Оповідь про двох синів (бр. Томаш Регєвіч)

Того часу до Ісуса наближалися всі митники та грішники, щоб слухати Його. Фарисеї та книжники нарікали, кажучи: «Цей приймає грішників і їсть з ними». Тоді Ісус розповів їм таку притчу. Один чоловік мав двох синів. Молодший з них сказав батькові: «Батьку, дай мені частку маєтку, яка мені належить». І батько поділив між ними майно. Невдовзі молодший син, зібравши все, вирушив у далекі краї і там розтратив свій маєток, ведучи марнотратне життя. Коли ж усе витратив, настав у тій країні великий голод, і він почав зазнавати нестатків. Тож пішов і найнявся до одного з мешканців тієї країни, а той послав його на свої поля пасти свиней. Він бажав насититися стручками, якими годувалися свині, але ніхто не давав йому. Тоді він схаменувся й сказав: «Скільки наймитів у мого батька мають удосталь хліба, а я тут гину від голоду! Встану, піду до свого батька й скажу йому: «Батьку, згрішив я перед небом і перед тобою. Вже не гідний зватися твоїм сином. Прийми мене як одного зі своїх наймитів». І він устав та й пішов до свого батька. А коли він був ще далеко, батько його побачив, змилосердився, побіг до нього, обійняв і поцілував. Син сказав йому: «Батьку, згрішив я перед небом і перед тобою. Вже не гідний зватися твоїм сином». Але батько сказав своїм слугам: «Принесіть найкращий одяг і вдягніть його. Дайте йому перстень на руку і сандалі на ноги. Приведіть відгодоване теля і заколіть. Будемо їсти й веселитися, бо цей мій син був мертвий – і ожив, був загублений – і знайшовся». І почали вони веселитися. А старший син тим часом був у полі. Коли, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. Тож покликав одного зі слуг і запитав, що відбувається. Той відповів йому: «Твій брат повернувся, і твій батько звелів заколоти відгодоване теля, бо зустрів його здоровим». Старший брат розгнівався і не хотів увійти. Тоді вийшов батько і став його вмовляти. Але той відповів батькові: «Ось уже стільки років я служу тобі, і жодного разу не порушив твоєї заповіді, а ти ніколи не дав мені навіть козеняти, щоб я міг повеселитися з друзями. А коли прийшов цей твій син, який розтратив твій маєток з блудницями, ти заколов для нього відгодоване теля!» Але батько відповів йому: «Сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Але треба було веселитися і радіти, бо цей твій брат був мертвий – і ожив, був загублений – і знайшовся».

Сьогодні вісімнадцятий день нашої подорожі. Вісімнадцятий день із сорока святих днів. Ми отримуємо слово і намагаємося слухати його, щоб воно допомогло нам добре прожити цей час. Не змарнувати цю благодать, яка приходить у ці сорок святих днів. Бо навіщо ці дні?

Сьогоднішнє слово трохи пояснює мені, навіщо вони. Воно пояснює словами, які Христос сказав у Євангелії від Йоана: «В домі Отця Мого багато осель. Якби було інакше, то сказав би вам: іду приготувати вам місце. А коли приготую вам місце, то знову прийду і заберу вас до Себе, щоб і ви були там, де Я». І тоді Тома каже: «Не знаємо, куди йдеш, як же можемо знати дорогу?» А Христос відповідає: «Я – дорога, правда і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене».

І є слова, які для мене сьогодні є ключем – це питання Филипа: «Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить». І Христос відповідає: «Так довго Я з вами, і ти ще не знаєш Мене, Филипе? Хто бачить Мене, той бачить Отця». Але ця просьба Филипа – «покажи нам Отця, і нам вистачить» – приходить до мене сьогодні як слово, яке відкриває сенс сьогоднішньої притчі. Бо цю притчу ми чули вже багато разів, знаємо її напам’ять. І коли починаємо слухати, наші вуха закриваються, і ми думаємо: «Я це знаю, знаю».

Це притча про блудного сина, як ми її називаємо. Про цього поганого сина, який сказав батькові: «Ти для мене більше не існуєш». Адже заповіт пишуть після смерті, чи не так? Майно ділять після смерті. А цей син ще за життя батька хоче поділу спадщини. Тобто він фактично каже: «Ти для мене вже не живий». Можна так це зрозуміти. І, можливо, комусь сьогодні потрібно почути це слово саме так. Ми кажемо, що це притча про двох синів, тому що є той син, який сказав: «Ти для мене не живеш» і пішов. Він говорить: «У цьому домі неможливо жити». Але є і старший син, який має точно таке ж серце, як і молодший, тільки у нього немає відваги піти. Він залишається в домі Отця, але говорить: «Ти мені ніколи нічого не дав. Я служу тобі, як раб, ніколи не переступив твоїх наказів, заборон». Думаю, нам усім легше слухати цю Євангелію саме так. Ми теж можемо бути в домі Отця і мати таке ж ставлення: «Ти мені ніколи нічого не дав». Ніколи нічого не дав, щоб я міг розважитися, щоб я мав щось від цього життя. Я не переступав твоїх наказів, але ти завжди той, хто винагороджує за добро і карає за зло – хоча частіше карає.

Але ми можемо слухати цю притчу як притчу про доброго Отця, який веде діалог і з одним, і з іншим сином. І весь цей Великий Піст потрібен для того, щоб відкрити, ким є Бог, відкрити Його доброту. Бо незалежно від того, чи ми більше асоціюємо себе з тим сином, який збунтувався, пішов, жив так, як йому подобалося, чи ми – той другий син, який ніколи не порушував Божих наказів, але живе в Церкві з претензіями до Бога, все одно цей час дається нам для того, щоб ми відкрили одну істину: наш Отець добрий. І Христос прийшов, щоб відкрити нам Отця.

Нехай сьогодні ця Євангелія пробудить у нас це прагнення, цю молитву до Христа, який веде нас через цей шлях: «Господи, покажи нам Отця, і цього буде достатньо». Покажи нам любов Отця. Дай нам у цей час відкрити Його доброту, як ми чули у сьогоднішньому псалмі: «Він не пам’ятає ворожнечі, не гнівається навіки, не карає нас за гріхи наші, не відплачує нам за провини наші, Він лікує наші хвороби, рятує наше життя від загибелі». 

І ще одна істина, яку відкрив молодший син, коли був далеко: «У домі мого Отця навіть наймити мають вдосталь хліба». Сьогодні ми будемо споживати цей хліб, якого маємо вдосталь. Кожного разу, коли приходимо, Христос говорить: «Це – Моє Тіло, взяте і віддане за вас. Хліб, який Я даю, – це Моє життя, віддане за життя світу». Відкрити цю істину – що ми маємо цей хліб, який нас годує, який дає нам життя. Щоб ми не були тут чужими. Цей час даний нам, щоб ми почали жити по-іншому, щоб ми побачили, що наш Отець добрий. Бо інакше ми будемо як собака на сіні – і самі не з’їмо, і іншим не дамо. І це також показує серце старшого сина, який як той собака на сіні: «Ти мені нічого не дав, тому і цьому другому, який згрішив, який пішов, теж нічого не слід давати». Але якщо ми побачимо Отця, Його доброту, Його любов до нас, якщо зрозуміємо, що в Його домі є вдосталь хліба, що хто бачить Христа, той бачить Отця, і почуємо: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять», то й наше серце зміниться щодо тих, хто далеко від нас. Можливо, зміниться наша поведінка щодо наших чоловіків і дружин, наших дітей. Ми перестанемо бути моралістами, які суворі до інших, залякують інших. А будемо мати терпеливість Отця, який дає можливість і піти, і повернутися.

Цікаво, я колись чув таку думку, що найшвидший шлях повернення до Отця – це відхід. Бо можна жити в домі Отця, але бути настільки далеким, що повернутися неможливо.