Проповідь заради грошей чи любові? (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир у понеділок Світлої седмиці. Ми перебуваємо в цій пасхальній радості, продовжуємо її на всю Октаву — тобто на вісім днів, щоб ще глибше наповнитися цією таємницею воскресіння, щоб слово, яке розповідає про це воскресіння і його наслідки, усе більше проникало в нас і просвітлювало наше життя.

У нашому польському контексті ми говоримо, що це другий день Великодніх свят, адже маємо вільний час саме для того, щоб зупинитися над словом, взяти участь у літургії, Євхаристії, а також — щоб відпочити чи зустрітися з близькими. Тому нехай це слово сьогодні допоможе нам ще глибше святкувати, ще повніше радіти цією подією воскресіння. І впродовж цієї Октави ми будемо мати два напрямки читань: Євангелія, що розповідають про зустрічі з воскреслим Христом, і Діяння апостолів, які показують, що відбувається з молодою Церквою, яка починає звіщати правду про воскресіння.

Отож, почнімо з Євангелії. Вона перша, хронологічно показує ті події, які пізніше ми зможемо побачити як наслідки вже в Діяннях апостолів. Сьогодні читаємо Євангелію від святого Матея. Вчора була розповідь святого Йоана, а сьогодні до нас звертається Матеї. І що цікаво, Матеї дає нам вибір. Він показує, як цю правду про воскресіння можна прийняти — і немає єдиного напрямку, де він каже: мусиш думати саме так, прийняти саме так і не інакше. Він показує два шляхи — і ми стоїмо перед вибором. Перший шлях — це жінки, які поспішають від гробу й зустрічають воскреслого Христа. Звісно, є радість, але також є й тривога, страх, бо ж зустріти воскреслого — це перший подібний досвід. Вони не знають, чи це привид, чи дух, а з іншого боку, навіть приймаючи правду про воскресіння, вони стоять перед Богом, перед Тим, хто переміг смерть, переміг те, що здавалося остаточним і непереможним. Звідси і страх, і велика радість. Потім, звісно, відбувається привітання, уклін, ця радість виражена в жестах, і слова Христа: «Не бійтеся».

Христос завжди говорить: «Не бійтеся». У нашому житті багато страхів і тривог. Насамперед Він хоче їх заспокоїти, наче промовляє: «Це Я». Жоден привид, жоден дух — це Я, Христос, якого ви знаєте. Трохи інший, бо воскреслий, у прославленому тілі, але все ще той самий, близький вам, важливий у вашому житті. А далі — послання: «Ідіть і сповістіть братам Моїм, хай вирушають до Галілеї — там вони Мене побачать». 

Це один напрямок. Жінки зустріли воскреслого, несуть цю правду до апостолів. Але є й інші «апостоли» — тобто ті вояки, які мали стерегти гріб і не встерегли. Коли жінки були ще в дорозі, дехто зі сторожі прийшов до міста й повідомив первосвящеників про все, що сталося. Вони зібралися зі старшими, щоб вирішити, що з цим робити. Цікаво, що солдати не йдуть спершу до своїх командирів, не повертаються до гарнізону з рапортом, а прямують до первосвящеників. І ті, порадившись, кажуть воякам ось що: «Розповідайте, що Його учні прийшли вночі й викрали тіло, поки ви спали. А якщо це дійде до вух намісника — ми з ним поговоримо і врятуємо вас від неприємностей». Адже якби з’ясувалося, що вони заснули під час варти, це могло б мати для них дуже серйозні наслідки.

Це солдати, які не виконали наказу. Отже, їм надають свого роду порятунок, допомогу в цій незручній ситуації. Вони діють зі страху, щоби про це не дізналися вищі. Але є ще одне «підкріплення» — у вигляді грошей. І виявляється, цих грошей чимало. Тож вони взяли гроші й зробили так, як їм наказали. Усюди розповідали, що учні Ісуса викрали Його тіло з гробу. Святий Матей підсумовує: «І ця чутка поширилася серед юдеїв і триває аж до сьогодні». Отже, маємо два варіанти, два шляхи прийняття цієї Євангелії. Одне — це свідчення жінок: «Ми зустріли Воскреслого», і передання цієї правди апостолам. А інше — вигадана версія: апостоли прийшли вночі, коли вартові спали, викрали тіло й вигадали історію про воскресіння, на якій збудували Церкву. І ми сьогодні стоїмо перед цим вибором. Це Євангелія.

Але коли ми дивимося на Євангелію, ми бачимо, що відбувається з тими, хто приймає воскреслого Христа. Як ця правда про воскресіння змінює людину. І це також можна назвати подальшими доказами воскресіння Христа. З одного боку — це порожній гріб, відвалений камінь. Ми маємо хустки, особливим чином складені чи залишені, що є свідченням воскресіння, адже самого моменту воскресіння ніхто не бачив. Є також зустрічі з Воскреслим, але вони трапляються не всім. Їх отримують вибрані. А далі — маємо наслідки воскресіння. І вони дуже важливі. Найбільшим із них є переміна святого Петра. Ми добре знаємо його з Євангелій: яким він був, як поводився, як реагував. А тепер ми бачимо його — Петра, який постає з піднесеним голосом і промовляє. Це важливо. Це вже інший, новий, «пасхальний» Петро, як ми б сказали. Не той заляканий, не той боязкий і непевний, а новий Петро, який гучно виступає перед тисячами юдеїв, промовляючи до них непросту проповідь.

Тут також варто згадати, яким Петро був раніше, коли був ще учнем Христа. Його поведінка часто наповнена страхами, ваганнями. Такий він — Петро. Трохи запальний, імпульсивний, але під поверхнею — багато тривог і страхів. Уже в першій зустрічі з Христом, при чудовому улові риби, Петро падає на коліна й каже: «Господи, вийди від мене, бо я — грішна людина». Він наляканий, побачивши чудо, злякався. Він знає своє життя, свої гріхи — і боїться. Каже: «Відійди, Господи, я — не гідний». У ньому — страх через власну гріховність, слабкість, непевність. Потім момент, коли він іде по воді — спершу захоплення, радість: він іде по воді, як Христос. Але глянув униз, побачив глибину — і налякався. Почав тонути. Навіть на горі Преображення, коли вони бачать Христа у Його славі, бачать Його божество — і там страх. Його слова про «три намети» для Ісуса, Мойсея й Іллі — трохи дивні, але як пояснює євангеліст, вони так злякалися, що Петро не знав, що каже. У страху, в замішанні — ми говоримо щось недоречне. Далі маємо знаменитий момент, коли Петро застерігає Ісуса, почувши передбачення Його страждань і смерті. Він, здається, турбується про Ісуса, але в глибині — боїться і за себе: якщо з Учителем таке станеться — що буде з учнями? А найсильніший доказ страху Петра — його зречення. Найбільше приниження в його житті — він тричі зрікається Христа на подвір’ї первосвященика.

Ми знаємо того Петра. Але сьогодні і в наступні дні бачимо його зовсім інакшим. Той самий Петро каже: «Брати, дозвольте мені відкрито сказати вам: патріарх Давид помер і був похований, і його гріб знаходиться у нас аж до цього дня». Цікаво, що в час, коли Петро це говорив, ще не було точно відомо, де саме гріб Давида. Сьогодні ми знаємо: він розташований біля світлиці Тайної вечері в Єрусалимі. Там багато юдеїв приходять щодня на молитву. І Петро дає своє свідчення, кажучи: Давид був пророком і передбачив воскресіння. Він спирається на Псалом 16, який і ми молимося: «Я завжди бачив Господа перед собою, бо Він — праворуч мене, щоб я не похитнувся. Тому звеселилось моє серце, і зрадів мій язик, навіть тіло моє спочине з надією. Бо не залишиш душі моєї в аду…» Так говорить цар Давид у псалмі. Це його надія. Це його пророцтво, що Бог не залишить душу в аду.

А ми знаємо цю таємницю Великої Суботи — Христос сходить у ад, зійшов до пекла, щоб вивести звідти душі, зокрема й царя Давида. Петро говорить, опираючись на Слово. І це він робитиме ще не раз, показуючи, що все, що пророки провіщали — здійснилося в Ісусі Христі. І ми також маємо читати Слово, щоб у ньому побачити Христа. І побачити Христа Воскреслого, який проходить через наше життя.

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній — Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.