Сила з висоти (бр. Раньєро Канталамесса)

Усім доводилося бачити подібну сцену: автомобіль зламався, водій сидить усередині, а позаду одна чи дві людини, напружуючи всі сили, штовхають машину, намагаючись надати їй швидкості, необхідної для запуску двигуна, — але безуспішно… Аж раптом — шум, двигун оживає, авто рушає, і ті, хто штовхали, випрямляються з полегшенням.

Це образ того, що відбувається в християнському житті. Ми просуваємося вперед завдяки зусиллям, важко, без відчутного поступу. А між тим маємо потужний двигун — «силу з висоти», яка лише чекає, щоб її запустили. Сьогоднішня урочистість Зіслання Святого Духа має допомогти нам відкрити цей двигун і зрозуміти, як його запустити.

Слухаючи сьогоднішні читання, можна подумати, що вони суперечать одне одному. В першому читанні з Діянь Апостолів йдеться про прихід Святого Духа, який відбувся через п’ятдесят днів після Пасхи. Натомість у Євангелії Йоан розповідає про Ісуса, який у вечір Воскресіння з’являється апостолам і дає їм той самий дар, кажучи: «Прийміть Святого Духа».

Отже, маємо два різні зіслання Святого Духа? У певному сенсі — так. Проте ці два описи не суперечать одне одному, а взаємно доповнюються. Вони відповідають двом різним способам розуміння й показують дві різні ролі Святого Духа — і обидві однаково важливі.  Лука, який бачить у Святому Дусі принцип єдності та вселенськості Церкви, а також силу, необхідну для місійної діяльності, підкреслює прихід Духа через п’ятдесят днів після Пасхи — в присутності представників різних народів і мов. Натомість Йоан, який бачить у Святому Дусі принцип нового життя, джерелом якого є смерть Христа, наголошує на перших проявах Духа, що з’являються вже в день Воскресіння. Можемо сказати: Йоан показує нам, звідки приходить Святий Дух — із пробитого боку Спасителя. Лука ж підказує нам, куди веде Святий Дух — аж до краю землі.

Так само відрізняються й образи, якими користуються обидва євангелісти, говорячи про Святого Духа. Біблія любить навчати нас про духовні реальності через прості, матеріальні образи, взяті з природи. Так є і у випадку Святого Духа.

Спочатку єврейське слово ruah мало два значення: вітер і подих (дихання). Лука надає перевагу образу вітру, який підкреслює силу Святого Духа: Раптом з неба долинув шум, наче подув бурхливий вітер, і наповнив увесь дім, де вони сиділи.

Йоан також знає цей образ вітру: Вітер, де хоче, віє, і ти чуєш його голос, але не знаєш, звідки приходить і куди прямує. Так є з кожним, хто народжений від Духа (Йн 3, 8).

Однак він більше наголошує на образі подиху, який нагадує про те, що зробив Бог під час створення світу, коли вдихнув в Адама подих життя: Він дихнув і каже їм: “Прийміть Святого Духа! “

Після загального огляду сьогоднішніх читань зосередьмося тепер на одному аспекті. Розповідь в Діянь Апостолів починається словами: Коли настав день П’ятдесятниці, всі вони були однодушно разом.  (Діян 2, 1).

З цих слів випливає, що П’ятдесятниця існувала… ще до П’ятдесятниці. Іншими словами, свято П’ятдесятниці вже існувало в юдаїзмі — і саме під час цього свята зійшов Святий Дух. Неможливо зрозуміти християнське свято Зіслання Святого Духа без юдейської П’ятидесятниці, яка була його приготуванням. 

У Старому Завіті маємо два основні пояснення цього свята. Спочатку це було свято семи тижнів (пор. Тов 2, 1), свято первоплодів (пор. Чис 28, 26 сл.), коли приносили жертву з нового врожаю (пор. Вих 23, 16; Втор 16, 9). Однак поступово — і напевно вже за часів Ісуса —  воно набуло нового значення: стало святом дарування Закону на горі Синай і укладення завіту.

Що означає той факт, що Святий Дух зійшов на Церкву саме в день, коли в Ізраїлі святкували Закон і Завіт? Відповідь проста: це підкреслює, що Святий Дух є новим Законом, законом духовним, який скріплює новий і вічний Завіт, освячує царський і священницький народ, яким є Церква.

Це вже не закон, написаний на кам’яних таблицях, але на живих таблицях серця. Саме це Лука хоче передати в Діяннях Апостолів, навмисно описуючи зіслання Святого Духа за допомогою символів вітру і вогню, які супроводжували синайське богоявлення.

«Кого не вражає, — пише святий Августин, — ця подібність і водночас відмінність? Минуло п’ятдесят днів від Пасхи в Єгипті до дня, коли Мойсей отримав Закон, написаний Божим перстом на таблицях. Так само після п’ятдесяти днів від жертви істинного Агнця, яким є Христос, Божий Перст — тобто Святий Дух — наповнив собою зібраних віруючих».

Ці роздуми природно ведуть до запитання: нашим життям керує старий чи новий закон? Чи виконуємо ми релігійні обов’язки з примусу, зі страху та звички — чи радше з глибокого внутрішнього переконання і навіть із любові? Чи сприймаємо Бога як Отця, чи радше як пана?

Група людей, яка першою у 1967 році пережила нову П’ятидесятницю й дала початок католицькій харизматичній Віднові у Святому Дусі, допомагає нам зрозуміти різницю між цими двома способами переживання віри. Йдеться про лист, який одна з цих осіб написала другові одразу після тієї події: 

«Наша віра ожила. Наша віра стала певним знанням. Раптом надприродне стало для нас реальнішим за природне. Коротко кажучи — Ісус став для нас живою Особою. Спробуй відкрити Новий Завіт і читати його так, ніби кожне слово і кожен рядок є буквально правдивими. Молитва й таїнства стали справді нашим щоденним хлібом, а не лише побожними практиками. Любов до Святого Письма — те, що раніше здавалося мені неймовірним, — зміна наших стосунків з іншими людьми, потреба і сила свідчити понад усякі очікування — усе це стало частиною нашого життя. Життя наповнили мир, довіра, радість і спокій». 

На завершення хочу розповісти одну історію, яка, на мою думку, передає суть усього сказаного.

На початку ХХ століття одна родина з півдня Італії емігрувала до Сполучених Штатів. Вони взяли з собою в дорогу їжу — хліб і сир, не маючи коштів, щоб харчуватися в ресторанi на кораблі.Але минали дні й тижні, хліб черствів, а сир покривався пліснявою. Зрештою син уже не міг цього витримати й постійно плакав. Тоді батьки вирішили дати йому свої останні гроші, щоб він міг піти до ресторану. Хлопчик пішов, поїв і повернувся до батьків увесь у сльозах.

— Ми віддали всі гроші, щоб ти міг з’їсти добрий обід, а ти все одно плачеш?

— Я плачу, бо один обід на день був включений у вартість квитка, а ми весь цей час їли лише хліб із сиром!

Багато християн проживають життя, живлячись лише «хлібом із сиром» — без радості, без запалу, тоді як могли б, у духовному сенсі, щодня користуватися всіма Божими дарами, і все це вже входить у «вартість» християнського життя: певність Божої любові; відвага, яку дає Його слово; радість, що походить із досвіду Святого Духа і єдності з братами, — усе це зібране й дароване нам в євхаристійній трапезі.

Завдяки якій таємниці можна пережити цю нову П’ятидесятницю? Нею є прагнення! Саме воно є тією «іскрою», яка запускає двигун, про який я згадував на початку.  Ісус пообіцяв: «Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте добрі дари да­вати вашим дітям, то наскільки більше Небесний Отець дасть Святого Духа тим, які  в Нього просять?»  (Лк 11, 13). Тож просіть! Сьогоднішня літургія дає нам прекрасні слова, щоб ми могли це зробити:

Святий Духу, о прийди…
Отче бідних, о прийди,
Принеси святі дари,
Серця наші освіти!
Відпочинок за труди,
в спеку Ти – ковток води,
Порятунок від біди.

Прийди, Духу Святий!