Обітниця (бр. Томаш Регєвіч)

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Не думайте, що Я прийшов відмінити Закон або Пророків. Я не прийшов відмінити, але сповнити. Адже воістину кажу вам: доки не промине небо й земля, жодна йота, жодна риска із Закону не промине, – аж все збудеться. Якщо хтось скасує одну з цих найменших заповідей і так навчить людей, – він найменшим назветься в Царстві Небесному, а хто виконає і навчить, той великим назветься в Царстві Небесному».   

Сьогодні 22-й день Великого Посту. Ми вже перетнули його половину. А коли людина йде довгою дорогою, але ще має довгий шлях попереду, часто приходять знеохочення. Вона починає сумніватися, чи це має сенс, адже бачить вже прожиті дні і каже: «Я нічого не зробив, нічого не сталося. Я нікуди не дійшов, то, може, йти далі немає сенсу». Тому саме в цей момент приходить слово, яке втішає нас, принаймні, мене воно дуже втішає. Це слово – добра новина для нас.

Сьогодні ми слухали перше читання з Книги Второзаконня. Це дуже особливий момент: Мойсей має майже 120 років. Він перебуває на схилі свого життя. Разом із народом він стоїть на межі входу до Обіцяної Землі. Щойно він дізнався від Бога, що йому не судилося увійти до Обіцяної Землі. Він має перед собою народ, який багато разів повставав проти нього. Його брат Аарон і сестра Маріам, з якими він розділяв відповідальність, уже відійшли до Господа. Він залишився сам. Він знає, що його сини не успадкують його лідерства.

В якійсь мірі, багато людей можуть себе з ним ототожнити. Ми досягаємо певного віку, дивимося на своїх дітей і ставимо питання: «Що я можу зробити?» Що міг зробити Мойсей? Мойсей міг би нарікати, що це несправедливо. Міг би знеохотитися. Міг би згадувати добрі минулі часи, коли він чув спів і бачив тіла своїх ворогів, поглинутих Червоним морем. Він міг би робити багато різного… Але Мойсей робить одну річ: він навчає. Він пояснює народові Закон, який отримав від Бога – ті десять слів, десять заповідей. Він пояснює Закон. І в цей момент він стає великим. Євреї називають його Mosze Rabejnu – «Мойсей наш учитель». І цей учитель сказав, що Бог піднесе пророка більшого від нього.

Сьогодні в Євангелії ми бачимо Христа, який говорить: «Я не прийшов скасувати Закон і пророків, але виконати». А далі Він говорить, що той, хто виконує і навчає виконувати Закон і пророків, буде найбільшим у Царстві Небесному. Що означає виконати Закон і пророків? Яка найважливіша заповідь, яку дав Бог? Пам’ятаєте, як запитували Ісуса: «Яка найбільша заповідь? Що є фундаментом?» Він відповів: «Слухай, Ізраїлю, Господь – Бог наш, Господь єдиний. Люби Господа, Бога твого, всім серцем своїм, усією душею своєю і всією силою своєю. А ближнього свого – як самого себе». Це є Закон. Ці слова ми знаходимо в Книзі Второзаконня, у 6-му розділі – це Шема Ісраель – «Слухай, Ізраїлю», найголовніша молитва євреїв. А заповідь про любов до ближнього знаходимо в 18-му розділі Книги Левіт, у її останньому вірші.

Христос каже: «Що є Законом? Це любити Бога і любити ближнього». Тому святий Павло в Посланні до римлян говорить, що «виконанням Закону є любов». Не чини перелюбу, не кради, не вбивай – усе це зводиться до одного: Люби Бога і люби ближнього. Це є Закон. Христос прийшов, щоб його виконати. Але Він також прийшов виконати пророків… Що означає, що Ісус прийшов виконати пророків? Пророки – Єремія, Єзекіїль – обидва пророкували про цей Закон, про заповідь «Любитимеш Господа Бога свого» і «Любитимеш ближнього свого». Але вони також казали, що настане час, коли Бог вирве з нашого серця камінь і дасть нам серце живе, плотське. Він власним перстом запише цей Закон у наших серцях. Він більше не буде чимось зовнішнім, викарбуваним на кам’яних таблицях, сукупністю приписів і заборон, але стане динамікою життя.

Ми знаємо, що Христос дійсно є Тим, хто виконав Закон і пророків. Він має це нове серце, у Ньому цей Закон, ця життєва динаміка, вписані у Його плоть. Якщо ми дивимося на Христа, це слово показує нам, до чого ми прямуємо і що будемо переживати під час Пасхального Тридення. Ми бачитимемо вірність Бога, Бога, який здійснює Свої обітниці, Бога доброго, який послав Свого Сина, щоб у Ньому виповнився весь Закон і пророки, щоб Він став Тим, Хто животворить Духом, і щоб міг послати нам цього Духа, щоб те, що сталося в Ньому, здійснилося також у нас. Щоб цей спосіб життя, ця динаміка пронизала нас, щоб вона перестала бути зовнішньою, лише приписами і заборонами, а почала діяти в нас. Щоб ми не мусили п’ять разів запитувати себе: «Це гріх чи ні? Чи можна так чинити чи не можна?» Але щоб Дух Святий в нас сам вказував шлях, відкривав нам правильні дороги. Ось що сьогодні приходить до нас на середині нашого шляху.

Є ще одна річ, яка сьогодні мене особливо торкає. Мойсей говорить до Ізраїлю: « Пильнуйте ж і виконуйте їх, бо це стане немов би ваша мудрість і ваш розум перед очами народів, які чутимуть про всі ці установи, щоб вони говорили: “Справді, мудрі й розумні люди – оцей великий народ!”». Але якщо поглянути на сучасний світ, чи можуть народи сказати про нас те саме? Що ми – мудрі й розумні? Чи вони скажуть: «Це народ нерозумний і безглуздий»? Народ, який вигадує якісь приписи й заборони – «не їсти м’яса в п’ятницю», «співати гімни», «ходити процесіями з незрозумілими прапорами»… Дивлячись на нас як на Церкву, чи можуть вони сказати, що ми – народ мудрий і розумний, бо маємо Закон, якого не має жоден інший народ? Закон, викарбуваний на нашій плоті? Чи вони бачать у нас любов до Бога і до ближнього? Чи бачать, що ми маємо іншу логіку, мудрість не з цього світу – мудрість хреста? Чи, навпаки, вони бачать у нас лише заборони й приписи, але при цьому – такий самий страх за здоров’я, таку ж паніку через нестачу грошей, таку ж агресію у відповідь на критику? Чи може світ сьогодні сказати: «Це народ Божий, якому я заздрю, бо він справді знає Бога»? Чому світ нас зневажає? Бо він не бачить у нас Христа. Він не знає Христа. А Христос сам сказав: «Дізнаються, що ви – мої учні, якщо будете любити один одного, як Я вас полюбив, і якщо будете єдині, як Я і Отець – одне».

Це питання, яке приходить до нас на цьому рубежі Великого Посту, щоб породити в нас прагнення. Бо Христос говорить: «Небо і земля проминуть, але ні одна йота, ні одна риска не зміниться в Законі, аж поки все не здійсниться». Це означає, що обітниця для нас залишається. Саме тому ми переживаємо Великий Піст, тому ми починали його з посипання голів попелом. Ми прагнемо йти за Христом, пройти зі смерті до життя. Ми прагнемо нового способу життя. Але в нас ще немає цього нового серця – м’якого, співчутливого, сповненого любові й прощення. У нас ще багато спротиву, багато стін, які ми будуємо навколо себе, щоб нас не ранити. Чи бачать у нас це м’яке серце Христа, яке дозволяє себе поранити? Я, читаючи це слово, розумію, що в мені цього немає. Тому ця обітниця, що Закон не зміниться, поки не здійсниться, є для мене доброю новиною, що Бог хоче це зробити.

І ще одне. Христос говорить, що той, хто навчає цього Закону, буде великим у Царстві Небесному. Мойсей сьогодні каже Ізраїлю: «Пам’ятай тільки одне: навчай цьому своїх синів і внуків». Це є перша заповідь у молитві Шема Ісраель: «Слухай, Ізраїлю! Господь – Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа Бога твого всім серцем своїм, усією душею своєю і всією силою своєю». А далі йде: «Говоритимеш про це своїм дітям». В 11-му розділі Книги Второзаконня сказано: «Навчайте цьому своїх дітей, повторюючи їм це, коли перебуваєте вдома, коли в дорозі, коли лягаєте спати і коли встаєте. Запишіть це на одвірках свого дому, на своїх воротах, щоб примножилися ваші дні і дні ваших дітей на землі, яку Господь, Бог ваш, присягнув дати вашим предкам».

А тепер – питання. Чому серед нас так мало молодого покоління? Бо ми не передавали їм цього. Можливо, ми навчили їх «християнської гімнастики» – коли вставати, коли сідати, коли ставати на коліна. Можливо, ми навчили їх говорити правильні слова. Але чи передали ми їм виконаний Закон? Чи передали ми їм Духа, якого отримали від Христа? Чи передали ми їм цю життєву динаміку – в домі, у шлюбі, у відносинах із дітьми, із сусідами? Чи передали ми їм терпеливість за кермом, коли хтось їде інакше, ніж нам здається правильним?

Це слово сьогодні приходить до нас і каже: не нарікати. Не казати: «Молодь погана, колись було краще». Не шукати нових методів викладання. А почати з себе. Тому ми переживаємо Великий Піст. Тому ми йдемо до Пасхи, до Зіслання Святого Духа. Щоб у нас відновився Дух Божий. Щоб ми навчали не словами, а життям. І тоді Бог здійснить обітниці, дані нашим предкам.

Бог мене тримає. Бог мене не відпустить. Бо Він – мій люблячий Отець.