітницю Христа, який сьогодні приходить, щоб дати нам Себе, дати нам Свого Святого Духа. А ми: Господи, я не хочу Твого Духа, я хочу, щоб у мене не стріляло в кістках. Так, мене болять коліна, я не можу ходити. Уладнай це. Поміняй ось це, дай мені кращу роботу, щоб мої діти не бунтували. Це мені уладнай.

Навіщо мені Святий Дух сьогодні? Коли помру — тоді можеш говорити про життя вічне. А сьогодні я потребую життя дочасного, зручного, спокійного, щоб ніхто не говорив мені постійно над вухом, як моя дружина — без перестанку. Як заходжу — як радіо. Зайшов у двері — вже говорить. Виходжу — ще говорить. Йду до вбиральні — а вона говорить через двері, ніби я чую, що вона там каже. А потім каже: «Ти мене зовсім не слухаєш». Знаєте, перша проблема — це те, що Святий Дух не може увійти в нас, бо ми Його не очікуємо, ми Його не хочемо. А сьогодні це слово говорить: «Мужності! Мужності!»

Май більше прагнень, ніж просто ці п’ять хвилин, які ми маємо тут, на землі. Навіть якщо живеш 90 років — це лише п’ять хвилин. Чим старшими ми стаємо, тим більше згадуємо речі з минулого. Розмовляєш з близькими — найкраще з дітьми. Мамо, а коли це було? А ти кажеш: та вчора. А потім точно рахуєш роки і кажеш: ой лишенько, це ж було 30 років тому. Чим старші ми стаємо, тим більше ті 30–40 років здаються «вчора». Життя коротке. Бог не створив нас для цього короткого життя.

Бог створив нас для вічності. І Він прагне, щоб ми жили вічністю вже тепер, щоб наш час був відкритим, щоб наше життя було святкуванням. А друга перешкода — це те, що коли Святий Дух прийде й приведе нас до всієї правди, коли ми, як тут перекладено, «зодягнемось» — або інакше: будемо озброєні — силою з висоти, тоді станемо свідками прощення гріхів.

Що означає бути свідком прощення гріхів? Думаю, це одна з тих речей, яких ми теж боїмося. Тобто ми будемо запрошені стати свідками в нашому житті, що можна взяти на себе гріхи іншого. Що можна нести гріхи іншого на собі, дозволити себе поранити, дозволити пробити собі серце — люблячи іншого й кажучи: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять».

Щоб інша людина не словами, а нашим життям побачила, що прощення гріхів можливе. Бо як ще світ має це побачити? І думаю, що це — друга перешкода, яку сьогодні бачу перед прийняттям Святого Духа. Скільки разів ми кажемо: я пробачив, але не забув. А любов не пам’ятає злого. І коли приходить Дух, Святий Дух, який є Духом Бога Всемогутнього, Бога, який є Любов’ю, Він дає, щоб ми не пам’ятали зла. Щоб у нас було велике прагнення, щоб це прощення Бога, яке ми самі пережили, могло бути проголошене аж до краю землі. Не тільки в подружжі, у нашій родині, але також на роботі, також у магазині, коли щось купуємо — навіть коли нам кажуть щось уїдливе. Запрошую вас сьогодні подивитися: чи справді ці перешкоди є?

Чи маю я більше прагнення, ніж просто моє життя — ці п’ять хвилин, щоб не хворіти, щоб зуби не боліли, щоб сьогодні свекруха не прийшла на обід — не знаю, що ще. Бідні свекрухи — вибачте. Або щоб діти мене відвідали.

Маємо більше прагнення — нехай Бог сьогодні дасть нам Свого Святого Духа, як сказано: святий Павло каже, що Бог — це початок прагнення й дії. Нехай сьогодні це свято прийде з прагненням прагнення.

Щоб ми захотіли, щоб ми не вдовольнялися нашим життям, таким як воно є, а щоб ми прагнули пройти через цю завісу тіла Христа і мати життя вічне.