Пастки демона (бр. Томаш Регєвіч)

ВЕЛИКИЙ ПІСТ, ЯКИЙ МИ РОЗПОЧАЛИ, НЕ Є ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗРОСТАТИ

Великий Піст, який ми розпочали, не є для того, щоб зростати, як я говорив у вступі до Євхаристії. Ми часто так думаємо. Великий Піст — це прийняття певних постанов, і коли настане Пасха, ми зможемо показати Богові всі свої заслуги:

Ось тут я постив більше, тут дав милостиню, тут більше молився. Було нудно, але я ходив на “Гіркі жалі” чи Хресну Дорогу. Я жодного разу не пропустив Святу Месу, більше молився.

Було важко, я доклав зусиль. Але Великий Піст не для того, щоб довести Богові, що ми правильні. Насправді весь цей період — це шлях донизу. Як ми розпочали Великий Піст? Ми дозволили Богові через обряд посипання голови попелом ввести нас у цей час, дарувати нам Свого Святого Духа.

Так само, як сьогоднішнє Євангеліє говорить: Святий Дух вивів Христа у пустелю, щоб Його спокушав диявол. Отже, увесь Великий Піст — це шлях, на який нас веде Святий Дух, щоб ми могли розпізнати пастки ворога. Щоб ми побачили, де гріх підстерігає нас, аби зруйнувати й знищити наше життя.

ЯКІ Ж ЦІ ПАСТКИ ДИЯВОЛА?

Де гріх нас підстерігає? Ми бачимо це сьогодні в Євангелії: три спокуси, які щоденно до нас приходять. Так навчає традиція Ізраїлю, так кажуть Отці Церкви — щодня ми піддаємося трьом гріхам. Щодня.

Перший гріх, який нас підстерігає, — це гріх роздвоєного серця.

Христос відчуває голод, Його спокушають: “Якщо Ти Син Божий, як Бог може дозволити, щоб Ти терпів голод, нестачу, щоб Тобі чогось бракувало?” Ти повинен жити в достатку!

Святий Павло говорить: “Умію жити в бідності, вмію жити в достатку. У всьому нехай буде прославлений Бог”.

Задумаймося, скільки разів це відображає нашу реальність. Скільки разів, коли нам чогось бракує, приходять такі думки:

Наприклад, бракує здоров’я. Болять суглоби, ниють коліна. Або нам не дали обіцяну підвищену зарплату.

І в голову закрадається думка: “Як таке може зі мною трапитися? Якщо є Бог, як Він може не втрутитися? Чому не дає мені того, що я потребую?” І приходить невдоволення.

Ось момент, коли гріх нас підстерігає.

Христос зазнав цих випробувань за нас, бо ми щодня проходимо через подібні спокуси.

Подивімося, коли вранці встаємо, а дружина не посміхається до нас. “Чому це зі мною сталося?”

Коли діти бунтують. “Це не може трапитися зі мною!”

Коли приходить страждання, нестача, диявол одразу використовує це.

Диявол — наш ворог, але завжди робить вигляд, що стоїть на нашому боці. Ви бачили фільм “Адвокат Диявола”? Там є прекрасна сцена, що ілюструє спокусу: “Я перший гуманіст. Я за людину. Я її захисник”.

Так само він говорив Єві в раю: “Як Бог може вас обмежувати?”

І ми думаємо так само.

Ця спокуса приходить щодня:

“Як це могло зі мною трапитися?”
“Чому ця аварія?”
“Чому ця хвороба?”
“Чому я не маю достатньо грошей?”
“Чому Бог цього не дає?”

Диявол тицяє пальцем у це місце. І ми не можемо сказати, що раз і назавжди перемогли. Ніколи.

Він буде атакувати нас до останнього подиху.

Чим далі ми йдемо, тим сильніше він атакує.

Святий Павло у Посланні до римлян каже, що весь світ стогне, очікуючи на об’явлення Синів Божих.

Це означає, що світ чекає на того, хто покаже, що Бог є Отцем, що Він любить і піклується.

Диявол хоче це зруйнувати.

І коли приходять нестачі — ось момент його атаки. Він шепоче: “Прокляни Бога!”

Пригадайте історію Йова.

Спочатку він втрачає дітей, його обкрадають, потім приходить хвороба. Він сидить на купі попелу, стікає гноєм.

А його дружина, а через неї — диявол, каже йому: “Ти ще благословляєш Бога? Прокляни Його і помри!”

Це не має сенсу.

Ми так само часто кажемо: “Це не має сенсу!”

Саме тому нам потрібно слухати Боже Слово.

Бо те, що є нестача, що страждання реальне, навіть фізичне, – це правда. Коли нам відмовляють у пошані, на яку заслуговуємо, наприклад, у шлюбі, це реальне страждання, яке приходить. Ми цього не хочемо, ми цього не заслуговуємо, ми так кажемо.

Ми можемо так думати. Але як ми відповімо на це? Як ми відповімо на ворога, який приходить? Як ми відповімо на цей гріх, що стоїть біля дверей і чекає, щоб увійти, щоб захопити наше життя, щоб, як рак, роз’їсти його на шматки? Щоб ми могли все життя говорити нашим дітям: «Бог добрий, Бог любить», а потім настане одна мить, коли вони скажуть: «Любить? Ну ось, подивись! А ти зараз кажеш, що Бог тебе не любить, що Бог тебе покинув».

То що? Бог є чи Його нема? Бог любить чи не любить? Якщо приходить страждання, то не любить? Тоді я не хочу такого Бога? Як світ має побачити любов? Світ найповніше побачив любов, коли Христос увійшов на хрест.

Відкинутий. Коли Його руки були простягнуті, коли Його голова була увінчана терновим вінцем, коли Його серце було пробите, коли Він казав: «Отче, у Твої руки віддаю духа мого». У Твої руки.

Ти виведеш добро з цього банкрутства, з цієї поразки, з цього безглуздого страждання. Великий Піст має допомогти нам виявити ці пастки диявола.

Або інша річ – ця спокуса, яка постійно стоїть перед нами, гріх, що чекає моменту, щоб змусити нас заперечити свою історію.

Бо вся спокуса, якщо придивитеся, – це коли диявол веде Христа на вершину храму і каже: «Стрибни вниз, зроби щось надзвичайне. Ти ж син теслі! Хто тебе буде поважати? Ти ще й з маленького містечка».

Якби ти був із великого міста, сином президента, тебе б слухали. Якби ти був політиком, що постійно з’являється на телебаченні, тебе б слухали. Але ти – якийсь там безіменний чоловік із глухого кута, з незначної вулиці, з квартири без престижу.

Хто ти такий? Зроби щось надзвичайне!

А Христос каже: «Неправда. Я не буду випробовувати Бога».

Це означає, що Бог передбачив для мене певну історію, що життя прийде через шлях саме такий – шлях відкинення, страждання, бути «ніким» в очах світу.

Святий Павло сказав: «Небагато серед вас мудрих і вчених, небагато знатного роду, бо Бог вибрав те, що немічне у світі, щоб засоромити сильних».

Бог показує.

Ми дивимося на своє життя і кажемо: «Таку родину я мав, такого батька – суворого, таку матір – надто турботливу». Я вірю, що Святий Дух вам це пояснює. «Із мене вже нічого не вийде. У мене така історія. Моє життя не вдасться. Якби я мав іншу історію, було б краще».

Ми постійно сумніваємося.

«Я не здобув вищої освіти, і тепер приречений жити, виконуючи безглузду роботу. Йду на роботу, як на заслання».

«З цього нічого не може бути. Бог не може вивести з цього нічого доброго».

Що ми зробимо перед цією спокусою – заперечити свою історію, замість того, щоб сказати: «Саме в цій історії, такій, як вона є, Бог присутній, і Бог проведе мене нею»?

І буде добро.

І третя спокуса – це наш голод.

Христос був голодний.

Так само і ми – голодні любові. Бо це і є найбільший гріх – недовіра до Бога. Якщо я думаю, що Бог мене не любить, значить, я сам мушу забезпечити собі цю любов.

Подумайте, який найбільший виклик, коли ми відчуваємо себе нелюбленими.

Можеш мати гроші, кар’єру, повагу, але якщо нікому до тебе немає діла, ти скажеш: «Життя не має сенсу».

Ось чому ми починаємо «пожирати» одне одного, вимагати від інших, щоб вони заповнили цю порожнечу в нас. Чорна діра, яка поглинає все.

Подумайте, як часто ми цього вимагаємо від найближчих – любові.

Тому ми кажемо: «Мій гріх завжди переді мною». Бо він дійсно завжди перед нами. Бо ця рана – глибоко в нас. Ця чорна діра – всередині нас.

Тому нам справді потрібно розпочати цей Великий Піст із молитвою, щоб Святий Дух провадив нас до зустрічі з Христом, щоб ми могли прилягти до Нього.

І тому сьогодні, на цей наш голод, Отець дасть хліб.

Христос каже: «Це моє тіло, віддане за вас. Беріть і їжте».

Щоб ми мали життя.

Незалежно від того, де ми живемо, яка в нас сьогодні ситуація, щоб Бог міг провести нашу історію і дати нам життя.

Бо Бог добрий, брати.

Бог добрий.

Бог – наш Отець.