Бог у тиші: як долати життєві бурі та страх? (бр. Томаш Лакомчик та бр. Павел Пашко)

Мир вам і добро!

Дев’ятнадцята неділя звичайного періоду, рік А, пропонує нам євангельський епізод із чотирнадцятого розділу Євангелія від святого Матея. Після того, як протягом кількох попередніх неділь ми слухали в тринадцятому розділі різні притчі Господа Ісуса про Царство Боже, ось у чотирнадцятому розділі маємо окремі чуда або знаки, які Ісус чинить, немовби актуалізуючи або уприсутнюючи Царство Боже на землі.

І ось після розмноження хлібів, як ми дізнаємося, після того, як натовп наситився, Ісус іде на гору, щоб молитися. Це важкий момент для Господа Ісуса, бо Івана Хрестителя щойно стратили, а отже, Його попередник уже не живе. Господь Ісус, по-людськи кажучи, напевно переживає певну трудність у Своїй місії.

Він посилає Своїх учнів на озеро, щоб вони пливли, а сам іде на молитву, щоб там, на самотній молитві, бути з Отцем. Там також відбувається, пізніше на озері, особливе Боже втручання — те відоме втихомирення бурі, до якого ми ще повернемося. Але перш ніж перейти до цього євангельського епізоду, до цього чуда, коли Ісус ходить по озеру і втихомирює бурю, погляньмо на одного біблійного, старозавітного попередника саме в цьому досвіді Господа Ісуса, а саме на пророка Іллю.

І ось у 19-му розділі Першої книги Царів — пам’ятаємо, Книги Царів розповідають про монархію Ізраїлю, про окремих царів, які змінювали один одного в історії Ізраїлю, — але також у цій Першій книзі Царів є так званий цикл Іллі, тобто розповідь, різні історії про великого пророка Іллю. І ось сьогодні маємо Іллю, якого знаємо також як великого пророка, який силою, вогнем, навіть певним релігійним насильством винищив культ Ваала, тобто культ, протилежний Богові Ізраїлю. І цей великий пророк, такий упевнений у собі, раптом усе втрачає, впадає в якийсь різновид духовної депресії, як ми б сказали, тому що цариця Єзавель полює на його життя.

Він утікає, утікає в пустелю, і там біля потоку його годують ворони, і там він також переживає певного роду навіть неприйняття власного життя. Я сказав — біля потоку. Запитаймо відразу: біля якого потоку перебував пророк Ілля, де він також був нагодований завдяки особливому Божому втручанню?

Можливо, А — це був потік Кішон. Можливо, Б — це був потік Явок. А можливо, В — це був потік Керіт.

Наприкінці переконаємося. Після того, як із потоку Бог посилає Іллю, щоб він ішов сорок днів і сорок ночей, ось він доходить до святої гори Хорив. У цій традиції Книг Царів гора Хорив — це не що інше, як гора Синай, та, на якій кілька століть раніше, приблизно за чотири століття до Іллі, Бог об’явився Мойсеєві і там дав йому Закон, таблиці Завіту.

Але пам’ятаємо, що Бог об’явився Мойсеєві дуже видовищно — у бурі, у вогні, у блискавках. Навіть ізраїльтяни боялися наближатися до цієї гори, бачачи, які великі, такі видовищні чи атмосферні знаки супроводжували цю теофанію, тобто об’явлення Бога, зустріч Бога з Мойсеєм. І ось кілька століть потому інша велика біблійна постать, Ілля, великий пророк Ілля, також перебуває на цій самій горі, на горі Хорив, ховається в затінку, у якійсь розколині скелі, у якійсь печері, трохи так, немовби в материнському лоні.

Можливо, там він почувається більш захищеним і чекає зустрічі з Богом. І справді приходить землетрус, приходить буря, приходять громи, блискавки, але біблійний автор говорить, немовби наголошуючи й повторюючи: але Господа не було в цих явищах, Господа не було в землетрусі, Господа не було у вогні. І нарешті говорить: коли після всього цього, після вогню, настав шепіт лагідного повіву.

Дослівно: Господь промовив у тиші. Тобто цей шепіт лагідного повіву, сказали б ми, щось невловиме, невідчутне, якась тиша, в якій Бог об’являється. І тоді, говорить автор, щойно Ілля це почув, тобто почув тишу, яка настала, закривши обличчя плащем, вийшов і став біля входу до печери. І там відбулася зустріч Бога з Іллею.

У цій цілій ночі, темряві, у цій трудності, у цій духовній депресії саме так Бог дозволяє Іллі зустрітися з Ним: з одного боку, це атмосферні стихії, але Бог промовляє в тиші, у певному спокої. Як ми за хвилину побачимо, це також матиме відношення до євангельської історії, але тут ми бачимо Іллю, який саме так, а не інакше, можливо, всупереч власним очікуванням, зустрічає живого Бога в таких, а не інших обставинах, щоб там міг досвідчити Його присутність і Його силу. Радше Ілля міг очікувати, що Господь буде в цій бурі, чи Господь буде в цьому вогні, тобто в цих потужних стихіях, бо саме такого Бога він уже досвідчив.

Він сам із силою проголосив, що буде посуха, сам за Божою допомогою викликав вогонь із неба, щоб знищити пророків, які були його противниками. Такого Бога він знав, але цього разу Господь Бог хотів діяти зовсім інакше, бо тут уже не йшлося про війну чи якийсь конфлікт з кимось іншим, а тепер йшлося про те, щоб зміцнити пророка, щоб зміцнити людину і дати їй те, що було потрібно. А в цей момент Іллі був потрібен мир у серці, ми б сказали, що йому був потрібен спокій. Тому спочатку ці стихії та очікування Божої присутності, чи Божого втручання, а потім цей спокій.

Трохи так, якби ми подивилися на наші стосунки. Радше, коли вибухає якась сварка чи виникає якийсь конфлікт, ми бачимо, що посилення певного шуму чи саме сварки є певною ескалацією. Одна людина починає говорити голосніше, підвищує голос, і ми хочемо сказати ще голосніше.

Потім уже виникає крик, потім також іноді вдаємося до не дуже добрих слів. Можливо, іноді доходить і до якогось насильства чи штовханини, але ми бачимо цю ескалацію насильства. І бачимо, що тим, що могло б це зупинити чи загасити, був би спокій, була б тиша.

Був би хтось, хто таким самим способом не діяв би, а діяв би навпаки. І сьогодні, коли Ілля перебуває в такій ситуації, коли він увесь внутрішньо схвильований, коли всередині має якийсь конфлікт, Господь Бог міг би прийти й діяти сильно. Він був би сильнішим, був би могутнішим, але також міг би в цей момент ще більше розчавити Іллю.

А Господь Бог знає, що потрібно діяти інакше. Трохи кажучи мовою ігнатіанської духовності, тобто святого Ігнатія, agere contra, тобто діяти навпаки.

Тепер Іллі потрібен спокій, тепер йому потрібна тиша, тепер йому потрібна лагідність. І так діє Господь Бог. До цього також запрошені й ми, щоб, можливо, у цей час, у цю епоху, в якій живемо, у теперішній ситуації, коли ми перебуваємо в шумі, коли нас надмірно стимулюють, коли постійно хтось до нас говорить, щось нам говорить, щось ми читаємо, якась інформація приходить.

Усю цю інформацію ми маємо в кишенях, у наших смартфонах, маємо в телевізорах, маємо на радіо. Куди б ми не зайшли, приходить інформація, дуже важка інформація, дуже серйозна. Нам здається, що ми мусимо все побачити, усе почути.

У нас дуже багато цих стихій. Усе це спричиняє, що внутрішній шум також є в нас. Сьогодні Господь Бог через Іллю в нашому такому стані запрошує нас до того, щоб ми вийшли на гору, тобто трохи піднялися над цими справами і щоб зустрілися з Богом у цьому шепоті лагідного повіву, тобто просто в тиші.

Щоб ми увійшли в медитацію, щоб, можливо, увійшли в контемпляцію, щоб просто увійшли в цю зустріч із Богом, Який сьогодні запрошує нас до такої форми молитви, до такої зустрічі, щоб діяти навпаки. Усе надмірно стимульоване, усе гучне, сповнене шуму, сповнене змісту. А сьогодні Бог просто говорить: посидімо разом, побудьмо одне з одним, і в цій тиші зустріньмося, і в цій тиші Я також діятиму так, щоб ти мав утіху, щоб ти мав спокій, щоб ти мав цю внутрішню тишу. А потім із цим ми можемо піти до наших близьких, до наших обов’язків, до завдань, до різних ситуацій, які є в нашому житті, але з цим миром у серці.

І тоді ми здатні зустрітися з будь-якою бурею, також із тією бурею на озері. Господь Ісус, подібно до Іллі, коли почув про смерть Івана Хрестителя, після того, як нагодував натовп, посилає Своїх учнів на озеро, щоб вони там перепливли, перебралися на другий берег, а сам один, як говорить євангеліст, вийшов на гору, щоб молитися. Сам Ісус знає, що потребує цієї інтимної зустрічі з Отцем.

Він виходить на гору, щоб молитися, щоб там досвідчити особливої допомоги з боку Господа Бога, бо Ісус як людина дуже потребував цієї зустрічі з Отцем, хоча Сам як Син Божий перебував у постійній єдності з Ним, однак потребував цих моментів особливої молитви на горі. І ось коли Ісус молився, настав вечір, учні перебувають у процесі переправи на другий берег, і автор говорить: вітер був зустрічний. Раптом виникла велика буря, під час четвертої сторожі ночі Ісус приходить під час бурі, під час якогось змагання, якоїсь труднощі, яку вони не здатні охопити, приборкати; щось вислизає з-під їхнього контролю. Для учнів ця ситуація, хоча вони були рибалками, хоча знали озеро, але на слово Господа Ісуса — а Господь Ісус раніше наказав їм, чи навіть спонукав їх, або прямо наказав їм тоді плисти, —

тому в певному сенсі можна сказати, що Він піддав їх цій бурі. Ми могли б здивуватися: Господь Ісус міг би їх цього позбавити, сказати: або переправтеся вранці, або зачекайте. Мабуть, знаючи, що там буде ця буря, Ісус спонукав їх саме туди поплисти, щоб там, у цьому також важкому досвіді, у боротьбі, у певній втраті контролю та безпеки над власним життям, вони могли досвідчити Божу присутність, Божий прихід.

І справді, говорить євангеліст, під час четвертої сторожі ночі Ісус приходить, ступаючи по озеру. Не дивно, що учні дуже злякалися цього, думали, чи це привид, закричали від страху, але Ісус говорить до них ці заспокійливі слова, які, хоча й не заспокоїли їх до кінця, однак це слова відваги: «Це Я, не бійтеся». «Не бійтеся, відваги» — слова, які, як рефрен, повторюються на незліченних сторінках Святого Письма.

Бог постійно запрошує до того, щоб залишити тривогу, залишити страх за власне життя, за те, чого ми самі не можемо охопити, бо є Бог. І Ісус говорить: «Це Я». Це слово «Я є», грецьке ego eimi, яке також немовби є відлунням єврейського, що означає: «Я є Той, Хто є».

Це Боже об’явлення. Бог об’являється саме цим словом: «Я є». Це означає: «Я присутній, Я близько, Я доступний людині».

Бог, Який є. І так Ісус на цьому озері, ходячи по воді, об’являється як Той, Хто є. «Це Я, не бійтеся».

Петро намагається немовби здобути якийсь доказ цього. Хоче йти разом з Ісусом по озеру. «Якщо це Ти, — говорить, — накажи мені прийти до Тебе».

Ісус говорить: «Прийди». Ісус іде, але, побачивши цей вітер, побачивши бурю, однак піддається страху і починає тонути. «Господи, рятуй мене».

Ісус простягає руку, також хапає Петра, щоб урятувати його, і говорить цими відомими словами: «Чому ти засумнівався, маловірний?» Тим, що губить нас, тим, що в нашому житті може якимось чином потопити нас у цих життєвих вирвах, найчастіше є саме мала віра. Відсутність довіри до Божої присутності та Божої допомоги. І євангеліст говорить: щойно вони сіли до човна, вітер ущух.

Отже, незважаючи на цю велику стихію, на цю бурю на озері, так само, як цей землетрус у Іллі, Бог насправді дає Себе пізнати в тиші, дає Себе пізнати у втихомиреній бурі. І лише тоді учні падають ниць і говорять: «Ти справді Син Божий». Тут вони пізнають Ісуса, Який дає Себе пізнати як Бога, Який є, Який присутній, Який близько, Який приходить їм на допомогу.

Такого Ісуса хочемо досвідчувати у своєму житті й ми. Євангеліст Матей пише, що вітер був зустрічний, так само, як різні труднощі, які є в нашому житті, і, мабуть, ми зустрічаємо їх постійно, і, мабуть, неможливо їх не мати. Сьогодні Христос хоче показати нам, що разом із Ним ми здатні пройти через ці труднощі, через усі ці різні стихії чи ці різні бурі, які з’являються в нашому житті.

Що Він хоче, щоб ми знали: Він є, Він присутній, Він із нами, Він приходить не для того, щоб тепер ще більше нас пригнітити, ще більше ускладнити нам життя, але приходить у цей найтемніший момент, або, сказали б ми, можливо, у найслабший момент. Ця четверта сторожа ночі, ця година між третьою і п’ятою чи, можливо, між третьою і шостою, — це вже такий момент, коли навіть нічні сторожі втомлені. Це той момент, коли ми, мабуть, спимо найміцніше, коли маємо найбільше слабкості. Так, ще сьогодні ми довго здатні не спати вночі, але вже цей передранішній період є найважчим.

Тоді й злодії знають, що саме тоді можна прийти і проникнути всередину. Саме тоді відбуваються, як ми б сказали, найважчі речі. І тоді приходить Христос.

Коли, здавалося б, ми безсилі, коли не пануємо над своїм життям, не пануємо над цими стихіями, коли здається, що все проти нас, із нами є Христос. Він є Тим, Хто підтримує і Хто показує, що тут Він панує. Ці стихії мають показати Христа, Який панує над цими труднощами, панує над життям, так само, як колись панує над гріхом і панує над смертю.

Тут цією стихією є буря, цією стихією є вода, але Христос колись покаже, що здатний на більше: панувати над смертю, яка здавалася мені найсильнішою, що саме смерть панує над людиною, що від неї немає втечі. Тут Христос провіщає щось більше: що колись Він тріумфуватиме, що колись Він буде Тим, Хто переможе гріх і переможе смерть.

А тепер Він хоче показати нам, що труднощі є, що перешкоди є, навіть якщо, здавалося б, нам усе це вже знайоме, що це наше життя. Так само і плавання по цьому озеру було, сказали б ми, стихією і життям апостолів, принаймні частини з них: вони працювали там, можна сказати, від дитинства, знали це озеро, однак воно могло їх здивувати, могло їх пригнітити. Але в цей момент із ними є Христос. Він також із нами, тому запрошує нас до того, щоб ми схопили Його за руку, дивилися Йому просто в очі й вірили, що разом із Ним ми пройдемо. Ця імпульсивність Петра завжди трохи кумедна, можливо, трохи дратівлива, але, з іншого боку, вона певним чином є для нас спасенною.

Те, що Петро хоче вийти, те, що хоче зробити те саме, — сказали б ми, ну, можливо, трохи переборщив, але ж потім Христос запрошує нас, спочатку апостолів, а тепер усіх нас, наслідувати Його. Тобто щоб ми досвідчували, що силою Христа, разом із Ним, бути Ним провадженими — означає ходити по цих стихіях, означає також не мати страху перед смертю, означає також мати досвід того, що і гріх був переможений. Адже Петро в цей момент, хоча маловірний і тоне, колись буде тим, хто, як говорить Христос, піде туди, куди не хоче, бо інший підперезає його і веде. І справді, тепер він хоче бути біля Христа на озері, хоче побачити, як це є, але колись також побачить, що означає бути на хресті, так само, як Христос, а потім побачить, що означає отримати нове життя, тобто отримати вічність. Нехай сьогодні це слово з першого читання буде для нас також таким образним словом, нехай буде словом на сьогодні і словом на весь тиждень. Це також текст відомої релігійної пісні.

«У легкому подиху приходиш до нас, Господи». Нехай приходить сьогодні і протягом усього тижня в цих різних бурях, нехай приходить у легкому подиху, щоб, можливо, назовні відбувалися різні важкі речі, а ми мали такий мир у серці, який мав Христос під час цієї бурі, ступаючи по озеру. Під час усіх Своїх страждань Христос мав цей мир у серці. У цьому легкому подиху приходив до Нього Отець із цим утихомиренням, із цією втіхою, тому Христос міг увійти в цю бурю серед людей, які були Йому противниками, і все це понести.

Нехай сьогодні в легкому подиху Він приходить, щоб ми вміли зустрітися з нашою буденністю. Ми запитували, біля якого потоку пророк Ілля був провіденційно нагодований воронами. Можливо, А — це був потік Кішон.

Можливо, Б — потік Явок. А можливо, В — потік Керіт. Третя, остання відповідь є правильною: це був потік Керіт.

Керіт означає западину, рів або якесь саме переривання, розрив. Саме там, це річка, яка пересихає, і коли вона висохла, справді пророк Ілля вже не мав чим живитися, не мав що пити, і був посланий Богом далі. Біля цього потоку він досвідчив Божу присутність, щоб пізніше могти досвідчити Його в легкому подиху.

Нехай і ми також у цей час відпусток мали час на зустріч із Богом у тиші, в близькості, на горі, щоб ми могли постійно наново досвідчувати Його спасенну присутність і любов.

Миру і добра!