Через смерть до життя - 1 Кор 15, 20-26 (о. Мацей Варовний)

Смерть не є ворогом Бога, бо Він вічний, і смерть не має до Нього доступу. Смерть є ворогом людини, яка, поранена гріхом, не здатна прийняти її як необхідний етап свого життя.

Смерть є моїм ворогом, тому що вносить у моє життя людську безглуздість. Якщо все закінчується смертю, якщо все, що я здобуваю, що для мене важливе, за що я борюся, я мушу залишити в цьому світі, то в перспективі смерті вся моя боротьба не має жодного сенсу. Саме так іронічно висловився апостол Павло: «Їжмо й пиймо, бо завтра помремо!» Перспектива воскресіння надає моїм учинкам іншої цінності. Але воскресіння не стосується лише того, що буде «після смерті», а вже тепер стає місцем перемоги над страхом смерті. Мій споконвічний ворог, який так часто буквально паралізує мене страхом перед стражданням, нещасним випадком, бідністю, самотністю, відкиненням чи поразкою, був переможений у Христі.

Адам-людина, який живе в мені, є джерелом учинків, натхненних суперництвом не лише з моїм ближнім, але навіть із самим Богом. Я сам хочу про все вирішувати. На жаль, мої рішення не завжди мають шанс здійснитися. Тому з’являється потреба все контролювати й убезпечуватися на випадок, якщо події підуть не за моїм задумом. Кількість страхових договорів, які ми укладаємо в житті, прямо пропорційна нашому страхові та прагненню панувати над реальністю власного життя. А коли мені доводиться зіткнутися з очевидною поразкою моїх рішень і вчинків, тоді Адам у мені постійно повторює, що винні інші. Адже я хотів якнайкраще. Тому Божою відповіддю на Адама в мені є Христос-людина, Який прагне оселитися в мені. Він хоче виявити Свою силу в моєму житті через перемогу над смертю. Те, чого я не можу, Христос прагне здійснити в мені. Це не лише перспектива на «після смерті», а на сьогодні. Воскреслий Христос є Божою відповіддю на мій теперішній страх перед смертю.

Остаточна перемога Христа над смертю — це космічне й універсальне пізнання правди, що те, що Бог покликав до життя, не може бути знищене. Бог є життям, у Ньому немає ні смерті, ні загибелі. Але сьогодні ця правда ще прихована під знаками воскресіння. Тому Добра Новина про воскресіння Христа втілюється в історію мого життя. У цьому немає жодної моєї гордині. Ця Добра Новина втілюється в історію життя кожної людини. Проте без благодаті, без Церкви, без вуха, відкритого на Боже Слово, ми не здатні її почути, а отже, не можемо й жити нею. Коли я пережив відкинення і заперечення того, у що вклав усе своє серце й усе своє життя, коли кількома словами людей, важливих для мене, були зруйновані мої переконання про те, що я вважав найважливішим у своєму житті та праці, Бог проголосив мені Добру Новину про життя, яке походить виключно від Нього. Але я був настільки зосереджений на своєму стражданні, на пошуку всіляких можливих несправедливостей щодо себе, що не був здатний цього побачити й пережити.

Таємниця Адама і Христа в мені, певна загадка їхнього постійного співіснування в мені, — це таємниця хреста, тобто добровільно прийнятої смерті. Саме у світлі цієї таємниці я можу говорити про щасливу провину, про щасливе для мене поранення, якого я зазнав, про щасливе руйнування мого світу. І зовсім не тому, що з перспективи багатьох років бачу, що для моєї юнацької гордині кілька потужних «психологічних ударів» були чимось добрим. Але з перспективи минулих років Бог виявився вірним Своїй обітниці. Люди не обов’язково були вірними, і в них мені також не вдалося знайти належної втіхи. Бог був вірний. Христос об’являв силу Свого воскресіння. Не знаю, чи сьогодні я здатний дякувати Богові за ту болісну історію, але вже тоді смерть була потоптана силою Христа. Там, де я бачив поразку, Бог готував для мене нове життя.

о. Мацей Варовний