Хліб волі Отця (бр. Томаш Регєвіч)

Ми сьогодні бачимо ситуацію, яка сталася після помноження хліба. І щоб ми могли зрозуміти те, що Господь сьогодні хоче нам сказати, важливо повернутися до того, що сталося перед цим уривком, який сьогодні був проголошений. Христос помножує хліб, чинить цей великий знак. Люди насичені. А потім настає ніч. Христос посилає учнів на інший берег. Сам іде молитися. А потім уночі, йдучи по воді, доходить до учнів, які налякані. Вони думають, що це привид.

Після цієї події, яка проголошує ходіння по водах смерті, проголошує воскресіння, говорить про те, що ми, які є вбогими, ми є слабкими, які в житті сумніваємося, маємо свої боротьби, можемо отримати перемогу Христа над смертю. Ми можемо чинити неможливі речі. Ходити по смерті. Коли ми вдивляємося в Христа. Не у свої можливості, а в Христа. Ми здатні перемогти смерть. Завдяки Його перемозі, якої Він нам уділяє. Після цієї події Христос перебуває в Капернаумі. І натовп шукає Його. І сьогодні ми бачимо саме той момент, коли натовп бачить, що Христос не відплив разом з учнями, і починає Його шукати.

І каже: Господи, як Ти сюди прибув? Христос промовляє слова, які сьогодні теж промовляє до нас. Каже: ви шукаєте Мене не тому, що побачили знаки. Ви не змогли побачити ту істину, яка прихована в цьому помноженні хліба. Що Я здатний наситити голод. Той справжній голод, який є в людині. Не той голод, що приходить від того, що у мене бурчить у животі зараз. Що маю проблеми з оплатою оренди. Що маю проблеми у моєму шлюбі чи якісь важкі обставини. Той голод щоденності. Не цей голод, а той набагато глибший голод, який є в нас. Ви приходите лише за тимчасовою потребою. Тому Мене шукаєте.

Тож як Я маю вам сказати, як сюди дійшов? Як маю вам говорити про Моє воскресіння? Про перемогу над смертю? Про те, що насправді важливе в житті? Якщо ви шукаєте лише тимчасового втамування вашого голоду. Щоб у кістках не ломило. Щоб сьогодні встигнути на автобус. Щоб сьогодні не мати цих проблем. Якщо ви шукаєте Мене тільки з цієї причини. Я є справжній хліб, який насичує.

І нехай це питання сьогодні пробудить нас до того, щоб ми поставили те саме питання, яке ті люди тоді поставили: що ж мені тоді чинити? Що маю чинити? Повірити в Того, кого Бог послав. Повірити в Того, хто ввійшов у хрест, щоб виконати волю Отця.

Нагадую цей уривок, це слово, яке чуємо під час зустрічі Христа із самарянкою. Коли учні приносять Христові їжу, бо нічого не їли. А Христос розмовляв із самарянкою, благовістив їй Добру Новину. І вона, зворушена, потім іде до свого містечка і каже: це є Месія. І учні приходять до Христа здивовані, що Він говорить з жінкою. І кажуть: равві, їж. А Христос тоді каже: Я вже їв. Кажуть: як їв? Каже: Я маю поживу, якої ви не знаєте. Бо Моя пожива — виконувати волю Отця, який на небі.

Ми часто шукаємо цього тимчасового харчу, навіть коли приходимо на Євхаристію. Подивіться, я сподіваюся, що ви добре мене розумієте. Я не кажу, щоб критикувати, не кажу, щоб судити. Я кажу це, щоб допомогти. Що ми можемо приходити на Євхаристію і виходити голодними. Бо той хліб, який приходить сюди, щоб нас годувати, є чимось набагато серйознішим, ніж просто пластирем на рани, які маємо сьогодні і які нас болять. Це щось набагато глибше. Бо Христос сказав: моєю поживою є чинити волю Отця. Якщо ми є учнями Христа, то кажемо: Господи, покажи мені мій справжній голод, який я маю. А який є мій справжній голод? Мій справжній голод — це голод любити, голод прощати. Бо ми були створені на образ і подобу Бога. А Бог є тим, хто любить.

Бог є тим, хто, коли зустрічається з нами, завжди є повний милосердя щодо нас. Тим, хто віддає за нас своє життя. І це є той голод, що живе в нас, який не може бути задоволений через страх, який постійно в нас. Як я можу себе дати? Я ж помру. Тому Христос запрошує нас, каже: маєш Моє тіло, віддане за тебе — бери і їж; маєш Мою кров, пролиту за тебе — бери і пий. Щоб ти міг жити, щоб наситити той голод, який є в тобі, голод життя. Щоб те прагнення — прагнення любити, прагнення жити в мирі з ближнім, прагнення єдності з іншою людиною — могло бути задоволене. Щоб ти міг переступати межі власної неможливості. Щоб ти міг насичуватися, бо цей хліб, який приходить, — це хліб волі Отця.

Тут Христос був насичений, на хресті Він був насичений. Каже: Я маю поживу, якої ви не знаєте; Моєю поживою є виконати волю Отця. Тобто тут, коли казав: прагну, — Він був насичений. Тут, коли казав: Отче, в Твої руки віддаю мого духа, — був насичений. Отець годував Його цією волею. Це слово, яке Христос каже про Себе, може стати моїм словом. Що я можу входити в усі ці важкі події сьогодні, не знаючи, що нас чекає. Ми не знаємо, але можемо йти в повному мирі. Коли ми йтимемо, шукаючи волю Отця. Люблячи, прощаючи, шукаючи єдності, борючись. Бо знаємо, що ми слабкі, маємо прагнення. Але коли приходять конкретні ситуації, ми хочемо втікати від хреста, втікати від труднощів.

Все в нас бунтується. Але завдяки тій поживі, яка приходить під час Євхаристії, яка може нас наситити, ми можемо входити в ці події і переживати те глибоке насичення, яке приходить із виконання волі Отця. Це є таємниця Євхаристії. Той хліб, про який ми молимося, коли промовляємо молитву «Отче наш»: нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні. І Бог даватиме хліб. Для нас, християн, ця таємниця прихована.

Це останнє, що хочу сказати. Що тим хлібом, який нас годує, є воля Отця, яка об’являється в хресті. Усі тікають від хреста. Кажуть, що хрест руйнує, нищить, вбиває. А ми, завдяки тому, що Бог дав нам цю приховану мудрість, яку не знають ані побожні люди, які спокушаються на Богові, коли приходить страждання, ані розумні, які кажуть, що страждання не може бути добрим. Для нас, які є учнями Христа, цей хрест, коли приходить, є поживою, яка насичує нас. Бо де я слабкий, там я сильний. Нехай це змучене тіло Христа, яке сьогодні промовлятиме: бери й їж, буде ламатися для нас. Хай перейде і наситить нас, щоб ми могли годуватися Божою волею протягом цього дня.