Один закриває, другий відкриває (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир. Субота п’ятого тижня Великоднього періоду.

Ми вже пройшли Єрусалимський собор і ці надзвичайно важливі, ключові рішення. Йдеться не стільки про обрізання або про те, чи потрібно обрізати тих, хто навертається з язичництва, скільки про глибше питання: в чому полягає наше спасіння? Чи ми спасенні з благодаті — тобто завдяки тому, що здобув і дарував нам Ісус Христос, — чи ж спасенні ми через дотримання закону, його виконання, як певна нагорода? Ми знаємо, наскільки важливою була ця зустріч, ця нарада, ці рішення. Але коли ми читаємо сьогоднішнє перше читання, виникає враження, ніби Павло діє зовсім інакше, ніби його там не було, ніби не він сам переконував інших, що язичникам не потрібно обрізання.

Сьогодні ми знайомимось з Тимотеєм — новим товаришем святого Павла. Писання каже, що він був сином юдейки, яка прийняла віру, і грека. Але в якийсь момент читаємо, що Павло таки обрізав його заради юдеїв, які жили в тих краях, бо всі знали, що його батько — грек. Можемо запитати: як же так? Адже було сказано, що не потрібно здійснювати цей знак, не треба входити в старий завіт, не треба накладати ярмо, яке ані апостоли, ані їхні батьки не могли витримати. Але Павло не скасовує рішення собору. Він просто завжди ставить на перше місце найважливішу ціль, а другорядні справи залишає осторонь.

Він має глибоке розуміння: якщо Тимотей буде спасенний — а ми знаємо, що він спасенний, бо є святим, — то тільки з благодаті Ісуса Христа, а не через обрізання. Але Павло завжди починав проголошення з синагоги, і він добре знав, що якби завів туди Тимотея, то спалахнув би конфлікт: він увів грека, язичника, що неприйнятно. І ще до того, як розпочати проголошення Доброї Новини, йому довелося б сперечатися, переконувати або й бути вигнаним. 

А Павло має головну мету — звіщати Добру Новину. І це цілком узгоджується з його логікою. Бо в іншому місці він каже: «Я став усім для всіх, щоб хоч деяких придбати для Христа. Для юдеїв я став як юдей, для греків — як грек, для язичників — як язичник». Головне — донести Добру Новину. Так само, коли виникали суперечки щодо їжі, принесеної в жертву ідолам, Павло казав: хоча ідоли не існують, і м’ясо чисте, але «якщо через це брат спіткнеться — ніколи більше не їстиму м’яса».

Так і тут — щоб не збурити інших, не провокувати непотрібних конфліктів, а досягти мети, Павло погоджується на обрізання Тимотея. І тут можемо поглянути на наші «церковні війни». Ми часто дрібним чином розпорошуємо головну мету — звіщення Христа і життя згідно з Його вченням — на суперечки про другорядне. Це призводить не лише до втрати цілі, але й до скандалу через брак єдності. Павло дбає про звіщення і водночас — про єдність.

Далі в Діяннях Апостолів стає ще цікавіше. Читаємо: «Пройшли Фригію і Галацьку країну, бо Святий Дух заборонив їм звіщати слово в Азії». Як так? Адже саме для звіщення сходить Дух Святий! І далі: «Хотіли піти в Віфінію, але Дух Ісуса їм не дозволив». Вони обходять ті краї й спускаються до Троади. А вночі Павло має видіння: македонець стоїть перед ним і благає: «Переправся до Македонії і допоможи нам». І ось відкривається таємниця: чому Дух Святий заборонив — щоб відкрити іншу дорогу.

І це добра новина для нас. Бо якщо подивитися географічно — Дух Святий сказав «ні» Малій Азії, але сказав «так» Європі. І, перетнувши кордон, вони починають звіщати Добру Новину європейцям — отже, і нам вона дісталась саме через це скерування. І коли ми поглянемо на наше життя, іноді нам здається: щось не виходить, щось не йде — чи не тому, що Бог проти, що, може, ми грішимо? Але насправді — коли Бог закриває якусь дорогу, то відкриває іншу. Він не кидає нам під ноги каміння, щоб зупинити, а скеровує: не туди, а ось сюди.

Звісно, Дух Святий потурбувався і про мешканців Малої Азії, туди прийшли інші благовісники. А Павло з Тимотеєм мав іти в Македонію, мав нести Добру Новину до Європи. У Євангелії Христос говорить: «Якщо світ вас ненавидить, знайте — мене перше зненавидів». Нам би хотілося жити в мирі з усіма, адже Христос запрошує до миру. Але це не той мир, який дає світ — не компроміс, не уникнення конфліктів за всяку ціну. Ми покликані звіщати Христа, але не силою.

І Христос каже: навіть якщо ви чините добро, навіть якщо живете Євангелієм, знайдуться ті, хто буде проти, хто вас не любитиме, а навіть зненавидить. Не через зло, яке ви робите, а через те, що не чините по-їхньому. Тому Христос найперше дає нам приклад себе. Мене спершу відкинули, зненавиділи — але я не втратив доброти, не втратив любові, і далі турбуюсь про них. І ви, якщо зазнаєте ненависті — дивіться на Мене, вчіться від Мене. Я вас підтримаю, щоб ця ненависть не зранила вас, щоб ви не втратили доброти, чутливості й любові — навіть тоді, коли доведеться визнати, що маєте ворогів.

Нехай Христос зміцнює нас у різних труднощах і стражданнях, нехай провадить нас і буде для нас найбільшим прикладом.

Господь з вами. Нехай вас благословить Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.