Оборони нас від злого! (бр. Ян Каня)

З Євангелії від святого Матвія

Ісус сказав своїм учням: «Коли молитеся, не будьте багатослівні, як язичники. Вони думають, що будуть вислухані за свою багатомовність. Не будьте схожими на них, бо ваш Отець знає, чого вам потрібно, ще раніше, ніж ви Його попросите. Тому моліться так: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо коли ви прощатимете людям їхні провини, простить і вам Отець ваш Небесний. А якщо не прощатимете людям, то й Отець ваш не простить вам ваших провин».

Святий Павло каже, що Боже Слово — це меч для боротьби, для боротьби зі злом, із злим духом, для цієї духовної, внутрішньої боротьби. І це Слово приходить до нас щодня, особливо в цей період, який називають часом сили, тобто у Великий піст. Це Слово ми отримали ще в перший день посту, у Попільну середу, коли чули про піст, милостиню та молитву. Тоді ця сьогоднішня Євангелія ніби була пропущена, вирізана. Церква хотіла дати її нам трохи пізніше, коли ми вже будемо готові її прийняти. Бо вчора ми чули про боротьбу Христа з лукавим, із сатаною, з цією духовною особистістю — демоном. Христос виграв цю битву. І сьогодні ми також запрошені до цієї боротьби. Ми отримуємо як зброю молитву «Отче наш», яка завершується словами: «Визволи нас від лукавого». Це стосується і зла в загальному сенсі, і особового зла — сатани.

Так само, як Христос переміг, так і ми покликані до цієї перемоги. Але це також означає, що є боротьба, адже без неї перемога неможлива. Ми можемо бути впевнені, що диявол не відмовиться від боротьби до кінця нашого життя, так само, як у випадку Христа він боровся до останнього. Більше того, могло навіть здатися, що сам Христос зазнав поразки. Він був відданий на смерть, прибитий до хреста. Диявол думав, що це вже кінець, що коли Він помре, Отець залишить Його, і далі вже нічого не буде. Але Христос переміг. Навіть у цій темряві Він мав довіру до Отця, мав любов до людини і до Бога, яка підняла Його з гробу.

Ми також знаходимося в цій боротьбі, і сьогоднішнє слово приходить до нас як зброя, яку Бог дає нам у руки. Я думаю, що є два підходи до молитви «Отче наш», дві «рейки», між якими ми маємо рухатися. Перший приклад – це святий Франциск, який називав себе homo ignorans et idiota, тобто «невчений, простий, неосвічений чоловік». Хоча насправді це було не так – він був і освіченим, і дуже розумним, чудово знав Святе Письмо. Але він мав глибоке переконання, що сама молитва «Отче наш», вимовлена вустами, має величезну силу. Братам, які були неписьменними, він рекомендував її як заміну за літургійні години (бревіарій), які вони не могли читати. Вони відмовляли її певну кількість разів: 24 рази за одну годину, 12 разів за іншу, 7 разів ще за іншу. Отже, щодня вони промовляли цю молитву десятки разів, іноді навіть сотню разів. Франциск був переконаний, що молитва «Отче наш», вимовлена не механічно, а з серцем і розумом, має величезну духовну силу. Він наголошував, що важливо не лише правильно вимовляти слова, а й зберігати внутрішню єдність духа, щоб ця молитва була не зовнішньою формальністю, а справжньою зустріччю з Богом.

Другий приклад – свята Тереза Авільська. Вона мала труднощі з молитвою «Отче наш», не тому, що не могла її вимовити, а тому, що часто зупинялася в медитації вже після перших слів. Вона не могла промовити її до кінця, бо слова цієї молитви настільки її зупиняли, настільки глибоко торкалися її серця, що вона затримувалася в роздумах над кожним словом, переживаючи його в молитві.

Це дві реальності, між якими ми маємо знайти своє місце. Ми багато разів упродовж дня промовляємо цю молитву: у Святому Розарії – перед кожним десятком, у Літургії Годин – під час вечірніх молитов, у Святій Месі. Вона повторюється літургійно багато разів, але важливо не просто говорити її, а справді жити цією молитвою. Ми десь між підходом Франциска і Терези.

Головне – молитися «Отче наш» усвідомлено, пам’ятаючи, що Христос, який переміг диявола, дав нам цю молитву як зброю. Вона має допомогти нам не піддатися спокусі, зберегти нас від зла. Особливо варто зосередитися на словах, які сьогодні іноді важко зрозуміти: «Не введи нас у спокусу». У тексті літургії це перекладено як «не дозволь, щоб ми піддалися спокусі». У традиційному варіанті молитви ми говоримо: «не введи нас у спокусу».

Пояснення цього питання дав Марцін Майєвський. Він зазначив, що слова «вводити в спокусу» або «спокушати» мають два значення. Перше – негативне, яким користується диявол. У Євангелії читаємо, що фарисеї приходили до Христа і випробовували Його, тобто спокушали Його. Це було злом, бо вони намагалися змусити Його впасти. Але є й другий сенс – випробовування, яке допускає Бог. Він випробовував людей від самого початку. Наприклад, Авраам багато разів проходив випробування. Коли Бог попросив Авраама принести в жертву сина, це був момент віри, якого ми не можемо до кінця осягнути. Нам важко зрозуміти таке випробування, бо в нас немає віри, яку мав Авраам. Але ця проба була доброю для нього і, зрештою, для всіх нас. Святі також зазнавали випробувань. Це була перевірка їхньої довіри до Бога. Але Господь не випробовує нас понад нашу силу. Він знає наші серця і дає нам лише ті випробування, які нам необхідні.

Тому, коли ми молимося словами «не введи нас у спокусу», ми просимо Бога дати нам силу витримати те, що Він допускає, і не впасти. Ми просимо, щоб з Його благодаттю ми могли пройти наші випробування так, як Авраам, так, як Христос у пустелі.

Тож сьогодні молимося: «Не введи нас у спокусу. Збережи нас від злого».

Нехай Господь благословить тебе і охороняє в цій духовній боротьбі. Амінь.