Робити більші справи (бр. Томаш Регєвіч)

Урочистість святих апостолів — це Євангеліє, яке я дуже люблю проповідувати під час похорон. Бо воно починається з того речення, якого тут немає, коли Христос каже: «Ви віруєте в Бога — і в Мене віруйте. У домі Мого Отця багато осель. Якби було інакше, Я сказав би вам. Я йду приготувати вам місце. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і заберу вас до Себе, щоб і ви були там, де Я». І тоді Томаш ставить те запитання: «Покажи нам дорогу», бо Христос каже: «Ви знаєте дорогу». «Покажи нам цю дорогу, ми не знаємо, куди Ти йдеш». Але сьогоднішнє Євангеліє я хотів почати, трохи ламати це Слово, з останнього речення, яке сьогодні каже Христос. А саме: «Хто вірує в Мене, той також чинитиме діла, які Я чиню, і навіть більші за них чинитиме, бо Я йду до Отця».

І далі Він каже: «І все, про що попросите в Моє ім’я, Я виконаю». Хто вірує в Мене, той також чинитиме діла, які Я чиню. І ми можемо дивитися на Христа, на діла, які Він чинив, коли перебував між нами у такий відчутний спосіб, і бачити, що буде багато речей можливих для нас, тих, хто опирається на Христа. Ми зможемо перетворювати, наприклад, воду на вино. Тобто, ту сірість, буденність життя ми зможемо перетворити на свято, на радість. Цю сірість праці, що постійно повторюється, опіку над дітьми, що знову треба зранку встати, зробити сніданок, одягнути, вмити, покликати: «Ну, вставай!» — «А мені ще не хочеться», — «Треба вставати». Ця сірість, ця звичність подружніх стосунків, які з часом втрачають свою свіжість. Якщо ми будемо опиратися на Христа, то буде можлива переміна води на вино, тобто те, що Христос учинив у Кані Галілейській. Переміна звичності на свято, бо життя християнина є святом.

Ми зможемо чинити й інші речі, як, наприклад, помноження хліба. Що ми зможемо наситити тих, хто голодний, хто не має куди піти, хто не має грошей, щоб купити їжу. Хто не має, хто шукає і ходить від одного до іншого, намагаючись насититися. Ми зможемо помножувати хліб. Завдяки тому, що в нас є життя, це життя зможе переливатися. Пам’ятаєте, під час того помноження хлібів завжди залишалось кілька кошів окрайків. Це правда, що ми зможемо наситити тільки тоді, коли станеться те, що сталося в житті пророка Єлисея: що їли, наїлися — і ще залишилося. Якщо ми самі будемо насичені, то зможемо тим життям, яке буде переливатися, насичувати інших.

Є той вірш з Псалма 23, який є неймовірний, який каже: «Мій келих переповнюється». Там ужите слово: «мій келих, що переливається». І наші старші брати, коли святкують шабат, беручи цей вірш як джерело благословення, роблять таку річ: ставлять келих і ллють червоне солодке вино, яке є символом солодкої Божої любові. Ллють так, що той келих переливається. Показують, що Божа любов є настільки надмірна. Бог дає Себе в такій мірі, значно більшій, ніж ми здатні в собі вмістити. Що Бог не є скупим, Бог не дозує харчові пайки, не дозує міру Своєї любові, Свого прощення. Він приходить завжди у такій приголомшливій повноті, що Бог завжди є марнотратним, бо знає, що ми не здатні прийняти все.

Прекрасний є той момент, коли Христос, не знаю, чи ви колись звернули на це увагу, коли Христос після воскресіння приходить до Своїх учнів, проходить крізь зачинені двері, і сказано, що спершу вдихнув Свого Духа, а потім каже: «Прийміть Духа Святого». Зазвичай ми зробили б навпаки, правда? «Прийми Духа Святого», і тоді лише дали б. Тобто, ми дали б лише тому, хто готовий прийняти. А Христос має в Собі цю природу Бога, Який дає і каже: «Прийми». Якщо ми не приймаємо — Він все одно дає, бо таким є Бог. Так, як сьогодні під час цієї Євхаристії, правда? Він приходитиме і казатиме: «Це є Моє Тіло, видане з любові до тебе, візьми». Христос не є скупим, Він не скаже: «А тобі сьогодні не дам, бо ти сьогодні не прийшов, щоб Мене зустріти, ти прийшов заради своїх інтересів. Тебе не цікавить Моє життя, отже, Я тобі сьогодні не дам». Ні, Він приходитиме.

Він приходитиме і казатиме: «Це є Моя Кров, пролита на відпущення гріхів, візьми і пий». Він не скаже: «Але ти сьогодні не маєш бажання простити своєму чоловікові. Ти прийшла сюди з докорами до свого чоловіка, і від моменту, як увійшла в цей храм, не робиш нічого іншого, як лише жалієшся, яка ти нещасна, бо твій чоловік тебе не розуміє. І звертаєшся до Мене тільки з проханням, щоб Я щось зробив із твоїм чоловіком. Ти сьогодні не готова прийняти цю Кров, яка є на відпущення гріхів». Бог не говорить у такий спосіб.

Ми б так зробили. Але Бог не такий. Бог марнотратно виливає Свою любов, марнотратно виливає Своє прощення. Усе це переливається. І сьогоднішнє Слово, Христос сьогодні каже щось дуже прекрасне: ви зможете чинити те, що Я чинив. А потім каже ще: і ви зможете чинити речі більші за ті, які Я чинив. Бо Я йду до Отця, бо це Він говорить перед Своєю смертю. Ще не звершилося те найважливіше діяння, задля якого Він прийшов у цей світ, для тієї години, заради якої прийшов. Тобто ще не звершилося те Його: «Отче, у Твої руки віддаю Духа Мого». «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять». Це ще не сталося.

Тому Він каже, що чинитимете речі більші, ніж множення хлібів, переміна води на вино, оздоровлення хворих, утішання засмучених, дарування сили паралізованим вставати й ходити. Усе це — добре, але є речі значно більші, до яких ми покликані. Тобто ми зможемо звершувати речі значно більші.

І далі йде друге речення — а що ж це за речі значно більші? Сподіваюся, це прозвучало: ми зможемо жити Євхаристією. Ми зможемо — прийде такий момент, якщо Отець нас притягує і веде до Христа, якщо вибирає нас, то Він нас і приведе. Бо ми знаємо, що це є той момент, щоб увійти в славу, щоб побачити життя, яке є життям значно більшим. Це є те життя, що переливається. Це не є те скупе життя, моє маленьке життя, моя дрібна буденність у цій бідній родині з її труднощами. Я мушу боронити моє життя, таке дрібненьке. Ні, це життя від Духа, Якого не знаєш, звідки приходить і куди прямує. Він як вітер, якого не бачиш, як він віє, але бачиш, що він чинить. Оце є те життя, яке є для нас. Якщо ми підемо за Христом, то Христос здійснить це в нас, бо Його слова — не порожні. Його обітниця — не «так» сьогодні, а завтра — «ні». Його життя — це «так», і до нас — також «так».

Є таке прекрасне слово святого Павла в Посланні до Римлян, де він каже, що Божі обітниці і дари благодаті — невідкличні. Якщо Він вибрав нас, то визнає нас у кожній ситуації. Навіть якщо ми Його не визнаємо, бо Він не може зректися Самого Себе, Своєї любові до нас. І в Посланні до Римлян Павло також пише: хто відлучить нас від Христової любові? Хто зробить так, що Христос перестане нас любити? Ніщо не може цього зробити. Навіть наші гріхи. Ба більше — наші гріхи ще більше спонукають Його йти нас шукати, взяти нас на Свої рамена, заплямитися через нас.