Щоб світ знав, що ми від Христа (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь обдарує вас миром — п’ятниця сьомого тижня Великоднього періоду.

Поступово добігає кінця цей Великодній період, закінчуються зустрічі з Христом Воскреслим, закінчуються зустрічі з героями Діянь апостолів, особливо з Петром і Павлом. Ми поволі завершуємо цей літургійний період — прекрасний, винятковий, покликаний зміцнити нас у нашій вірі.

І хоча він завершується, наша віра, наш зв’язок із Христом не завершується, а за цей літургійний час мав зміцнитися. Ми дивимося на Євангеліє й бачимо цю гарну сцену, яка вже не вперше супроводжує нас у цей великодній час. Христос, що зустрічається зі своїми учнями на березі Галилейського моря, у спосіб особливий зустрічає Петра, бо тепер саме цього Петра пошле, щоби звіщав Добру Новину, у певному сенсі зробить його головою новонародженої Церкви, нової спільноти учнів, і тепер, ставлячи його на це служіння, хоче, щоби між ними були добрі стосунки, хоче зцілити те, що було зламане. Адже врешті-решт не йдеться про якусь посаду чи повноваження когось, хто має бути найвищим у Церкві — як завжди, ідеться про любов. Тому Ісус не запитує його: «Що ти вмієш? Які твої навички?» — не просить представити перелік здібностей і довести, що він тепер уже непомильний. Ісус запитує про любов.

Петро вже не раз заявляв, що піде на смерть, що підтримає Ісуса, що ніколи не зрадить. І ми знаємо, що в цьому він зазнав поразки. І Христос тепер, гадаю, розуміє, що Петро багато чому навчився. Тепер Він хоче тільки відновити їхній зв’язок, щоби Петро не жив у постійній провині, а щоби був зміцнений Христом, піднятий, обдарований милосердям, і щоб передусім у серці мав любов, і саме з любов’ю ішов далі — не з досконалістю, а з любов’ю. І не раз Петро пізніше пригадував собі й іншим, що в його житті були моменти слабкості.

Але він казав: це не найважливіше. Найважливіше — що я люблю Христа, а Христос любить мене. Тому після цих питань Христос доручає йому місію. «Симоне, сину Йони, — запитує Ісус, — чи любиш Мене більше, ніж вони?» Петро відповідає: «Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе». І тоді Ісус каже: «Паси ягнят Моїх». Це місія — після визнання любові, а не після демонстрації здібностей, які має Петро, щоби стати, у нашому розумінні, першим Папою.

Йдеться не про уряд, завжди йдеться про любов. Щоби він міг іти й звіщати, навіть якщо буде недосконалим, бо він рибалка, і може, не вміє всього, не є досконалим промовцем. Але ми знаємо, як важлива невербальна комунікація. Коли Петро встане — так, у ньому вже буде Дух Святий, і ми знаємо, що він говоритиме з великою силою — але навіть якщо його слова не завжди будуть ідеальні, особливо коли він ввійде у грецький світ, де було багато блискучих ораторів, то, може, саме тоді багато хто побачить блиск в його очах.

Побачать смирення, побачать простого рибалку, але й людину, яка справді любить того Христа, про якого говорить, яка вірить у цього Христа, яка Його зустріла, і яка була Ним перемінена. А це видно. Коли хтось закоханий, це не приховаєш. Тому Христос сьогодні питає про любов. Ми добре знаємо, чому питає тричі — щоб нібито стерти триразове зречення Петра — але найважливішою тут є любов.

Не уряди, не основні риси чи компетенції — потрібна любов. А Павло прямує до Риму, тож закінчуються Діяння апостолів, коли він дістається до столиці тодішнього світу. З Єрусалиму, столиці юдеїв, він прямує до Риму. І той найвеличніший, що з’являється в кінці, до кого він має бути відправлений, — це не Бог.

Ми могли б подумати: якщо у Святому Письмі й у сьогоднішньому читанні йдеться про когось найвищого, то це напевно Бог. Але ми знаємо, що це римський імператор. Це завжди цікавий уривок із Діянь апостолів, бо насправді він є листом, написаним між певними римськими намісниками. Цар Агріппа і Вероніка прибули до Кесарії, щоби привітати Феста. І саме Фест тут представляє всю ситуацію цього в’язня — Павла, який перебуває під арештом, але як римський громадянин звернувся до вищої інстанції — до Риму. А як Бог сказав Петрові, щоби той подався до Риму, бо й там буде звіщати — до тієї столиці.

І як бачимо, саме Рим і до сьогодні залишається столицею Католицької Церкви. Так ми його сприймаємо — як місце, вибране Богом. Туди вирушають апостоли — і Петро, і Павло — і там постає спільнота віруючих. Нехай цей великодній час, що наближається до завершення, буде для нас зміцненням, утіхою, а Святий Дух, якого очікуємо і який скоро зійде на нас, нехай провадить нас далі.

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.