Скажи Отче (бр. Томаш Регєвіч)

Коли Воскреслий Ісус з’явився учням над Генезаретським озером, Петро, обернувшись, побачив, що за ним іде той учень, якого Ісус любив, той самий, що на вечері прихилився до Його грудей і спитав: «Господи, хто Тебе зрадить?» Побачивши його, Петро сказав Ісусові: «Господи, а що з ним буде?» Ісус відповів: «Якщо Я хочу, щоб він залишився, поки Я прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною». І розійшлася між братами чутка, що цей учень не помре. Але Ісус не сказав, що не помре, а: «Якщо Я хочу, щоб він залишився, поки прийду, що тобі до того?» Це той учень, який дає свідчення про все це і який це записав.

А ми знаємо, що його свідчення — правдиве. І є ще багато іншого, що зробив Ісус; коли б про все докладно писати, то, думаю, увесь світ не вмістив би книжок, які треба було б написати. Це вже сорок дев’ятий день нашої подорожі.

Передостанній день. Завтра, або вже сьогодні ввечері, із заходом сонця починаємо свято. П’ятидесятницю. Свято Зіслання Святого Духа. А сьогодні ми слухаємо слово, яке є продовженням учорашнього діалогу, що його Господь розпочав із нами. Коли питав нас: «Чи любиш Мене? Чи любиш Мене?» Господь чекає на цю відповідь, бо Дух, Який має прийти, має здійснити одну річ.

Цей Дух, Дух Христа, має привести нас до міри повноти в Христі. Має з’єднати нас із Христом. Учора Він сказав, що коли постарієш, тебе підпережуть і поведуть туди, куди ти не хочеш. Щоби ми могли стати тим, ким є Христос. Стати Христом. Христос сказав: «Хто бачить Мене, той бачить Отця». Це означає, що наше життя повинне показувати Отця. Того Отця, який на Синаї відкрився у другому об’явленні після гріха, бо такою є наша реальність. Ми — убогі, ми — люди з твердою шиєю, з опірними, зачерствілими серцями.

Коли Бог об’являє, що Він про нас думає, якими є Його шляхи поводження з нами, Він каже: «Бог милосердний і співчутливий, довготерпеливий, повільний до гніву, сповнений ласки». Об’являти цього Отця. Те, що сталося в житті Христа, коли на хресті Він довершив це остаточне об’явлення Отця, який думає про нас добре, який шукає нас у приниженні, у гріху, який є Отцем милосердним, що дозволяє відійти і чекає на повернення.

Який щоразу вступає в діалог, не перекреслюючи нас. Бути з’єднаним із Христом. Цей Дух приходить, щоби нас з’єднати. Але щоб це стало можливим, щоб ми дозволили себе з’єднати з Христом, щоб Його доля стала нашою долею. Щоб дозволити себе повести туди, куди не хочемо. Бо як ми можемо показати Бога, який є терпеливий? Саме тоді, коли маємо справи, які випробовують нашу терпеливість. 

Коли не вміємо бути терпеливими. Бо бути терпеливим — це погодитися на страждання у своєму житті. На те страждання, що ситуація не змінюється одразу, миттєво. Що ми не маємо всього одразу. Що нам потрібно мати в собі цю сіль, цю здатність терпіти. Чекати на відповідний момент, коли Бог скаже: це той момент. Бога, який прощає. Саме тоді, коли нас зневажають, коли проти нас чинять зло. Тоді відкривається це прощення Бога. Коли Христос об’явив, що Бог є Той, хто прощає? Коли простив наші гріхи. Коли був відкинений. Коли був підвішений на дереві. Коли Його висміяли, знехтували. Тоді Він об’являє серце Бога, Який не швидкий до гніву.

Повільний у гніві, але швидкий у виявленні милості. Бути з’єднаним із Христом, об’являти цього Отця. Це означає дозволити себе провадити. Дозволити, щоб Бог зробив із нашого життя притчу, яка розповідає про Нього. Про те, яким є Бог. Щоб наше життя стало такою притчею. Але щоб це було можливе, щоби Бог міг об’явити Своє правдиве обличчя, ми повинні дозволити себе з’єднати й повести туди, куди не хочемо. Це означає погодитися на те, що в нашому житті будуть труднощі, що прийдуть хвороби. Що старість не буде омріяною — без болю, без страждання, з повною силою до кінця. Що в шлюбі будуть труднощі, кризи, проблеми з дітьми або їх відсутність. Погодитися на це, бути з’єднаним. Саме для цього приходить цей Дух.

І сьогодні Христос теж говорить із нами, бо в нас є багато запитань — природних запитань. Як у Петра, який сказав: «Господи, Ти все знаєш. Ти знаєш, що я люблю Тебе», — настільки, наскільки вмію любити.

Бо любов — це відповідь, це вдячність за те, що Бог зробив для мене. І тому я дозволяю себе з’єднати. І навіть якщо я тут, і знову сьогодні буду досвідчувати Його любов до мене, коли Він каже: «Це — Моє Тіло, віддане за тебе». Він віддасть Себе в мої руки. Він знову покаже Себе Тим, хто мене випереджає. І спитає про мою відповідь. Я скажу: «Господи, я прагну дати себе з’єднати. Прагну, щоб динамізм цього відданого життя став правилом мого життя. Щоб я не питав, що хтось може зробити для мене. Щоб я не жив очікуванням, що хтось до мене буде добрий, терпеливий, милосердний, прощаючий. А щоб я був покликаний сам так чинити.

Незалежно від того, як чинить інший». Але приходять ці питання: «Господи, а що з ним? А чому з ним інакше? Чому той інший не хворіє? Чому в нього немає проблем з грошима? Чому в нього немає проблем із лікарями? Чому?» А Христос сьогодні відповідає: «Не дивися на інших. Не дивися на інших. Ти йди за Мною». І залиш іншим їхню історію. Бо кожного з нас, кого Бог кличе до цього союзу, Він веде різними шляхами. Для тих, хто любить Бога, усе співдіє на добро.

Тож дозвольмо себе з’єднати. І на всі ці запитання — а що з ним? а чому йому добре? а чому він має легку старість? — скажімо: «Господи, я хочу йти за Тобою. Прагну, щоб цей Дух прийшов і з’єднав мене з Тобою. З Твоєю долею. Щоб Твоя доля стала моєю долею. Щоб я виконав місію, до якої Ти мене покликав».

І це те, що має відбутися. Це відповідь, якої сьогодні Бог чекає від нас. Як на горі Синай, знаєте? Сьогодні це питання про те, чи я прагну цього Духа, Духа, який мене з’єднає з Христом. Це те саме, що сталося на горі Синай, коли Ізраїль стоїть, і Бог посилає Мойсея й каже: «Скажи народові: чи хоче Мене слухати?» Бо якщо буде слухати, то стане Моєю особливою власністю. Моїм скарбом.

Буде належати Мені. Буде Моїм народом. Народом священницьким. Вибраним народом. Я з’єднаюся з їхньою долею. Але це буде також і важка історія. Та Я буду з ними. І тоді народ одностайно сказав: «Усе, що Господь сказав, виконаємо». І от це питання — перед усіма нашими ситуаціями — чи я прагну цього Духа? Чи я прагну, щоб Господь зробив мене Своєю власністю? Щоб зробив мене притчею про Милосердного Отця. Таке слово приходить до нас сьогодні, на 49-й день. У передостанній день.

Безпосередньо перед подією цього Духа, який має зійти на нас. Перед цими вогненними язиками, які мають охопити нас. Цим Духом Живого Бога.