Помста Бога! (бр. Ян Каня)

З Євангелія від святого Івана

Юдеї знову схопили каміння, щоб каменувати Ісуса. Ісус відповів їм: «Я показав вам багато добрих справ від Отця. За яку з них хочете Мене каменувати?» Юдеї відповіли Йому: «Не за добру справу хочемо Тебе каменувати, а за блюзнірство, бо Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом». Ісус сказав їм: «Хіба не написано у вашому Законі: “Я сказав: ви — боги”? Якщо Писання назвало богами тих, до кого було звернене Слово Боже, а Писання не можна відкинути, то чому ви кажете про Того, кого Отець освятив і послав у світ: “Ти богохульствуєш”, — тому що Я сказав: “Я — Син Божий”? Якщо Я не роблю діл Мого Отця, не вірте Мені. Але якщо Я їх роблю, то, навіть якщо Мені не вірите, вірте ділам, щоб ви пізнали і зрозуміли, що Отець в Мені, а Я в Отці». І знову намагалися Його схопити, але Він вислизнув з їхніх рук. І знову пішов за Йордан, на те місце, де раніше хрестив Йоан, і там залишався. Багато людей приходило до Нього й говорили: «Йоан справді не зробив жодного чуда, але все, що сказав про Нього, — правда». І багато хто там увірував у Нього.

Це слова з 10 розділу Євангелія від Йоана. Раніше ми слухали 7 і 8 розділи, де відбувались суперечки між фарисеями та Ісусом, і вже тоді в серцях фарисеїв визрівала думка каменувати Його. І хоч це вже два розділи згодом, але настрій не змінився. Ісус промовляє, запрошує до відносин із Отцем, є Той, Хто об’являє Отця, але Його опоненти й далі тримають каміння в руках. Яку відповідь має Христос на всю цю ненависть, переслідування, лицемірство, неправду? 

Відповідь дає нам перше читання з Книги пророка Єремії. Єремія, опинившись у подібній ситуації, каже: «Пане Саваоте, Ти, Хто випробовуєш праведного, Хто бачиш нутро й серце, дозволь мені побачити Твою відплату над ними». Це сильні слова. І вони справдилися: Єремія, який пророкував знищення Єрусалиму, катастрофу народу, дійсно став її свідком — вавилоняни захопили всю країну, знищили місто Єрусалим і перший храм, той, що побудував Соломон, святиню святинь усього світу. Він бачить, як цар і його наближені були зневажені й забрані у вигнання до Вавилону. Він міг би сказати: «Я мав рацію, я побачив помсту Господню на них, на своїх ворогах». Але тепер приходить Євангеліє, яке показує, що Христос є наступником пророків, Той, хто здійснює Слово, яке вони звіщали. Та Він виконує його не буквально, не один до одного, а підносить до вищого, досконалого рівня.

То ж якою є ця помста, яку бачить Христос стосовно Своїх переслідувачів? Він дивиться на неї зверху, але з висоти Хреста, і дивиться на тих, хто Його розіп’яв. І що Він бачить? Це не проста сатисфакція, як у Єремії: «Я сказав — і Бог помстився». Ні, Христос дивиться на них завжди як на заблуканих дітей. Так Він дивиться на них із хреста. І шукає не помсти, а навернення для цих людей. Можливо, Христос вже тоді бачив серед них тих, хто навернеться, хто прийме Його звістку, хто скористається Його смертю, тих, хто стояв під хрестом, але не тільки — усіх людей, які через Його слово повірять, звернуться до Отця, змінять своє життя.

Отже, я сподіваюся, що Він дивиться також і на мене, що бачить, як з помсти за мої гріхи у Бога народиться моє навернення, моє перетворення, моє повернення до Нього. Так Бог бачить людину, так Бог бачить грішника. Тут хочеться згадати когось, хто скористався цією помстою Христа над гріхом — ним був ніхто інший, як комендант табору Аушвіц, Рудольф Гесс, який після війни був заарештований. І, з людської точки зору, справедливість була звершена — його стратили, повісили в самому таборі Аушвіц. Але в серці Гесса відбулася переміна, відбулося навернення. Він побачив щось велике. Прекрасні слова він написав своїй дружині з в’язниці: «Що таке людяність, я дізнався лише тут, у польських в’язницях. Мені, який як комендант табору Аушвіц завдав стільки шкоди й болю польському народові, виявляли людське розуміння, що часто глибоко мене соромило. Не лише від вищих функціонерів, але й від найпростіших охоронців. Багато з них самі були в’язнями Аушвіца чи інших таборів. Саме в останні дні мого життя я зазнав людяного ставлення, якого ніколи не очікував. Незважаючи на все, що сталося, у мені досі бачать людину».

Це слово він написав дружині, дуже особисте, але також — це заява, яку він передав прокурору, прохаючи оприлюднити її. І він написав сильні слова: «Совість змушує мене зробити таку заяву. У самотності тюремного ув’язнення я прийшов до гіркого усвідомлення. Яку важку злочинну провину я скоїв проти людства. Як комендант табору смерті в Аушвіці я реалізовував частину жахливого плану геноциду Третього Рейху. Тим самим я завдав найтяжчих страждань людству та людяності. Особливо польському народові я спричинив невимовні муки. За свою відповідальність я сплачую життям. Нехай Бог колись пробачить мені мої вчинки. Я прошу польський народ про прощення».

Він приймає Таїнство покаяння, отримує відпущення гріхів з рук єзуїта — отця Владислава Алона. Він просить прощення в польського народу, перед яким відчуває провину. І ми маємо надію, що Божа «помста» щодо нього — це небо. Що Господь здобув його для небес. Так само, як і багатьох тих, кому він приготував смерть, кому він приніс страждання. Що на ньому, як і на інших, сповнилось слово, яке сказав святий Августин про Савла і Стефана — що вони зустрілися знову на небесах. Зустрілися і перебувають у радості, у єдності — кат із жертвою.

Нехай те саме станеться з іншими переслідувачами. Це є бачення, яке мав Христос. Це та помста, якої прагнув Христос. Помста любові, помста прощення, помста навернення людини та її примирення з Богом. Христос у відповідь на прагнення людини до каменування відповів любов’ю. І це є остаточне ствердження, остаточна постава, яку Бог має щодо людини. Бог не змінюється. Таким є Бог і таким залишиться. Ми покликані не лише наслідувати Христа. Але навіть з Його постаті, навіть з Його життя ми можемо скористатися у тому сенсі, що можемо прийняти це послання: Бог прощає, прощає все. Бог творить історію по-справжньому доброю. Якщо Він зміг створити таку історію з Христом, то маємо надію, що зможе створити таку історію і з нами.

Господи Боже, дай мені бажання скористатися цією благодаттю, цією можливістю, яку Ти мені даєш, щоб я також міг наближатися до Тебе, щоб я по-справжньому пережив Твою «помсту» — не на мені, а на моїх гріхах. Прошу Тебе про цю помсту. Прошу Тебе про прощення. Прошу Тебе про моє навернення.

Нехай благословить нас усіх Бог Всемогутній. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.