Хіба Ісус не мав прийти на свято? (бр. Томаш Регєвіч)

Багато з юдеїв, які прийшли до Марії, побачивши, що зробив Ісус, увірували в Нього. Дехто ж із них пішов до фарисеїв і доніс їм про те, що вчинив Ісус. Тоді первосвященики та фарисеї скликали Синедріон і сказали: “Що нам робити, якщо цей Чоловік творить так багато знамен?” “Якщо залишимо Його, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни та знищать наше святе місце і наш народ”. Тоді один із них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: “Ви нічого не розумієте і не зважаєте на те, що краще, щоб одна людина померла за народ, ніж щоб увесь народ загинув”. Цього він сказав не сам від себе, але, бувши первосвящеником того року, пророкував, що Ісус має померти за народ — і не лише за народ, але щоб зібрати в одне розпорошених Божих дітей. І з того дня вони постановили Його вбити.

Відтоді Ісус більше не ходив відкрито серед юдеїв, але відійшов звідти в околиці пустелі, до міста, званого Ефраїм, і перебував там зі Своїми учнями. А наближалася юдейська Пасха. Багато людей перед Пасхою приходило до Єрусалиму з навколишніх місць, щоб очиститися. Вони шукали Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: “Як вам здається, хіба прийде Він на свято?” Первосвященики ж і фарисеї дали наказ, що коли хтось знатиме, де Він перебуває, то повинен повідомити, щоб Його могли схопити.

Сьогодні вже тридцять дев’ятий день Великого посту. Завтра — сороковий. Завтра ми завершуємо період Великого посту. У вступі до літургії ми почуємо, що Великий піст завершено. Завтра — той день, який закінчує сорок днів посту, але відкриває Святий тиждень. Ми вступимо в нього, супроводжуючи Христа, співаючи: “Осанна Синові Давидовому! Благословенний Той, Хто йде в ім’я Господнє!” І кожного разу, коли ми беремо участь у Євхаристії, це також є супроводом Христа. Але — навіщо? Навіщо ми Його супроводжуємо?

Сьогодні, в передостанній день посту, до мене приходить питання з Євангелія: “Як вам здається, чи прийде Ісус на свято?” Прийде на свято, чи ні? Буде з нами впродовж цього тижня? Буде з нами під час Пасхального тридення? Буде з нами, коли ми зберемось як Церква, як Його Тіло, щоб святкувати ці події? Чи прийде Він на це свято? Це питання, яке знову і знову постає: Христос приходить, але в прихованості. Він обов’язково прийде. Христос не покине Свій народ. Не залишить нас на самоті. Але питання в іншому: чи прийде Він у наше життя?

Чи прийде, щоб виконати всі ті обітниці, які ми сьогодні чули в першому читанні? “Я зберу їх з усіх сторін. Веду, щоб вони жили на землі обітованій. Вони більше не поклонятимуться ідолам, не служитимуть чужим богам. Я очищу їх. Вони будуть моїм народом. Я укладу з ними союз миру.” Ми чуємо на Євхаристії: “Через хрест Бог установив мир між небом і землею.” Зруйнував мур. Це здійсниться в Страсну п’ятницю, коли завіса у святому місці роздереться, і апостол Павло скаже: “Ми всі маємо відвагу доступу до Отця.” Нас більше нічого не розділяє. Христос розриває цю завісу, щоб ми могли бути з Отцем. Чи здійсняться ці обітниці? Чи прийде Христос на це свято?

Усе залежить від того, чи Він прийде в наше життя, щоб виконати ці обітниці — аби вони не залишились лише словами. Бо Бог бажає їх здійснити. Коли Бог промовляє слово — Він залишається вірним цьому слову. Він прагне зібрати розпорошених, тих, хто відійшов, зневірився, відкинув Його. Він хоче зробити з нас Свій народ. Хоче поставити Свій намет серед нас. Хоче поставити Свій Притулок у нас.

І коли я чую ці слова: «Моє житло буде серед них», я чую Христа, який каже: «Зруйнуйте цей храм, а я за три дні збудую його знову».
І святий Йоан коментує: «А Він говорив про храм Свого тіла». Зруйнуйте. Дозвольте Мені зробити щось нове. Але щоб Бог міг створити нове, потрібно зруйнувати старе. Наш старий спосіб переживання стосунків з Христом, наші ідоли — все це має поступитися новому способу буття. Але для цього Христос запрошує нас увійти у новий спосіб переживання цього Страсного Тижня. Завтра, коли ми будемо йти у процесії та співати:
«Осанна Синові Давидовому!» А “осанна” — це вигук: “Врятуй нас! Визволь нас, Христе, Царю Давидів!”

Ми маємо пам’ятати: Христос в’їжджає на ослику. Існує мідраш, у якому питають рабина: «Чому Месія приїжджає на ослику, а не в колісниці, запряженій гарними кіньми, не в супроводі великого війська?» Бо це виконання пророцтва Захарії: «Ось гряде до тебе цар твій — лагідний, сидить на ослі, на лошаці ослиці». Бо якби Месія справді приїхав у колісниці, кожен багатий, кожен впливовий, кожен лідер подумав би: «Я — Месія». Але Бог спасає інакше. Бог спасає в покорі. І ми знаємо, як Христос спасає.

Сьогодні ми чули пророчі слова, які виголосив Каяфа, первосвященик того року: «Чи ви не розумієте, що краще, щоб один чоловік помер за народ?» Він сказав це, бо то було пророцтво. Воно походило від Бога. Бог веде історію незвичним шляхом — так, що Христос приходить, аби віддати своє життя.

Коли ми взиваємо до Нього: «Визволь нас!», ми приймаємо запрошення йти за Тим, Хто віддає своє життя. Не за тим Христом, якого ми собі вигадали — тріумфуючим, сильним, що б’є кулаком по столу і викликає ангелів з неба на допомогу. А за Тим, Хто йде, як ягня на заколення. Хто каже: «Ніхто не забирає в Мене життя — Я Сам його віддаю». У Мене є влада віддати його. І коли настає година страху, що я скажу Отцеві? «Рятуй мене від цієї години?» Але ж саме на цю годину Я прийшов у світ. Ось тому Христові ми хочемо супроводжувати. До Нього взиваємо: “Осанна! Визволь нас!” І прагнемо йти за Ним.

Бо Бог відбудовує храм саме так — спершу Він його руйнує. Навіть якщо той храм будувався роками. Щоб звести новий — храм Його тіла. Не щось штучне, не те, що викликає спокусу чи відразу. І це стосується Церкви. Це стосується родини. Це стосується шлюбу, стосунків з дітьми. «Я відбудую все», — каже Господь. — «Але супроводжуй Мене. Увійди в це свято. Бо Я хочу прийти на це свято. Я хочу прийти. І прийду. Я хочу увійти в твоє життя». Але заклич до Мене. Будь зі Мною. Йди зі Мною. І йди так, віддаючи своє життя. Увійди в Великий четвер. Дозволь, щоб Я обмив тобі ноги. Щоб Я став твоїм слугою. А потім іди — роби так само. Стань слугою для своїх близьких у домі. Мий ноги. Схились. Стань малим перед іншим.

У Велику П’ятницю — поцілуй хрест. Не лише дерев’яний хрест, який буде тут перед тобою, а твою дружину, яка для тебе є хрестом, твого чоловіка, твоїх дітей. Це — хрест спасіння. Саме це місце, ця трудність, те, що сьогодні тебе виснажує, вбиває — це місце, де народжується життя. Це місце, куди приходить Дух Христа, щоби відбудовувати. І, можливо, варто увійти в тишу Великої Суботи по-іншому. Пам’ятаючи, що приходить Христос — а не санепід. Пережити цю Велику Суботу зовсім інакше — без нарікань, без бурчання, без образ, що ніхто мене не відвідає, що ніхто не допомагає мені в домі, що стільки справ, а я одна/один. Прожити її по-новому, відкинувши метушню, залишивши це освячення пасок, ніби то найважливіша річ у світі. Цілий день будемо святити. А Христос? Де Христос?

Може, варто залишити все це і ввійти в тишу. І з цим прагненням, можливо позбавлені всього, очікувати на прихід Христа. Бо врешті, саме Він відбудує. Саме Він зробить так, що ми зможемо сісти разом за великодній сніданок — той момент, який є вершиною всього свята. Саме тому, що Христос прийде і вирве нас із цього життя задля Себе, із цієї смерті, в якій ми перебуваємо. І тоді зможе відновити всі наші стосунки.

Тому це питання постає дуже серйозно перед Великим Тижнем, який вже на порозі: «Як вам здається — чи прийде Ісус на свято?» Очевидно — Він хоче прийти. Але чи прийде на свято в мій дім? У моє життя? Це — питання, на яке кожен із нас сьогодні може дати відповідь.