Ходити у Святому Дусі – це повірити (Йн 20, 24-29)
ЗНАЙДИ СЬОГОДНІ:
*Час (хоча б 15 хв., краще 30)
*Затишне місце (по можливості зі святими Дарами)
*Зручна і достойна позиція тіла
*Дотримуйся методу LectioDivina>>>
ВХОДЖЕННЯ В ТИШУ
Запроси Святого Духа, щоб Він вів твою молитву, наприклад так:
«Святий Духу, прошу Тебе, допоможи мені почути все те, що Бог хоче сьогодні мені сказати».
LECTIO (читання):
ЄВАНГЕЛІЄ
Йн 20, 24-29
† Читання святого Євангелія від Йоана.
Тома, один із Дванадцятьох, званий Близнюком, не був з ними, коли прийшов Ісус. Тож інші учні розповідали йому: «Ми бачили Господа!» Та він сказав їм: «Поки не побачу на Його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця в рани від цвяхів, не вкладу своєї руки в Його бік, – не повірю!» Через вісім днів знову були всередині будинку Його учні, й Тома з ними. Прийшов Ісус крізь замкнені двері та став посередині й сказав: «Мир вам!» Потім каже Томі: «Поклади сюди свій палець, поглянь на Мої руки, простягни свою руку і доторкнися до Мого боку, – і не будь невіруючий, але віруючий!» У відповідь Тома сказав Йому: «Господь мій і Бог мій!» Каже йому Ісус: «Тому що ти побачив Мене, ти повірив? Блаженні ті, які не бачили, а повірили!» Слово Господнє.
Продовжуй читати, поки не знайдеш фрагмент, який доторкає тебе. Затримайся на ньому.
MEDITATIO (повторювання)
Прочитай 2-3 рази фрагмент, який тебе доторкнув. Читай його повільно, насолоджуючись кожним словом. Питай себе: „Що Бог говорить мені?”
Розважання – якщо однак ти не знайшов фрагменту, який тебе доторкає, можеш скористатися допомогою наступних розважань:
Звідки взялася недовіра в Томи? Чому він не повірив свідченню учнів: «Ми бачили Господа»? Що такого сталося в його житті, що йому необхідне було чудо, щоб знову повірити? Можемо припустити, що смерть Ісуса на хресті, якій передували Його муки, стала для Томи розчаруванням. Раптово він втратив усе, у що вірив. Напевно, він відчував себе ошуканим. Вдруге повірити нелегко. Нелегко знову комусь довіритись.
А чи не маємо ми такого досвіду у своєму житті? Один раз зраджені й обмануті, ми замикаємося в собі й уникаємо тих, хто нас образив. Якщо це були стосунки з близькою людиною, ми вп’ятеро довше будемо роздумувати, чи знову комусь довіряти. Часто ми вже не здатні на відкритість і щирість. Ми стаємо недовірливими. Замикаємося в собі. А як щодо стосунків із Господом Богом, який нас підвів, бо не виправдав покладених на Нього очікувань? У нас виникає спокуса цього разу вже не довіряти Йому. Бо навіщо? Він і так нас не вислухає.
Ми також живемо в недовірі до самих себе. Ми ставимо перед собою вимоги, яких не можемо виконати. Наша недосконалість заважає нам щиро прийняти власну суть. Така позиція відсутності довіри до Бога, до наших близьких і до самих себе закриває нас від Божої дійсності. Ми не можемо виконувати заповідь любові, ізолюючись від Бога та від ближніх.
Просімо в Ісуса під час молитви про дар віри, дар довіри, про здатність прощати. Визнаймо перед Ним свою недовірливість, розкажімо Йому, як сильно ми почувалися ображеними і як сильно не хочемо переживати це знову. Бо, як і в сьогоднішньому Євангелії, в якому прийшов Ісус крізь замкнені двері, Він завжди відповість на нашу молитву. Хоча іноді потрібно почекати вісім днів…
ORATIO (молитва) і CONTEMPLATIO (перебування в присутності Бога)
Тепер принеси перед Обличчя Боже те, що тебе доторкнуло під час розважання. Це може бути молитва покаяння, прохання, подяки, прославлення. Можеш молитися так:
«Ісусе, перетвори моє серце, щоб воно було відкритим і могло довіряти. Щоб я не боявся(лася) довіритися Тобі».