Радіє дух мій у Бозі (бр. Раньєро Канталамесса)
Сьогодні ми святкуємо одне з найпрекрасніших Марійних свят: Її входження до небесної слави з душею і тілом. Євангельським читанням сьогодні є Magnificat з Євангелія святого Луки.
Згідно з ученням Католицької Церкви, що спирається на традицію, прийняту також у Православній Церкві (хоча там вона не визнається як догмат), Марія увійшла за Христом в славу не лише душею, а всією своєю особою, цілісно, як первісток майбутнього воскресіння.
Догматична конституція Другого Ватиканського Собору про Церкву Lumen gentium говорить:
«А тим часом Мати Ісусова, – яка на небесах уже прославлена з тілом і душею і є прообразом та началом тієї Церкви, що звершиться в будучому віці, – також і на цій землі сяє мандрівному Народові Божому знаменням непохитної надії та розради, аж поки настане день Господній » (68).
В усі інші свята ми вшановуємо Марію як знак того, чим Церква має бути. У сьогоднішню ж урочистість ми бачимо Її як знак того, чим Церква буде.
Марія є найкращим прикладом і доказом істинності слів Святого Письма: «Якщо тільки з Ним страждаємо, щоби з Ним і прославитися» (Рим. 8, 17).
Ніхто не страждав разом із Христом більше, ніж Марія, і ніхто, відповідно, не радіє разом із Христом у більшій славі, ніж Марія.
Та в чому ж полягає слава Марії? Є слава Марії, яку ми можемо бачити вже тут, на землі. Яку людину любили більше? Чиє ім’я частіше прикликали в радості, в стражданні, в сльозах? Чиє ім’я звучало на людських устах частіше, ніж Її ім’я? Хіба це не слава? До кого, після Христа, люди звернули більше молитов, склали більше гімнів, збудували більше соборів? Чиє обличчя частіше за Її обличчя зображували в мистецтві?
«Віднині блаженною зватимуть мене всі покоління», сказала про себе Марія (а точніше, сказав про Неї Святий Дух), і двадцять століть свідчать, що це було правдиве пророцтво.
Це спонукає замислитися, чи справді слушною є думка, ніби Magnificat був уже існуючим псалмом, який згодом приписали Марії. Адже хто, крім Неї, міг би промовити ці слова? Якщо їх сказав хтось інший, то напевно не в ньому вони здійснилися, а в Марії.
Це свідчить про те, що Magnificat належить Марії, навіть якщо він не був буквально записаний або продиктований Нею самою. Бо хто б не був його автором, він написав його для Неї. Саме про Неї говорив Святий Дух. До цієї пісні Слугині Господньої можна застосувати те, що сказано про пісні Слуги Яхве: той, хто її написав, говорив не «про себе самого, а про когось іншого» (пор. Ді. 8, 34).
Отже, великою була слава Марії на землі. Але чи це вся слава Марії, уся нагорода за те, що Вона вистраждала разом із Христом? Слава серед людей та в Церкві є лише блідим відблиском Божої слави. Тож що таке Божа слава, Kabod, про яку говорить Біблія? Вона стосується не лише сфери пізнання, але й буття. Божою славою є сам Бог, оскільки Його буття є світлом, красою, величчю і передусім любов’ю. Слава є чимось настільки реальним, що наповнює святиню, проходить перед Мойсеєм (Вих 33, 22; 40, 34) і може бути побачена та споглянута на обличчі Христа (Йн 1, 14; 2 Кор 4, 6). Слава — це сяйво, сповнене могутності, що, немов пахощі, випромінюється із Божого єства. Справжня слава Марії полягає в участі в Божій славі, в тому, щоб бути нею огорненою і зануреною в неї. У тому, щоб «наповнитися всякою Божою повнотою» (пор. Еф 3, 19).
У цій славі Марія здійснює покликання кожної людини і всієї Церкви — бути «згідно з багатством Його благодаті» (Еф 1, 14). Марія прославляє Бога і, прославляючи, радіє, тішиться та величає Його. Тепер повною мірою здійснилися пророчі слова, які Марія зробила своїми вже на землі, промовивши Magnificat.
Я розвеселюся в Господі, душа моя буде радіти в моєму Богові, бо Він зодягнув мене в шати спасіння, окрив мене плащем справедливості, – немов того нареченого, що себе вінцем прикрашає, неначе наречену, що дорогоцінностями себе оздоблює. (Іс 61, 10).
Чи залишилося ще трохи місця для нас в серці й думках Марії? Чи, радше, у своїй славі Вона забула про нас? Так само, як Естер, уведена до царського палацу, не забула про свій народ, якому загрожувала небезпека, але заступалася за нього, доки не був усунутий ворог, який прагнув його знищити. Хто більше за Марію міг би зробити своїми слова святої Терези від Дитятка Ісус: «Я відчуваю, що моя місія тільки починається: місія зробити так, щоб Господа любили так, як люблю Його я, і дати душам мою маленьку дорогу. Якщо милосердний Бог почує мої бажання, моє небо проходитиме на землі аж до кінця світу. Так, я хочу провести своє небо, чинячи добро на землі». Свята Тереза від Дитятка Ісуса, сама того не усвідомлюючи, відкрила в собі й прийняла як своє покликання те, що було покликанням Марії. Вона провела своє небо, чинячи добро на землі, і всі ми є цьому свідками.
Марія заступається. Про воскреслого Ісуса сказано, що Він живе і «заступається за нас» (Рим 8, 34). Він заступається за нас перед Отцем, а Марія заступається за нас перед Сином. Йоан Павло II в енцикліці Redemptoris Mater стверджує, що «Її посередництво має, отже, характер заступництва». Вона є посередницею в тому значенні, що заступається. Віра в силу заступництва Божої Матері ґрунтується на істині про сопричастя святих, яка є складовою нашого спільного визнання віри. І безперечно, це сопричастя не виключає святих, які вже перебувають у Бога.
Ми не говоримо про абстрактні речі. Сила заступництва Марії виявляється a posteriori, з історії, а не a priori, з якогось непідтвердженого припущення. Правдою є те, що Марія випрошує для земної, мандрівної Церкви благодаті та допомогу, бо існують докази цього, і кожен може в цьому переконатися. Скільки благодатей отримали люди, які з цілковитою певністю знали, завдяки видимим знакам, що отримали їх через заступництво Марії!
Отже, це заступництво є посередництвом, підпорядкованим посередництву Христа; воно не затьмарює його, а, навпаки, ще більше його увиразнює. У цьому значенні роль Марії можна пояснити образом місяця. Місяць світить не власним світлом, а світлом сонця, яке відбиває до землі. Так само і Марія сяє не своїм світлом, а світлом Христа. Місяць дає світло вночі, коли сонце вже зайшло і ще не зійшло знову. Так і Марія освітлює дороги життя тим, хто переживає ніч віри та випробувань або живе в темряві гріха, якщо вони звертаються до Неї та просять Її заступництва. Коли ж вранці сходить сонце, місяць поступається йому місцем, не маючи наміру з ним змагатися. Так само, коли Христос приходить до душі й відвідує її, Марія відходить у тінь і говорить, як Йоан Хреститель: «Отака й моя радість, що оце сповнилося! Йому треба рости, мені ж маліти» (Йн. 3, 29-30).
Отці Церкви любили застосовувати цей символ сонця і місяця до взаємин між Христом і Церквою. І в цьому також бачимо, наскільки Марія і Церква є реальностями, що взаємно вказують одна на одну: одна є образом другої.
Ми можемо допомогти Їй дякувати Пресвятій Трійці за все те, що Вона вчинила в Її житті. Псалмоспівець говорить: «Звеличуйте Господа зі мною, тож разом Його Ім’я будемо прославляти» (Пс. 34, 4).
Те саме повторює нам Марія. Навряд чи ми можемо принести Їй більшу радість, ніж безперестанно возносити з землі до Бога Її пісню прослави та подяки за великі діла, які Він учинив у Ній.
І, зрештою, наслідування. Адже коли ми любимо, то наслідуємо. Немає кращого знаку любові, каже святий Августин, ніж наслідування. Той самий псалмоспівець продовжує: «Прийдіть і послухайте мене, діти, і навчу вас Господнього страху» (Пс. 34, 12). Те саме повторює нам Марія.
Споглядаючи Марію, яка входить до неба з душею і тілом, пригадаймо інше вознесіння, хоча, безумовно, відмінне від Її Внебовзяття. Маю на увазі вознесіння Іллі. Перш ніж побачити свого вчителя й батька, який підносився у вогненній колісниці, Єлисей попросив: «Я хотів би мати дві частини духу твого» (2 Цар. 2, 9). А ми наважуємося просити Марію, нашу Матір і Вчительку, про дещо більше: нехай увесь Твій дух, о Мати, перейде на нас! Нехай Твоя віра, Твоя надія і Твоя любов стануть нашими. Нехай Твоє смирення і Твоя простота перейдуть на нас. Нехай Твоя любов до Бога перейде на нас! «Нехай у кожному з нас, – як говорив святий Амвросій, – буде душа Марії, щоб ми величали Господа; нехай у кожному з нас буде дух Марії, щоб ми раділи в Бозі».