Пасхальна гомілія святого Іполита (бр. Ян Каня)

Сьогодні Велика Субота — єдиний день у році, коли, власне, не звершується літургія, бо літургія, розпочавшись у Великий Четвер, триває через Велику П’ятницю й завершується Пасхальною Ночею, але вже вночі або вранці, коли відбувається завершення цього Великого Літургійного Тридення. Проте в саму суботу немає в Церкві жодної літургії. Запрошую тебе сьогодні вислухати не мою, а проголошену в III столітті святим Іполитом, єпископом Риму, хоч і в конфлікті з папою, але врешті з ним примиреним і разом з ним прийнявшим мученицьку смерть, великодню проповідь.

Це — глибока проповідь, яка зберігає свою силу й сьогодні, у цю Велику Суботу. Святий Іполит Римський. Великодня проповідь.

З дерева хреста я споживаю на життя вічне, з нього я живлюся, з нього черпаю життя, в його коріння пускаю свої, його гілками простягаюся, і в його дусі, як у животворному вітрі, дозріваю до жнив. У його тіні я розбив намет і, уникнувши палючої спекоти, знайшов оживляючий притулок. У його пуп’янках я розцвітаю, в його плодах знаходжу досконалу радість, збираю їх без жодних перешкод, бо вони призначені мені ще від закладин світу. Він — насичення мого голоду і джерело в спразі, у моїй наготі — покров, а його листя — це дух і життя.

Не бажаю більше нічого знати з дерева смоковниці. Для мене, хто боїться Бога, це дерево — місце втечі, коли я в небезпеці, воно для мене — укриття; коли я борюся — обіцяна нагорода; коли я перемагаю — заплата; моя вузька дорога, моя тісна стежка, драбина Якова, по якій сходили й піднімалися ангели, на вершині якої справді сперся Господь. Це могутнє дерево зросло із землі й сягнуло неба — безсмертна рослина, розпростерта між небом і землею, стовп твердий, на якому все опирається, місце, де все знаходить відпочинок, основа землі, вісь всесвіту.

Воно поєднує в собі всю розмаїтість людської природи, пов’язане невидимими вузлами, аби не втратити єдності з благодаттю. Воно торкається верхів неба, а своїми стопами зміцнює землю, а простір між ними охоплює безмежними раменами. Воно всюди ціле й у всьому присутнє, все наповнює собою. Оголене й беззахисне, боролося проти всіх повітряних сил і на мить взивало, щоб обминув його келих — для виявлення справжнього людства. Але, згадавши, навіщо було послане, і готове виконати порядок речей, знову вигукнуло: «Нехай буде не моя, а твоя воля».

Бо дух справді бадьорий, і, коли переможно мчав до духовного добра, спершу був увінчаний терновим вінцем. Випивши гостку й гірку жовч дракона, у собі відкрив для нас усіх солодкі джерела. Щоб зруйнувати діло жінки й зупинити те, що з ребра спливло спочатку і принесло смерть, дав відкрити собі святий бік, з якого витекла свята кров і вода — найпрекрасніше освячення духовного й містичного шлюбу, знак усиновлення і нового народження. Він хреститиме вас у Святому Дусі і в вогні: вода — тобто Дух, кров — тобто вогонь.

Разом із ним були розіп’яті двоє розбійників — як образ двох народів або двох рухів душі: один — повертається зі старих гріхів до Господа, через покаяння стає лагідним і гідним слави; інший — через невдоволення й нечутливість не цінує прощення й лишається розбійником до кінця. Коли ж космічна битва завершилась і дерево всюди перемогло, воно, не вознесене до божества, а й не переможене в людськості, залишилося встановлене посеред творіння — як здобута перемога, саме в собі тріумфуючи над ворогом.

Перед такою терпеливістю затремтів усесвіт, небо здригнулося, надприродні сили похитнулись, а престоли й начала — найвищі провідники великої сили — поглянули з острахом. Зірки небесні ледь не посипались, дивлячись на Того, хто був розіп’ятий, хоча зроджений ще перед світанком. Жар сонця згас на мить, бо темрява прикрила велике світло світу. Скелі розірвались, і весь всесвіт міг провалитись у себе і зникнути в жаху перед стражданням, якби великий Ісус не вдихнув у нього божественного духа, промовивши: «Отче, у Твої руки віддаю духа Мого».

Бо коли все тремтіло й хиталося під час землетрусу, тоді знову Дух Божий зійшов на нього, оживляв, вдихав подих і зміцнював всесвіт. Так глибоко на хресті все проникла божественна екстаза, так потужно розп’яття діяло в усьому. Бо Ти, хто насправді є всім у всіх — хай небо прийме Твого духа, рай — Твою душу, а земля — Твою кров. Розділений був Нероздільний, щоб усе було спасенне й щоб навіть глибини не були позбавлені Його божественного приходу.

Ми й не бачимо Його постаті, але чуємо Його голос: уже під час життя Він розірвав узи смерті Своєю божественною всемогутністю, коли сказав: «Лазарю, вийди назовні» і: «Дівчинко, кажу тобі, встань» — аби виявити Своє панування. Тому й повністю віддав Себе смерті, щоб цілковито в Собі знищити хижого звіра, ненаситну потвору. Три дні перебував у землі, один — цілковито й досконало спасаючи людський рід, навіть тих, хто жив до Закону. Можливо, щоб заново й повно оживити цілу людину — душу, дух і тіло.

Воскреслого першими побачили жінки, бо як жінка першою вчинила гріх, так першою й звістила світові життя. Тому й жінки чують той святий голос: «Радійте!», аби радість воскресіння зняла первісний страх. Вони звіщають невіруючим, щоб тілесне воскресіння Його пробудило віру навіть у мертвих. Бо як у втіленні Він прийняв на Себе повний образ Божий, щоб показати, і як одягнув нового чоловіка, щоб перетворити його на небесну людину, так тепер в Ньому також і образ піднісся на небо, з’єднаний з Його істотою.

І коли сили побачили це велике таїнство — що чоловік з Богом вознісся до неба — тоді небесні воїнства з радістю закликали: «Піднесіть, ворота, вершини ваші, підніміться, одвічні брами, щоб увійшов Цар слави!» Але інші, здивовані новим чудом — що чоловік з Богом з’єднався, — вигукнули й запитали: «Хто це є Цар слави?» А ті, кого спитали, відповіли: «Господь могутній, Він — Цар слави, хоробрий у бою, потужний у сраженні».

Танцюре, що ведеш у містичному танку, духовне свято, божественна Пасха, що сходиш із неба на землю і знову підносишся на небо. Нове свято всіх речей, космічне урочисте зібрання, радість всесвіту, захоплення, через яке темна смерть переможена, життя проголошене світові, брами неба відкриті. Бог — як людина об’явлений, і людина — як Бог вознесений; через Нього брами смерті розламані, залізні засуви розбиті, народ підземного світу воскресає і сповіщає небесним воїнствам, а земний хор повертається назад.

Тебе ж, Боже і Господи, благаємо — Царю Христосе, Вічнодуховний, — нехай завжди будуть простягнені Твої повні сили руки над Твоєю Церквою і Твоїм святим людом. Охороняй його, зберігай, борони. Захищай нас, борись за нас, перемагай наших ворогів — як видимих, так і тих, що мають невидиму силу. Піднесися над нами як стяг перемоги і дозволь нам разом із Мойсеєм співати пісню тріумфу, бо Твоя є слава і сила на віки віків. 

Амінь.