Радість чи печаль? (бр. Томаш Регєвіч)

Мир вам, браття, вітаю. Вівторок, шостий тиждень пасхального періоду, тридцять восьмий день нашої мандрівки до П’ятидесятниці. Слухаємо Євангеліє від святого Йоана. 

Ісус сказав до своїх учнів: тепер я йду до Того, хто послав Мене, і ніхто з вас не питає Мене: «Куди йдеш?» Але через те, що Я сказав вам це, смуток наповнив ваші серця. Та кажу вам правду: краще для вас, щоб Я відійшов, бо коли Я не відійду, Утішитель не прийде до вас. А коли відійду — пошлю Його до вас. І Він, коли прийде, викриє світ у справі гріха, справедливості й суду. Гріха — бо не вірять у Мене. Справедливості — бо Я йду до Отця, і вже не побачите Мене. Суду — бо князь цього світу вже засуджений. Ось Слово Господнє.

Слово Господнє на сьогодні, на тридцять восьмий день нашої мандрівки до П’ятидесятниці. У цій мандрівці, протягом цих п’ятдесяти днів, ми відлічуємо омера — тобто перевіряємо, скільки в нас дії Святого Духа. Наскільки Господь за цей час нашого життя, — бо ж не вперше переживаємо ці п’ятдесят святих днів, — наскільки Він розширив наше серце і скільки цього Святого Духа є в нас. Наскільки Він нас змінив. Як відбулася ця переміна. Чи насправді, дивлячись на тлі всіх тих складних подій, відходів, до яких нас запрошує Господь, щоб ми віддавали своє життя, — ми відчуваємо смуток і не запитуємо, що це значить для нас. Тобто ми не хочемо знати, що ці події, конфлікти, труднощі, — що нас віддають на смерть, що нас грабують — навіть матеріально — що це насправді момент, коли Бог хоче дати нам свого Святого Духа. І чинити те, що святий Павло каже в одному з листів: «Хоч у нас панує смерть, у вас панує життя». Ми бачимо, що це є життєдайний момент, у якому щось може народитися. Завдяки нашому вмираючому життю. Ми відчуваємо смуток і зовсім не запитуємо про це. Абсолютно не беремо до уваги, що це — той момент, задля якого ми прийшли у світ.

Чи відчуваємо ми радість? Христос раніше у цій промові під час Тайної вечері каже: «Коли б ви Мене любили, то зраділи б, що Я йду до Отця. Бо Отець більший від Мене». Отож, чи є в нас смуток, чи є в нас радість? Подібна до тієї великої радості, про яку сьогодні чуємо в першому читанні. Ми бачимо, що Бог учинив з Павлом і Силою — яких побили, кинули до в’язниці, закували в кайдани — і саме посеред цього вони співають гімни Богові. Прославляють Його у самій гущі цих подій. Радіють. Власне, у Діяннях апостолів бачимо ті моменти, коли апостоли, після того як їх побили, виходять і тішаться, що удостоїлися страждати за Христа. Це та радість, яка приходить у Святому Дусі. І це те, що Бог хоче нам дати — щоб ми змогли досвідчити того самого: перебуваючи в утисках, труднощах, радіти, що це є той момент, коли Бог ламає смерть і через наше вмирання дає життя тим, з ким нас пов’язав. Бо сьогодні бачимо в першому читанні, як народжується Церква. Церква в Європі. Ми у Филиппах, святий Павло…

На жаль, ми не слухали цього уривку вчора, бо святкували свято святих апостолів. Але вчора ми могли б почути цей перший акорд народження Церкви в Європі — коли Павло проголошує слово, Бог відкриває серце Лідії, і Лідія відкриває свій дім. Вона і її дім стають першою домашньою церквою, першою церквою в Європі. А сьогодні ми чуємо, як народжується друга церква — з іншої форми проголошення. І мені здається, що саме цього нам дуже бракує сьогодні.

Бо ми проголошуємо слово. У неділю ми були на площах, правда? Проголошували. Проголошуємо різними способами. Проводимо катехези, різні курси. Усілякі рухи мають свої форми: курси «Альфа», семінари віри, місії, акції на пляжах — де завгодно. Це слово звучить. Але сьогодні, перед лицем нападів, труднощів, які приходять, нам потрібна ця друга форма, через яку Бог народжуватиме Церкву в нашому місті, у нашій Батьківщині. Тобто форма входження у важкі, смертельні події, щоб Бог міг народжувати Церкву. Бо цей чоловік — тюремник, коли Бог втручається, бо ці люди насправді є вільні — вони мають життя в собі — у труднощах благословляють Бога, бо смерть уже подолана. Вони знають, що ніхто не може забрати в них життя. Вони мають життя, що походить від Христа. Тому благословляють Бога. І цей тюремник, після того як вони були звільнені з кайданів через Боже втручання, яке відкриває правду про цю подію, — приймає хрещення, запрошує їх до свого дому, падає до їхніх ніг і каже: «Панове! Kyrio!» — бо і він хоче мати таку свободу, хоче мати таке життя.

І це — той спосіб, другий спосіб: вмираюче життя, яке оживляє. Мені здається, нам цього весь час бракує. Ми постійно перебуваємо в смутку. Але якщо ми бачимо, що смуток нас охоплює перед таким вмираючим оживленням, і ми зовсім не хочемо питати Христа в тих подіях: «Господи, а може, це саме те, що Ти приготував для мене?» — то сьогодні приходить добра новина. Бо Христос каже, що коли прийде Святий Дух, Він переконає світ щодо гріха. І думаю, що це є перша дія Святого Духа, яку видно в нас. Якщо Він не переконав нас щодо справедливості — тобто що справжня справедливість — це справедливість хреста, а ми весь час тікаємо від хреста — то Він уже переконав нас щодо гріха. Що ми — бідолахи. Що ми не хочемо вмирати. Що не вміємо любити. Або навіть не хочемо. Що не вміємо прощати. Не хочемо прощати. Якщо Він переконав нас у серці щодо гріха — значить, Святий Дух уже діє в нас. І це добра новина на сьогодні. Добра новина.

Наприкінці згадав — я вам уже колись це розповідав — як один з наших братів розповідав, що одне подружжя з дітьми прийшло на Євхаристію в страшному стані. І чоловік говорить нашому братові: «Слухай, ми посварилися, була сварка, я — ні до чого. Як мені увійти в цю Євхаристію? Я знищений». І той брат тоді мав це світло і каже йому: «Слухай, ти щойно пережив першу дію Святого Духа». Каже: «Так, так, бо коли прийде Дух Святий, Він переконає світ щодо гріха. Тобто — переконав тебе щодо гріха. Подивись: бачиш, що не вмієш любити. Не вмієш відступити. Маєш нав’язати своє. Сварка, пекло. Переконав тебе». Отож — будь готовий зробити крок уперед. Відкритися. Почати взивати до Бога, щоб Він розширив твоє серце і дав тобі Святого Духа. Щоб ти мав Святого Духа, мав життя, і був готовий входити в те вмираюче оживлення, яке народжує. Народжує подружжя, народжує стосунки з дітьми, народжує Церкву.

Таке слово, браття, сьогодні, на цей вівторок, 38-й день нашої мандрівки. 

Гарного дня вам, браття. Мир вам.