Не так, як світ дає (бр. Томаш Регєвіч)

Це дуже особливий час. Ця октава, ці вісім днів — як один день. День Воскресіння. І щодня Церква дає Слово, щоб навчати. Бо новоохрещені щодня протягом цих восьми днів приходили, щоб отримати слово, яке вводить у буття християнина. Це були такі катехези, які гарно називаються містагогічними — тобто тими, що просвітлюють таємницю християнського життя.

Що це означає? Що дає життя християнина? До чого воно веде? І при цьому говорилося також про загрози, які підстерігають, бо диявол, як лев рикаючий, шукає, кого б пожерти. Ми постійно наражаємось на небезпеку у своєму християнстві. Сьогодні ми отримуємо Слово, яке є продовженням того, що ми проголошували вчора.

Вчора було Слово, що має ім’я — Емаус. Про тих учнів, які загубилися, і замість того, щоб іти за Христом до Єрусалиму, до події хреста, — вони тікають з Єрусалиму, тікають від хреста. І це показує, що й нам це загрожує, правда ж? Коли в наше життя приходить хрест — смерть, хвороба, конфлікт у шлюбі, проблеми з дітьми, фінансові труднощі, проблеми на роботі, або навіть дрібні речі — ми тікаємо.

Емаус означає теплі джерела. Навіщо люди їдуть до теплих джерел, у теплу воду? Щоб змити з себе увесь стрес. Ми тікаємо від хреста у якісь речі, які дають нам відпочинок, дозволяють трохи розслабитися, забути про все, перестати думати. Але ми бачимо, що Христос, незважаючи ні на що, супроводжує на цій дорозі невіри.

І ось це Добра Новина — що Христос не каже: «Як хочеш, іди», — а йде поруч. І ставить певний діагноз. У чому причина? Говорить про дві речі. Перше — каже: «О нерозумні!» Дуже сильне слово з уст Христа, правда ж? Сильне. Каже до них: ви нерозумні, і ваше серце б’ється повільно. Ваше серце сповільнилося. І це правда, бо безумний у своєму серці каже: «Немає Бога». Це означає, що коли в наше життя приходять важкі ситуації, ми кажемо: «Бога нема». Немає. Ми маємо претензії до Нього. Так само, як ті слова вчора учнів до Христа: «Ти хіба єдиний, хто не знає, що сталося?» Мене це завжди усміхає — Христос, єдина людина, яка насправді знає, що сталося в Єрусалимі.

Так само і ми маємо претензії до Бога: «Дивишся і що? Не бачиш, що відбувається? Тобі байдуже? Ти нічого не робиш? Тебе це не цікавить?» Але правда в тому, що Він — посеред цього всього. І нерозумний той, хто каже: «Бога нема».

А друге — що серце сповільнилось. Це означає, що серце людини вже зовсім не рухається. Його вже нічого не зачіпає. Любов нас рухає — коли закохуємось. Страх рухає — серце калатає. Ненависть нас рухає — серце калатає. А коли серце перестає битися — це вже смерть. Це означає, що людина настільки знеохочена… Ось така діагностика: нам це загрожує. Загрожує. А відповідь — у словах Христа. Христос пояснює Слово. Пояснює Писання. Каже: так повинно було бути. І сьогодні знову приходить це Слово.

Христос сьогодні приходить по-іншому. Бо після того, як Він пояснює, що існує прихована таємниця, — каже: «Хіба не знали ви, що Месія має страждати, щоб увійти у славу?» А вони кажуть, що Його видали на осуд, на смерть. Тобто хрест — це прокляття. Це поразка. Це трагедія. Це драма. І з цього вже немає виходу. А Він каже: «Хіба ви не знали, що існує прихована таємниця — що Месія мав страждати, щоб увійти в славу?» І ось тут ключ — що для нас, християн, про що ми часто забуваємо, — хрест є славою.

Хрест — не прокляття. Це момент, коли можна увійти в славу. Це момент, коли життя починається. Вже не на основі наших сил, нашого досвіду, нашого розуму — що ми такі розумні, здатні все вирішити, — а на основі Божої сили. Правда в тому, що це лякає. Так само і тут — Христос приходить.

Вони бачать Воскреслого Христа, і Христос питає: «Гей, чого ви боїтеся? Це ж Я». Так само вчора учні сказали: що їх налякало? Не хрест. Їх налякало, коли жінки на восьмий день прийшли й сказали, що гробниця пуста, що Христос воскрес.

Ось що їх налякало — що Христос воскрес. І сьогодні ми також знаємо: для нас це дуже важко — те, що Він воскрес. Це неважко? Бо це означає, що можливий новий початок — у шлюбі, що розвалюється, і ти вже кажеш: «Тут усе. Кінець». Тут уже нічого не змінити. Ніяк. Або з дітьми, які віддаляються, вживають наркотики, пиячать, чи чинять різні дивні речі. Не можуть знайти роботу. Йому вже 30, а він усе ще з мамою, і мати йому повторює й повторює: «Сину, візьми себе в руки». А ти вже кажеш: усе — кінець.

І в якийсь момент ми, ніби, говоримо: гаразд, добре, є драма, добре, є трагедія. Окей, є трагедія. А ти мені кажеш, що можливий новий початок? Що є воскресіння у Христі? Що можна підвестися? Що те, що вмерло, може знову ожити? Ці подружні стосунки? Та я вже змирився з цим. У мене вже своє життя, якось залікував рани. І з цим сином, добре, гаразд, помру — і тоді, нарешті, відкриються йому очі. А тепер, ну вже якось воно буде. Їсти йому дам, я ж не викину його на вулицю, правда ж? Так от, це і є правда.

І тут ми теж бачимо, що Христос лякає. Саме цей воскреслий лякає. Тому перше слово, яке Христос говорить, — це: мир вам. Мир. Христос сказав: не так, як світ дає, Я даю вам цей мир. Сьогодні ми теж будемо молитися. Це прохання про мир повертається в кожній Євхаристії перед Причастям: «Господи Ісусе, Ти при воскресінні привітав учнів словами “мир вам”. Просимо Тебе, не зважай на наші гріхи». Не зважай на те, що ми не хочемо цього миру, який Ти даєш. Бо така правда. Ми радше пішли б на барикади, аби тільки настав мир, правда ж? Застосували б силу. Це вже зрозуміла нам мова.

Але той мир, який Я даю, — як у Посланні до Ефесян пояснює святий Павло, — полягає в тому, що Христос установив мир, зруйнувавши мур ворожнечі у самому собі. Оце і є мир. Це означає, що в мені падає ворожнеча до іншої людини. Це означає, що Христос приходить і ламає в мені смерть, руйнує ворожнечу, знищує смерть — тобто мою нездатність прийняти іншу людину, яка є зовсім іншою і яка знову й знову мене розпинає, і розпинає, і розпинає. Не може чашку поставити в мийку. Вона істерику влаштовує, правда? Вірю, що Святий Бог вам усе це пояснює.

Або постійно голосить у нас. Моя бабуся була зі Сходу й казала: «Ти голосиш і голосиш над душею». Не знаю, чи у вас так теж кажуть. Ну от. Це саме воно. І людина каже: я вже не можу цього більше зносити. Це мене розпинає.

І Христос знову, коли говорить цей мир, що приносить мир, — показує рани. Щоразу, коли Він являється як Воскреслий, Він ніколи не приходить без ран. Завжди показує рани. Це означає, що Він показує таємницю славного хреста, яку мають християни і про яку ми дуже легко забуваємо, коли кажемо: смерть, хрест — усе закінчено, трагедія, драма, нічого немає, поразка, нічого не можна зробити. А Христос каже — є ця прихована таємниця. Святий Павло говорить: це мудрість, якої не розуміють розумні цього світу. Бо для розумних — для греків, які створили всю філософію, — це безглуздя.

Що ти мені розповідаєш? Коли святий Павло проповідував у Афінах воскресіння Христа, йому сказали: «Знаєш що, чоловіче, послухаємо тебе іншим разом. Що ти за байки розповідаєш? Воскрес? Це неможливо». Коли людина помирає, то помирає — ховають. Коли шлюб помирає — його неможливо оживити. Коли діти йдуть поганим шляхом — немає шансу, що вони повернуться. Коли є проблеми з роботою — треба шукати іншу. Це неможливо. Коли немає грошей — це неможливо, щоб жити. Рахунки треба платити. Що ти мені кажеш, що є воскресіння?

А Христос говорить саме про це — показує рани. Бо існує таємниця, таємниця цього хреста. Для греків, для розумних це безглуздя. А для юдеїв — це спокуса, скандал. Тобто для побожних людей це спокуса, правда? Подумайте, коли приходить якийсь хрест, якась трудність — яка перша думка? Що я такого зробив, що Бог мене карає? Адже я нічого такого не зробив. Господи Боже, чому? Чому Ти це мені робиш? Чому я? Подивись на мого сусіда — жінка за жінкою. Зраджує дружину, як на роботу ходить. Усі про це знають. Здоровий, грошенята має, дозволяє собі все. Спокуса.

Хрест? Труднощі? Але, — каже, — для вибраних, яких Бог покликав, це справжня мудрість і справжня сила Божа. Тому Христос завжди, коли приходить, каже: «Мир». І щоразу, як Він приходить, Він вдихає Свого Духа. Вдихає Свого Духа і просвітлює розум. Це означає, що в цьому Слові є наше життя. Але в нашому житті присутнє це Слово. Це означає, що Бог присутній у нашому житті — у цьому хресті.

Наприкінці дуже гарно сказано: ви будете свідками цього. Чого саме? Саме цієї динаміки — від смерті до життя. Христа не проповідують інакше. Його не проголошують словами, проповідями. Не проповідують, говорячи: «Іди до церкви. Юзьку, вже стільки років не був на сповіді. Ну руш нарешті. Хоч із паскою піди». Так Христа не проповідують. Так проповідують — не знаю що. Моралізм проповідують. Релігійність, яка зрештою викликає лише бунт.

А Христа проповідують лише одним способом. Так, як Христос проповідував. Як? Приймаючи гріхи на себе. І саме це відбувається в Євхаристії. І ця динаміка, цей славний хрест, ця таємниця, що вмираючи ми даємо життя, що коли беремо гріхи іншого на себе — тоді приходить життя. Це в Євхаристії.

Бо сьогодні ми будемо чути Христа, який буде говорити до тебе й до мене: «Це Тіло Моє, віддане. Беріть і їжте. Це Кров Моя, пролита на відпущення гріхів». Прощення гріхів не приходить інакше, як через пролиття крові. Тобто, коли ми дозволяємо себе поранити. І те, що Христос зробив для мене й для тебе, прийнявши наші гріхи на Себе, — сьогодні дає мені змогу бути свідком цього, показати, як я віддаю Своє тіло. Що я можу дозволити іншому розпинати мене — і спричинити, що цей мир Христовий прийде до нього. Це є сила. Це те, що сьогодні приходить як Слово — ця таємниця славного хреста, яка прихована від мудрих, побожних, але відкрита для нас, яких Бог вибрав.