Суддя справедливий: помилуй мене, суддю не справедливого! (бр. Ян Каня)

З Євангелія від святого Матея.

Ісус сказав своїм учням: «Не судіть, щоб і вас не судили. Бо яким судом судите — таким і вас судитимуть. І якою мірою міряєте — такою і вам відміряють. Чому ж ти дивишся на скалку в оці свого брата, а колоди у власному оці не помічаєш? Або як можеш сказати своєму братові: дозволь, я вийму скалку з твого ока, — коли в твоєму оці колода? Лицеміру, спершу вийми колоду зі свого ока, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока твого брата».

Христос заохочує нас до того, щоби не мати суджень щодо ближніх. Але як це можливо? Судження так глибоко сидять у моєму серці. Ще до того, як з’явиться якась думка, яка виправдовує, — першим приходить осуд. Це не так, це має бути інакше. Чому хтось чинить саме так? Це перше, що виходить з мого серця.

Це я бачу хоч би й по сьогоднішній літургії, коли почув уривок з Книги Буття про Авраама, і в мені зринають думки, які я десь читав чи до яких сам дійшов. Коли дивлюсь на Авраама, то бачу з одного боку — перше випробування, яке дає йому Бог. Це прекрасне і неймовірне рішення, яке він втілює в життя, це дія, в яку він вступає: Бог каже йому вийти, залишити все — і Авраам йде. Це краса віри, яка народжується зі слухання, Авраам, який є батьком віри.

Але з іншого боку — це скалка, яка першою приходить мені в голову: але ж він не послухав до кінця. Адже не зробив усе так, як сказав йому Господь. Бог сказав: залиш дім свого батька. Але він цього не зробив. Разом із ним пішов Лот — його небіж. А батьківський дім складався з кількох синів, тож Лот належав до цього самого дому. І Авраам не залишає його — бере з собою. Він опирається на нього. Це була його страхувальна сітка, його «поліс страхування», той молодший, на одне покоління, який у випадку чого перейме спадок, поведе далі його справу. Бо ж Авраам не мав сина, хоча Бог пообіцяв. Але — так, про всяк випадок…

Тобто Авраам був не до кінця послушним. І, зрештою, життя покаже, що він у Лоті тільки розчарується. Лот буде тим, хто вибере кращу землю, хто піде за голосом свого лукавого серця, трохи обдуривши свого дядька Авраама. Візьме собі ліпшу частку. А наприкінці Авраам буде змушений захищати його ціною власного життя. І Лот зникне з історії. Нічого більше з ним не станеться. Історія піде лінією Авраама. А Лот залишиться як камінь на шиї Авраама. Він не виправдає надій, які Авраам на нього покладав. Отже, це — поразка Авраама. Це певним чином його гріх. Його віра була не цілковитою. І для мене це звучить першим, коли чую сьогоднішній уривок з Буття.

Друга річ, яка вражає, — це останнє речення: Авраам мандрував від місця до місця в напрямку Негева. Він сходить з півночі — і йде все нижче. Що йому там шукати, в тому Негеві? Негев — це ж пустеля. Там нічого немає. Піски, сухість. А він пройшов через родючу землю, через Содом і Гоморру, побачив прекрасні землі, обіцяну землю, яку Господь йому показав. Побачив красу — а зійшов до пустелі.

Це була пастка, в яку він сам себе втягнув. Бо коли незабаром прийде засуха, голод — він утече з цієї пустелі. Вона близько до Єгипту. Він не піде шукати обіцяну землю, не повернеться до Йордану. Він утече до Єгипту. А в Єгипті завжди є вода. Там завжди є хліб. Там — безпека. Хоча ми знаємо, що не завжди — бо в пізнішій історії і в Єгипті буде голод, і Бог пошле Йосифа, щоб врятувати людей. Але Авраам цього ще не знає. Він тікає до Негеву. Стоїть десь на межі гріха. Він близько до моменту втечі — і коли настане час, йому буде легко зробити цей крок.

Ось така сьогоднішня перикопа: поруч з красою віри Авраама — є і пляма на його обладунку. І це для мене приходить навіть як перше. Не для того, щоб таврувати Авраама, а щоб він став мені ближчим. Бо що я можу вдіяти з його ідеальною вірою? У мене такої немає. Я, може, і хотів би її мати. Але я себе набагато більше бачу в цьому його стані — поруч з Негевом. Що я наче й у землі обіцяній, але при нагоді гріх втечі — дуже мені близький. Гріх залишення Бога. Гріх втечі до Єгипту. І гріх безпеки. Убогість — убогістю, монашество — монашеством, але якось же треба себе підстрахувати. Якось щось мати, мати план. А що буде тепер? Що станеться? Це — Авраам у мені.

Я суджу його — і водночас суджу себе. А що Бог дає мені у відповідь на це? Те Слово, яке приходить: «Не судіть, щоб і вас не судили. Яким судом судите — таким і вас судитимуть. Якою мірою міряєте — такою й вам відміряють». Якимось світлом у цій ситуації Авраама, і в моїй власній ситуації, є те, що Авраам потім пережив. Те Слово, яке мене привело до Авраама — від того суду, про який говорить Христос, — це те, що це Слово з’являється також у історії Авраама в 18-му розділі. 

Отже, в цій другій частині XVIII розділу — перша частина, вірші 1–16, це гостинність, яку Авраам виявляє Пресвятій Трійці, Єдиному Богові. А потім Авраам залишається сам і вступає у «суперечку» з Богом. І саме тут Авраам каже Господеві: «Не допусти, щоб загинули праведні разом із безбожними! Щоб сталося праведному те саме, що й безбожному — не дай цього, Господи!» І далі: «Чи ж Ти, Суддя всієї землі, міг би вчинити несправедливо?» Ось воно — це слово. Ти — Той, Хто судить. Ти — Той, Хто звершує суд.

І Авраам має відвагу сказати Богові: «Те, що Ти робиш, — недобре». Що ж подумають люди про Тебе? Ти, що є Справедливий, тепер хочеш знищити міста? А раптом там знайдеться хтось праведний? І Ти також його знищиш? Це буде несправедливістю! І цей слабкий Авраам — який з одного боку буде великим, великим у вірі, а з іншого — постійно спотикатиметься в випробуваннях, завжди буде щось у нього «не до кінця», завжди буде якась пляма на його вірі — цей Авраам має сміливість боротися з Богом.

І це показано як зразок молитви. Про це говорить, наприклад, Бенедикт XVI у своїх катехезах про молитву. Він вказує на Авраама — так, це добра молитва. Це приклад молитви старозавітної. Він прямо закидає Богові: «Те, що Ти маєш намір зробити, — недобре!» І Бог каже: «Бінґо. Дуже добре. Мене тішить ця молитва. Мене тішить ця довіра. Мене тішить те, що ти готовий боротися зі Мною за цих людей, які навіть не є твоїми друзями.»

Це — Суддя, Який хоче бути підданим суду. Це — Суддя, Який хоче, щоб з Ним боролися. «Яким судом ви судите — таким і вас осудять.» Я хочу мати такого Суддю, Господи Боже. Я призиваю Тебе як цього Суддю, Який чутливий на молитву неправедного, малого чоловіка — такого, як Авраам, як я. Бо Ти є Суддя над усією землею. І зараз я хочу, щоб Ти осудив — саме в такий «несправедливий» спосіб, як осудив Содом і Гоморру — коли Ти мав у серці милосердя. Ти шукав хоч одного праведного. Бо Ти — добрий Суддя. Я хочу бути судженим Твоїм судом. Судом милосердя, який Ти виявив над Содомом і Гоморрою. Там нікого не знайшлося, не було жодного праведного. Але такий неправедний — це я. Помилуй мене, грішного.

Я хотів би мати саме такий спосіб судження. Цей Авраам — бачити іншого в перспективі виправдання. Мати в серці цей спосіб — щоб поборотися за іншого, навіть якщо він слабкий, навіть якщо він грішник. Бо я — той грішник. Бо я постійно — той, хто судить, хто звинувачує, хто засуджує. Помилуй мене, грішного.

Ти хотів змилуватися над Содомом. Не вийшло, бо не знайшлося жодного праведного. Але Ти послав Свого Праведного — Свого Сина, Ісуса Христа. І в цьому світі, який несправедливий, з’явився Праведний. Ось є Праведний, Який рятує світ.

Боже, дай мені опертися на цього Праведного. Я не розраховую на свою праведність, бо бачу, що я слабкий, грішний, той, хто судить, хто знищує іншого — не лише в серці, а й у ділах, у гніві, в жестах осуду, в мовчанні, у погляді, у слові, в усьому. Це — я. Помилуй мене, Господи. Ти — Суддя, Суддя справедливий. Господи, помилуй.

Нехай благословить і охороняє нас усіх Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.