Ставати утішителями (бр. Раньєро Канталамесса)

Наближаємося до урочистості Зіслання Святого Духа, і літургія починає готувати нас до неї. Перше читання з Діянь Апостолів говорить нам про Святого Духа. В Самарії багато людей прийняли християнську звістку. Двоє апостолів прибули з Єрусалима, щоб перевірити, як там ідуть справи, і незабаром звернули увагу на одну річ. Самаряни були охрещені, але не виявляли жодних знаків, які зазвичай супроводжують зіслання Святого Духа: радості, запалу, чудесних знамень… Тоді апостоли здійснили жест, який став прообразом нашого таїнства миропомазання: покладали на них руки – і вони отримували Святого Духа.

У Євангелії Ісус говорить учням про Святого Духа, використовуючи характерний термін — Утішитель: «Я попрошу Отця, і дасть вам іншого Утішителя, щоби з вами був навіки, – Духа Істини».

Трохи далі сьогоднішнє Євангеліє знову повертається до цієї теми:“Це говорив Я вам, перебуваючи між вами. А Утішитель – Дух Святий, якого Отець пошле в Моє Ім’я, той вас навчить усього і пригадає вам усе, що Я вам сказав “

Параклет — це грецький термін, який означає або утішителя, або захисника, або ж обидва значення разом. Цей титул, застосований до Святого Духа, є кульмінацією теми, присутньої в усьому Святому Письмі.

У Старому Завіті Бог є великим Утішителем Свого народу, який проголошує:  «Я — твій утішитель» (буквально в тексті Септуагінти: «твій Параклет!») (Іс 51, 12), і який утішає так, як утішає когось рідна мати  (Іс 66, 13).

Ця Божа втіха, або «Бог, який дає потіху» (пор. Рим 15, 5), втілилася в Ісусі Христі —  першому Утішителі, тобто Параклеті. Саме Він закликає в Євангелії: “Прийдіть до Мене всі струджені та обтяжені, – і Я дам вам відпочинок!“ (Мт 11, 28).

Святий Дух, який продовжує в кожному середовищі діло Христа і доводить до завершення спільне діло Пресвятої Трійці, не міг не бути названий Утішителем, що залишиться «з нами навіки» (Йн 14, 16), як запевняє нас Ісус.

Проте цього ще недостатньо, щоб пояснити, чому Йоан у своєму Євангелії так наголошує на титулі Параклета. Цей титул і його значення пов’язані також із досвідом. Вся Церква після Пасхи пережила живу й сильну присутність Святого Духа як утішителя, захисника, союзника в зовнішніх і внутрішніх труднощах, у переслідуваннях,  судах, у щоденному житті. Читаємо ж у Діяннях Апостолів:  “Церква по всій Юдеї, Галілеї та Самарії мала мир; вона споруджалася і ходила в Господньому остраху, та втіхою [παρακλησει] Святого Духа зростала.”  (Діян 9, 31).

Як уже згадувалося, Параклет може означати дві речі: захисника і утішителя. У перші століття, коли Церква була переслідувана, коли щоденно відбувалися суди проти неї і виносилися вироки, у Параклеті передусім бачили заступника і Божого оборонця проти людських переслідувачів. Його присутність відчувалася дуже живо, адже Він підтримував мучеників і вкладав у їхні уста перед судами слова, яким ніхто не міг протистояти. 

Коли ж час переслідувань завершився, акцент змістився, і почало переважати значення утішителя в стражданнях і труднощах життя. Святий Бонавентура порівнює людську втіху з втіхою Святого Духа і показує три головні відмінності між ними: «Втіха Святого Духа є правдива, досконала і відповідна. Вона є правдива, бо дається там, де повинна бути дана, — тобто душі, а не тілесним інстинктам; на відміну від світу, який утішає тіло, а засмучує душу, подібно до поганого корчмаря, який дбає про коня, а занедбує вершника. Вона є досконала, бо втішає в кожному стражданні, не так, як світ, який, даючи одну втіху, завдає два нових болі, мов той, хто, латаючи старий плащ, зашиває одну дірку, але робить дві нові. Вона є відповідна, бо що більший біль, то більшою є втіха. На відміну від світу, який у добрі часи втішає і лестить, а в труднощах висміює і засуджує».

Тепер ми повинні зробити практичні висновки з наших роздумів про Параклета. Недостатньо вивчати значення цього імені чи навіть вшановувати і призивати Святого Духа як Параклета. Ми самі повинні стати утішителями! Якщо правдою є те, що християнин має бути alter Christus — другим Христом, то так само правдою є й те, що він має бути другим Параклетом. Цей титул потрібно не лише розуміти, але й наслідувати та ним жити. Божа любов розлита в наших серцях через даного нам Святого Духа.

Божа любов розлита в наших серцях через даного нам Святого Духа. (Рим 5, 5). Ідеться про любов, якою Бог нас любить, а також про любов, яка робить нас здатними любити Бога і ближнього. Ці слова Апостола, віднесені до втіхи — а втіха є формою, яку любов приймає перед обличчям страждання близької особи — передають нам дуже важливе послання: Параклет не обмежується тим, що дає нам трохи потіхи, якийсь малий подарунок; Він навчає нас мистецтва втішати. Іншими словами, не лише нас втішає, але й робить здатними втішати інших.

Чудово пояснює це святий Павло: “Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає.” (2 Кор 1, 3–4).

Грецьке слово, від якого походить ім’я Параклет, з’являється в цьому тексті аж п’ять разів — як дієслово або як іменник. Воно містить у собі все, що необхідне для теології втіхи. Справжня втіха походить від Бога, Який є «Богом усякої втіхи». Вона сходить на кожного, хто страждає, але не затримується на ньому. Своєї остаточної мети вона досягає тоді, коли той, хто її досвідчив, сам починає втішати інших.

Але як утішати? У цьому й полягає найважливіше. Утіхою, якою тебе самого втішив Бог, — Божою, а не людською втіхою.  Не задовольняючись повторенням порожніх, безплідних людських слів («не переймайся, не падай духом; побачиш, усе якось владнається!»), але передаючи справжню «потіху, що походить із Святого Письма», здатну «підтримати надію» (пор. Рим 15, 4). Це пояснює чуда, які інколи може звершити одне слово чи жест біля ліжка хворого, здійснені в атмосфері молитви і з вірою в присутність Святого Духа. Це сам Бог утішає через тебе.

У певному сенсі Святий Дух потребує нас, щоб бути Параклетом. Він хоче утішати, захищати, напоумляти, але не має уст, рук, очей, щоб втілити Свою втіху в дію. А радше  – має наши руки, наши очі, наши уста. Наша душа може прагнути усміхнутися або обійняти когось (дитину, дружину, чоловіка), але сама не може цього зробити — потребує рук, щоб втілити своє прагнення. Так само як душа діє, рухається, усміхається через наше тіло, так і Святий Дух діє через членів Свого Тіла, яким є Церква.

Коли апостол закликає християн у Солуні: «Втішайте одне одного» (1 Сол 5, 11), це ніби означає: «Ставайте один для одного утішителями». Якщо втіха, яку ми отримали від Святого Духа, не буде передана іншим, якщо ми захочемо егоїстично затримати її для себе, вона дуже швидко втратить свою силу. Ось чому прекрасна молитва, приписувана святому Франциску з Ассізі, говорить:

«Учини мене, Господи, знаряддям Твого миру:
щоб я не стільки шукав утіхи, скільки утішав;
не стільки шукав розуміння, скільки розумів;
не стільки шукав любові, скільки любив…»

У світлі сказаного легко побачити, хто є сучасними утішителями. Це ті, хто схиляється над смертельно хворими, над зараженими на СНІД; ті, хто приносить полегшення самотнім літнім людям; волонтери, які віддають свій час служінню в лікарнях. Це люди, які посвячують себе дітям, жертвам різного роду насильства — вдома і поза ним. Утішителями є також ті, хто захищає права переслідуваних меншин, наприклад корінних народів Латинської Америки, або виступає від імені тих, хто сам не може себе захистити.

Ми, священники і богопосвячені особи, також повинні бути утішителями — тобто знаряддями потіхи Святого Духа, особливо тієї потіхи, яка походить від Божого слова, надії та сакраментального прощення. Саме до нас, священників і проповідників,  особливим чином звернене слово, яке Бог сказав пророкам у Старому Завіті: «Утіште, утіште [παρακαλειτε] народ Мій» (Іс 40, 1). 

Завершімо наше розважання, разом промовивши вступні рядки Секвенції на Зіслання Святого Духа:

Святий Духу, о прийди,

І зішли нам з висоти

Промінь світла золотий.

Отче бідних, о прийди,

Принеси святі дари,

Серця наші освіти!

Утішителю Святий,

Найсолодший, дорогий,

Душі прагнучі омий!

Відпочинок за труди,

В спеку Ти – ковток води,

Порятунок від біди.