Не бійся питати! (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь обдарує вас миром!

Вівторок сьомого тижня звичайного періоду…

Страх Господній — початок мудрості, так каже уривок з псалма 111. І сміливо можна було б підсумувати всю сьогоднішню Літургію Слова цим реченням, бо воно говорить про мудрість.

Як її здобути, але водночас як не залишитись тим, хто, маючи мудрість, яка поруч, мудрістю, яка на витягнуту руку, не скористається. Як перше читання ми отримуємо уривок з книги Мудрості Сираха. І здається, що кожне речення можна було б сьогодні прочитати.

З кожним реченням можна було б сьогодні йти, медитувати, розмірковувати й намагатися ввести в життя. Дитя, якщо ти хочеш служити Господу, підготуй свою душу до випробувань. Дуже реально, каже автор Книги Мудрості Сираха, він великий реаліст.

Якщо ти хочеш йти за Господом, якщо хочеш служити Йому, підготуйся до випробувань, бо вони будуть. Будуть певні виклики, будуть певні труднощі. Потім, коли Христос скаже: “Якщо хто хоче йти за Мною, нехай відречеться від самого себе і візьме хрест свій і слідує за Мною.”

Тобто маємо наслідувати Христа, брати свій хрест і відречення від себе, а саме діяти, як казав святий Ігнатій Лойола, agere contra. Діяти протилежно, інакше ніж хоче світ, або інакше, ніж хоче моя природа.

Ми повинні підготуватись до випробувань і в цих випробуваннях бути запрошені до того, щоб бути терплячими і бути в рівновазі. Дійсно, терпіння, тобто потрібен час, щоб зрозуміти це, щоб осягнути ситуацію, щоб якось її прийняти, щоб мати відповідь на те, що Господь хоче сказати через цю ситуацію, через це подія.

Зберегти рівновагу, хоча здається, що в складних випробуваннях саме про цю рівновагу важко. Або справді ми будемо налякані, збуджені, можемо замикатись у собі, або можемо занадто в другу сторону висуватися, занадто багато емоцій, занадто багато нервів. Зберегти рівновагу, особливо в часі страждання.

Скажемо, що це лише слова, але важливі слова і необхідні, щоб ми знали, як реагувати в випробуваннях, як реагувати в стражданнях.

А пізніше, як рефрен, з’являються слова: “Ви, які боїтесь Господа.” Якби це було закликом. Ви, хто вже пішли, ви, хто не зневірились, ви, хто хоче увійти в ці різні випробування, але з Божою мудрістю.

Ви, які боїтесь Господа, очікуйте Його милосердя, не сходьте з дороги. Тут також може виявитися це терпіння і сталість. Я йду цією дорогою, і те, що з’явилися труднощі, що з’явились перешкоди, не означає, що це погана дорога і що я повинен її змінити.

Ви, які боїтесь Господа, довірте Йому. Тобто маю вірити, що це правильний шлях, маю віру, що Господь веде мене. Я довіряю Йому цей шлях, я довіряю Йому своє життя.

І ви, які боїтесь Господа, очікуйте вічного блага, веселися і милосердя. Очікуйте, живіть надією, що в кінці цього шляху буде та очікувана нагорода, буде радість. Не те, що будуть лише труднощі, не те, що будуть страждання, не те, що будуть випробування, але що буде також нагорода.

Це вказівки і заклики до мудрості, а коли поглянемо на сьогоднішнє Євангеліє, ми бачимо, що апостоли мають утілену мудрість, мають самого Христа на витягнутій руці, і здається, що не хочуть із цього скористатись. Ісус каже їм, що Син Людський буде виданий у руки людей, вони Його вб’ють, але забитий через три дні воскресне.

Можна зрозуміти, що учні не розуміють цих слів, бо це складно. Вони бачать Христа, який вчить, бачать Христа, який творить чуда, бачать людей, які захоплені Христом, а раптом Він говорить про такі складні речі, говорить про смерть, говорить про воскресіння. Вони не розуміють, але вони в школі, вони учні, тож мають право не знати. Найгірше те, що вони бояться Його питати.

Натурально, зараз вони мали б підняти руку і запитати, про що йдеться в цій муці, про що йдеться в цій смерті, про що йдеться в цьому воскресінні. Ми цього не розуміємо, а вони бояться запитати. Думаю, що те, що говорить Христос, настільки складне, що вони десь відкидають це на дно, а на поверхню виходять зовсім інші ситуації, ситуації заміни, можна сказати.

Вони посварилися, хто з них найбільший. Христос говорить дуже особисті, дуже інтимні речі, а вони сперечаються, хто тепер найбільший. Чи може це Петро, який був покликаний і названий князем апостолів, і той, хто фактично відповів.

А може хтось інший, а може Андрій, бо він усе-таки був перший. А може митар Матвій, бо він був хитрий, він той, хто справді умів дбати про бізнес. Може, кожен з них згадував свої старі таланти, старі вміння, думаючи, що він буде найбільший.

І Христос знову дає їм урок, показуючи, як буде в Царстві Небесному і хто там є найбільший. Коли ми дивимось на сьогоднішнє Євангеліє, ми бачимо, що Ісус навчає мудрості, Божій мудрості. Тієї, якої природно не мають апостоли, скажімо, трохи тієї, якої не маємо й ми.

Ми маємо зовсім інші, перші прагнення, інші думки, інші речі, які ми хочемо робити. Тому Господь Ісус навчає. Чого ми можемо боятися сьогодні? Не стільки запитувати у Христа, а боятися, що ми не задамо цих питань, що ми маємо цю можливість, що ми маємо Його на відстані витягнутої руки, і не скористаємося з цього.

Біймося залишитися, так кажучи дуже просто і по-простому, дурними. Маючи можливість скористатися мудрістю, ми не скористаємося і залишимося на тому ж рівні. Ми не зрозуміємо свого життя, цих досвідів, цих усіх труднощів, просто не підемо далі.

Біймося, щоб не втратити можливість зупинитися сьогодні при Слові, зупинитися при Христі, запитати, попросити про допомогу і мати впевненість, що якщо довірю Йому свою дорогу, якщо з цієї дороги не зійду, то можу очікувати нагороду вічного добра. Господь з вами, нехай благословить вас Бог Всемогутній. Отець і Син і Святий Дух.

Амінь.