Скільки я заплачу на Великдень? (бр. Ян Каня)

З Євангелія від святого Йоана

За шість днів до Пасхи Ісус прийшов у Віфанію, де жив Лазар, якого Ісус воскресив із мертвих. Там влаштували для Нього вечерю. Марта прислуговувала, а Лазар був одним із тих, хто сидів з Ним за столом. Марія взяла фунт дорогоцінного, щирого нардового мира, намастила ноги Ісусові і волоссям своїм обтерла їх. Дім наповнився пахощами мира. Тоді Юда Іскаріот, один з Його учнів, той, що мав Його зрадити, сказав: Чому не продано цього мира за триста динаріїв і не роздано бідним? Сказав він це не тому, що піклувався про бідних, а тому, що був злодієм і, маючи скриньку, крав те, що туди вкладалося. Ісус відповів: Залиш її. Вона зберегла це на день мого поховання. Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене — не завжди. Безліч юдеїв дізналася, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але й щоб побачити Лазара, якого Він воскресив із мертвих. Тож первосвященники постановили вбити також і Лазара, бо через нього багато юдеїв відійшли і увірували в Ісуса.

Це слово говорить про гостину, на якій був Ісус разом із Своїми друзями — святим братом і сестрами: Лазарем, Мартою і Марією. Лазар — той, якого Христос щойно воскресив, бо це початок 12 розділу. 11 розділ описує воскресіння Лазаря, його повернення до життя, розмови з Мартою і Марією, які веде Христос. А тепер Він у них на вечері.

Воскреслий Лазар сидить за столом, Марта, як ми звикли, прислуговує — виконує діаконське служіння, і робить це вже без нарікань, як це було раніше в Луки. Марія ж — та, що чинить незвичний жест: обмиває ноги Христа своїми сльозами, витирає волоссям і намащує миром. Це не та жінка-грішниця, яка прийшла до Ісуса і намастила Йому ноги. Це інша подія. Марія — сестра Марти й Лазаря. Про неї не сказано, що вона грішниця чи перелюбниця. Більше того, миро вартістю 300 динаріїв — це не щось, що вона заробила, а, ймовірно, отримала — можливо, як спадок від батьків. Зберігала його, щоби не для себе використати, а для Нього — на день поховання. Це велика сума — 300 денних заробітків, фактично річна зарплата в ті часи. Уявіть собі: зберегти ці гроші, інвестувати їх у щось стабільне — у миро, як у “тверду валюту”, а потім витратити це все в одну мить, в одному жесті — жесті любові, жертовності. Це шокувало інших, особливо Юду, який мав доступ до скарбниці і привласнював те, що вкладали.

Марія — це жінка, яка колись сиділа в ногах Ісуса, щоби слухати Його слово. А тепер вона здійснює це слово у дії, у способі, який їй здався правильним, хоча й шокуючим для інших. У чому суть? Так, у намащенні на смерть. Але мене затримало інше слово — “залиш її”. Це слово в Септуагінті трапляється дуже рідко, і важливим є одне місце в Старому Завіті — історія про шунамітку. Це жінка, яка приймала пророка Єлисея, облаштувала йому кімнату, і він у відповідь молився за неї — і вона отримала сина. Та згодом син помирає, ще хлопцем. І вона залишає мертву дитину, йде до Єлисея, кидається йому до ніг. Слуга Єлисея хоче її відтягнути, але пророк каже: «Залиши її», бо вона у великому горі, а Господь не відкрив мені, чому.

Це той же жест, те саме слово — залиш, не заважай, не втручайся. Душа її болить. Бог мені цього не об’явив. Христос — Той, Кому все об’явив Отець, усе Йому відкрив. Христос знає, що зараз іде, щоби повернути до життя того сина шунамітки. Цей син шунамітки — це образ кожного дня, кожного з нас, образ того, хто згрішив. У Новому Завіті це слово «залиш» також з’являється в кількох ключових моментах. Учора ми його чули, коли слухали Страсті Господні за святим Лукою. І саме тільки в Луки це слово виголошує Христос до Отця під час розп’яття: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять». Але дослівно це звучить як: «Отче, залиш їм», бо не відають, що чинять. Ми перекладаємо це як «прости», «відпусти», але там вжите саме це слово — залишити. Слово, що пов’язане з гріхом. Те саме слово ми зустрічаємо в молитві «Отче наш», коли Христос навчає нас:
«Залиш нам провини наші, як і ми залишаємо винуватцям нашим» — дослівно. Ми звикли чути «прости нам провини наші…», але це той самий дієслів — залишити, відпустити, не тримати зла, не тримати образи. Інші згрішили проти нас — ми зобов’язані залишити їм ці провини, тому що і самі чекаємо, що Бог залишить наші.

І це вже дає певне світло на цю Євангелію: може, Марія — не та перелюбниця, не та жінка, знана своїми гріхами у всьому місті. Вона — та, хто близька Ісусові, Його подруга у доброму сенсі. І вона приходить та чинить цей жест. Вона бачить свої гріхи, свої слабкості, і чинить вчинок, який здається абсурдним. Бо як вона виглядає? Заплакана, волосся скуйовджене, вся як «сім бід» — і до того ж усе, що мала, весь спадок, усі свої заощадження вона витрачає за мить. Але вона бачить у цьому смерть Ісуса Христа, вона наперед проголошує цю смерть.

Смерть, що поверне життя — так, як вона колись, у символічний спосіб, принесла життя синові шунамітки. Шунамітка — це сьогодні Церква. Церква, що перебуває в ногах Христа, у ногах Пророка, і благає за своїх дітей: «Дай їм життя. Ти вже дав їм життя, але вони його зруйнували. Я не знаю чому, я не розумію цієї історії, але я знаю, що це — мої діти. Вони — у смерті». І ця шунамітка (Церква) приходить, щоби це життя випросити знову. І навіть найрідніший пророкові, найближчий до Ісуса — як Юда, що мав бути найближчим, — каже: «Не залишай їй цього. Це дурниця». А Христос відповідає: «Ні. Залиши її». Вона — у смутку. Церква — у смутку через наш гріх.

Ми входимо у Страсний тиждень. Ми входимо у час розважання над муками Христа, бо перш ніж святкувати Пасху, ми святкуємо Його смерть за нас, Його страждання, усе, що станеться перед Його смертю. І тепер — наскільки в нас є те саме прагнення, яке було в Марії? Прагнення прийти, ризикнути, боротися за прощення своїх гріхів? Чи, може, ми говоримо: «Та нічого страшного. Навіть сповідь — абияк, побіжно, лиш би отримати розгрішення». Чи готові ми на ризик? Марія, зустрівшись із Христом, дійсно ризикнула всім.

А скільки ми готові віддати? Скільки я готовий заплатити, щоб зустрітися з Христом? Щоб увійти в Таїнство Сповіді? Скільки я готовий ризикнути? 300 денаріїв… Я не знаю, скільки ти заробляєш, але помнож свою місячну зарплату на 12. Чи готовий ти таку суму віддати, щоб отримати розгрішення? Чи, може, лише 5 хвилин, і вже дратуєшся, що є черга, що треба трохи зачекати? Скільки я готовий вкласти, щоб увійти в похорон і воскресіння Христа? Скільки я готовий «втратити» часу — в лапках — на літургію? Щоб прийти в Четвер, П’ятницю, на Пасхальну Літургію? Чи це для мене ті самі 300 денаріїв?

Та ж досить і менше. Вербна неділя — може, посповідатися. Великдень — святкувати. «Я зробив, що треба. Не надто це мене коштувало, але ж досить, правда?» Так, досить. Досить було б, якби Марія просто сіла біля ніг Ісуса, як колись. Досить було б, якби вона трохи приготувала їжу і допомогла Марті. Досить. Але вона дала набагато більше. Бо мала в собі ту любов. Мала в собі те прагнення бути з Христом. Намастити Його на похорон. Вона знала — Він помре. Вона знала — Він відходить. І тепер вона готова з любові чинити речі, які насправді шокують.

А ми? Наскільки ми готові, тепер, у переддень цього тижня, що починається, наскільки ми, перед обличчям прощення, яке Христос хоче нам дати, наскільки ми готові ризикувати? Щоби почути також це слово — перед світом, перед обвинуваченнями нашої власної душі, яка каже: «Та навіщо? Не має сенсу». Щоби почути від Христа: «Залиш. Залиш усе, що тебе звинувачує. Усе, що тебе обтяжує: твої гріхи, твої слабкості, твою історію. Те, що сьогодні тебе мучить, те, що тобі каже — ці свята не вдасться, немає часу…» Що б це не було — це обвинувачення нашої душі — Скільки я готовий вкласти, щоб почути і пережити це слово: «Залиш. Залиш усе.»

Учепися за Мої ноги. Учепися за свої власні сльози. Учепися, або відпусти той флакон з пахучим миром. Відпусти. Залиш. Інвестуй у стосунок з Богом. Наскільки він для мене дорогий? Не просто словами: «Дорогий мій Ісусе», а наскільки це відображається у тому, що я даю Йому — конкретно, матеріально. Той дорогий миро — не якийсь дешевий ріпаковий олій, що завалявся в кладовці чи втратив термін придатності, — «то ж його можна і пожертвувати…» Ні — наскільки це буде найкраще миро, на яке я спроможний? Цей тиждень, ці літургії, усе, що створює атмосферу молитви, Пасхи — це і буде відповіддю. Вже не теоретично, а практично. О, аби ж я почув те саме слово, яке почула Марія. Аби ж моє серце було відкрите на Христа, на Його прихід.

Нехай благословить тебе на цей час Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.