Христос беззахисний перед заповідями (бр. Ян Каня)

З Євангелія від святого Матвія.

Ісус сказав своїм учням: «Не думайте, що Я прийшов скасувати Закон або пророків. Я не прийшов скасувати, але виконати. Воістину кажу вам: Доки небо і земля не проминуть, ані йота, ані риска не зміниться в Законі, аж поки все не здійсниться. Тож хто скасував би одну з найменших заповідей і так учив би людей, той найменшим назветься в Царстві Небесному. А хто виконує їх і навчає цього інших, той великим буде в Царстві Небесному».

Ці слова Христос сказав у Нагірній проповіді – перед тим, як пояснити, що означає виконати Закон, що ще містять у собі ці заповіді, що вже містили, але тільки тепер Христос їх сповнив. Він їх прожив і дав можливість прожити так само тим, хто піде за Ним. Бо Христос каже: «Ви чули, що сказано: не вбивай. Але що означає «не вбивай»? Навіть не гнівайся. Ви чули, що сказано: не чини перелюбу. Але що означає «не чини перелюбу»? Навіть не дивися з пожадливістю на іншу людину».

Христос у Своєму житті показав, що Він виконав це Слово. І тепер запрошує нас піти за Ним. Допомогою для нас є також перше читання, яке розповідає про важливий момент в історії Ізраїлю. Це час, коли народ вже стоїть біля Обіцяної Землі, на горі Нево. Вони бачать її з висоти. Мойсей ось-ось помре, і востаннє нагадує їм усе, що сталося досі. Він говорить про те, що Господь сказав раніше. Це книга Второзаконня – підсумок усього, що вже було сказано. Мойсей говорить про заповіді: «Ви входите в Обіцяну Землю. І ця земля – місце, де ви зможете жити за цими заповідями. Де зможете залишитися, якщо їх будете дотримуватися».

Це надзвичайно важливий момент. Адже ізраїльтяни вже чули ці слова одного разу – на горі Хорив, на Синаї, коли вперше отримали заповіді. Перші скрижалі були розбиті, потім дані другі. Але це був піднесений момент: вони щойно вийшли з Єгипту, із землі страждання. Вони пережили великі Божі діла: перехід через Червоне море, визволення, дивовижні знаки Божої присутності. Тоді легше було прийняти ці слова. Але зараз – через 40 років – це вже зовсім інша історія. Це історія смертей у пустелі. Ціле покоління померло. Усі, кому було більше 20 років, не увійшли в Обіцяну Землю. Новий народ пережив випробування: манну, воду, перепелів, напад змій – усе, що трапилося за ці роки. І тепер вони стоять перед вибором: Чи приймуть це слово знову? Колись їхні батьки сказали: «Ми приймаємо». Чи скажуть вони так само?

Ця сцена відлунює в нашому житті. Я озираюся назад: 62 роки життя. 40 років тому я вступив до монастиря. Тоді був ентузіазм, молодість, порив до Христа. Бракувало досвіду, але було захоплення. А тепер, через 40 років, є досвід слабкості, падінь, гріхів – своїх і чужих, які поранили мене, або я поранив інших. І сьогодні Христос ставить мені те саме питання: «Чи хочеш іти далі? Тепер уже не буде юнацького ентузіазму, не буде першого захоплення, не буде тих почуттів, які були тоді. Але чи хочеш ти ще раз перейти Йордан?» 

Чи готовий я? Чи готовий, можливо, навіть до смерті? Бо Мойсей не перейшов. Перейшли інші, але вони були глибоко вражені смертю Мойсея. Адже всі вони його знали. Їхнє життя було позначене його присутністю. Всі народилися, коли він був їхнім вождем. Він навчав ціле це покоління, яке тепер стоїть перед ним. 40 років мандрівки пустелею – це не просто ходіння й нічого не роблення. Це був час, коли Мойсей навчав Тори цих дітей, які мають увійти в Обіцяну Землю.

І зараз настав момент вибору – чи хочемо ми перейти? Народ перейде, але сьогодні Христос дає цю можливість і мені. І питання: наскільки я цього хочу? Наскільки я дійсно хочу увійти? Наскільки я хочу оновити цей Завіт, що був укладений на Синаї? Наскільки я хочу прийняти це слово знову – вже не як молодий, але як той, хто набув досвіду, хто вже, можливо, на схилі життя? Чи хочу я тепер прийняти це слово вдруге – ще глибше, ще серйозніше, вже з тягарем пережитого досвіду?  Христос сьогодні дає мені це слово. І це питання, яке постає переді мною: чи піду я за цим словом? Чи готовий я дійсно взяти його собі до серця?

Друга річ – закони й постанови У першому читанні є закони й постанови, які Господь дає. Є два типи законів: Хукот – це абсолютні закони. Бог так сказав – і крапка. Їх можна відкинути, але якщо я серйозно ставлюся до свого союзу з Богом, то мушу їх прийняти. Мішпатім – це закони, які можна зрозуміти. Вони стосуються суспільного життя, взаємин між людьми, турботи про ближніх. І ось ці закони сьогодні даються й мені. Чи готовий я жити згідно з ними? Ще одна важлива річ

Ізраїльтяни, отримавши Закон, почали будувати навколо нього додатковий захист – «паркан» із дрібніших постанов, щоб ненароком не порушити головні заповіді. Прекрасна думка, гарна ідея. Але Христос виступив проти цього. Бо цей «паркан» став важливішим за сам Закон. Люди стали більше дотримуватися людських правил, аніж Божого Слова. І тут стається щось неймовірне: Христос сам ламає цей «паркан». Він руйнує його, стає відкритим. У Посланні до ефесян Павло каже: «Христос зруйнував мур, що розділяв нас». Ізраїльтяни хотіли захистити Бога та себе. А Христос зробив протилежне – Він відкрив Себе. Він віддав Своє Тіло, зробив Себе беззахисним. Навіть перед людськими законами. 

Христос дав нам найважливіший Закон – Закон Любові. І цей Закон – без огорож, без меж, без мурів. Його можна зневажити. Можна сказати: «Я в це не вірю». «Це мене не цікавить». «Мені це не потрібно».

Навіть християни не завжди приймають Євхаристію. Христос залишив нам найбільший Дар – Своє Тіло і Кров, Свою Любов до кінця. Але людина може сказати: «Мені це байдуже». «Це треба розуміти інакше». «Це було важливо 2000 років тому, але не сьогодні». Навіть у Церкві є ті, хто каже: «Це слово треба тлумачити по-іншому». «Його потрібно адаптувати». Але Христос говорить дуже радикально: «Моє Слово не промине». «Хто навчить інакше, той буде найменшим у Царстві Небесному». Це слово має велику силу. Тому будь обережним, коли стаєш законодавцем замість Бога.

Але водночас людина завжди має свободу – навіть відкинути Христа. І це дивовижно. Бо Бог дозволяє Себе відкинути. Обираймо ж прийняти Христа у Його відкритості, у Його дарі Себе, у Його Законі Любові. Так, як Він виконав і сповнив Закон, так і ми наслідуймо Його.

Нехай благословить вас Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.