Нестерпна доброта Бога (Мт 20, 1-16а) | SFD
Кожного з нас Бог в різний спосіб і в різний час «наймає» до праці у Своєму винограднику, а однаковою для всіх платою буде «динарій» вічного життя.
Однак дивує те, що Бог зовсім не хоче мати нас наймитами, а синами, і що з однаковою добротою ставиться як до тих, хто вірно служив Йому все життя, так і до тих, хто увійшов до Його Царства в останню годину. Саме про ці Божі парадокси розповідає сьогоднішня притча.
LECTIO (читання):
Контекст
У 20-му і 21-му розділах Першого Євангелія, які належать до «наративної частини», що передує есхатологічній промові Ісуса (Мт 23-25), знаходимо аж три притчі, темою яких є праця у винограднику: про господаря, який наймає робітників (20,1-16), про батька, який посилає своїх синів до праці (21,28-32), і про власника, проти якого збунтувалися орендарі (21,33-44).
Ця «трилогія», з одного боку, вказує на велику довіру й доброту, з якими Бог, прихований в образі господаря, ставиться до людей, запрошених брати участь у розбудові Божого Царства; з іншого — на драму невірності та непослуху, через які люди, наділені почесним покликанням, нерідко відповідають наріканням (20,11) і непослухом (21,29), а зрештою стають «синами бунту» та ворогами Бога, приреченими на вічне засудження (пор. 21,38).
Саме послух Божій волі, сповненій любові та довіри, вирішить, чи нашою остаточною долею буде нагорода (20,9), чи кара (21,41).
Структура
Ця притча, яка зустрічається лише в Євангелії від Матея, взята в літературну рамку двох паралельних висловів: «Багато перших будуть останніми, а останні – першими» (19,30) та «Так останні будуть першими, а перші – останніми» (20,16). Саме тому деякі коментатори вважають останній вірш 19-го розділу справжнім початком нашої перикопи. Ця інклюзія вказує на головну тему притчі: існують дві різні міри оцінювання та винагородження людських вчинків – людська і Божа. «Думки бо Мої – не ваші думки, і дороги ваші – не Мої дороги, – говорить Господь», говорить Господь (Іс 55,8; перше читання). Мотив «перших» і «останніх» з’являється також у самому центрі притчі, в наказі щодо виплати винагороди робітникам (в. 8).
Розповідь охоплює один день і поділяється на дві частини, позначені часовими висловами: «рано-вранці» (в. 1) і «коли настав вечір» (в. 8). Перша частина описана через п’ятикратний вихід господаря на ринкову площу, щоб найняти робітників до виноградника: на світанку (в. 1), о дев’ятій ранку (в. 3), опівдні та о третій годині пополудні (в. 5), а також о п’ятій годині пополудні (в. 7). Оповідач двічі підкреслює, що господар, посилаючи робітників до свого виноградника, перетворює їхнє бездіяльне існування на осмислену працю, увінчану нагородою (вв. 3, 6).
Друга частина – це вечір, час відплати (вв. 8-16). Робітникам платять у порядку, зворотному до порядку їхнього наймання, і парадоксальним чином, не відповідно до людських уявлень про справедливість. Протест «працівників першої години дня» стає нагодою виразно показати відмінність між людською та Божою справедливістю.
Екзегеза
1. Царство Небесне подібне до чоловіка-господаря, який вийшов рано-вранці найняти робітників до свого виноградника. 2. Домовившись з робітниками по динарію за день, він послав їх до свого виноградника.
Виноградник у біблійній традиції є образом, що показує становище Божого люду, який, з одного боку, радіє ласкавій і турботливій любові Бога, а з іншого – часто порушує укладений із Ним Завіт (пор. Пс 80(79), 9-17; Іс 5,1-7; Єр 2,21; Єз 19,10-14).
У Старому Завіті вибраним і улюбленим Божим виноградником був лише Ізраїль. З приходом Божого Царства, яке стало присутнім в Ісусі та звіщається Його Церквою, «володіння Господа» набуло вселенського виміру й охопило віруючих як з Ізраїлю, так і з поганських народів (Мт 28,16-20). Притча прагне показати динаміку Божого діяння: Бог постійно хоче залучати нових працівників до Свого Царства.
Відповідно до тогочасного звичаю господар наймає робітників і домовляється з ними про денну плату за робочий день, який тривав від першої години дня, тобто приблизно від шостої ранку за нашим способом відліку часу, аж до заходу сонця — близько дванадцяти годин. Загальноприйнятою платою за день фізичної праці був один срібний динарій.
3. Вийшовши близько третьої години, побачив інших, які стояли без діла на ринку, 4. і сказав їм: “Ідіть і ви у виноградник – і дам вам те, що має бути по справедливості”. 5. Вони пішли. Знову вийшовши близько шостої і дев’ятої години, зробив так само.
Незвичайним у цій притчі є те, що господар аж чотири рази протягом дня виходить наймати нових робітників у різний час. Господареві важливо залучити якомога більше робітників до праці, яку потрібно виконати якнайшвидше. Але й робітники, які чекають на ринку, для нього не байдужі: він хоче, щоб їхнє очікування на роботодавця не виявилося марним.
Варто звернути увагу, що лише з робітниками, найнятими на початку дня, господар домовляється про конкретну суму винагороди. Ті ж, хто приходить пізніше, знають лише одне: отримають те, що буде справедливим. І вони з довірою покладаються на цю обіцянку.
6. Коли вийшов близько одинадцятої години, знайшов інших, які стояли, і каже їм: “Чому ви стоїте тут без діла цілий день?» 7. Кажуть йому: “Бо нас ніхто не найняв”. Він каже їм: “Ідіть і ви у виноградник”.
Покликання працівників упродовж середніх годин дня оповідач підсумовує досить стисло, натомість особливо виділяє «робітників останньої години», наводячи розмову господаря з ними. У такий спосіб він готує ґрунт для суперечності, яка стане предметом другої частини перикопи: «робітники останньої години» будуть зіставлені з «робітниками першої години».
Уся ініціатива належить господареві. Робітники самі не могли нічого зробити, щоб вирватися зі стану бездіяльності, яка позбавляла їхнє життя сенсу. Саме він, ставлячи запитання, ніби дає їм можливість висловитися, а посилаючи до виноградника, робить їхнє життя потрібним і плідним.
8. Коли настав вечір, каже господар виноградника до свого управителя: “Поклич робітників і виплати їм винагороду, почавши від останніх і аж до перших”. 9. Ті, хто прийшов близько одинадцятої години, одержали по динарію.
Згідно з Мойсеєвим Законом, плата робітникові мала бути виплачена ще того самого дня ввечері (Лев 19,13; Втор 24,15). Життя найманого працівника, який не мав навіть клаптика власної землі, цілковито залежало від того, хто пропонував йому роботу, а також від його чесності у винагороді за неї.
Всупереч усякій людській логіці та нашому відчуттю справедливості, винагороду першими отримують ті, хто був останнім, і то в розмірі, який видається цілком непропорційним до вкладених ними зусиль.
10. А коли підійшли перші, то думали, що одержать більше, але й вони отримали по динарію. 11. А одержавши, вони почали нарікати на господаря дому, 12. кажучи: “Оці останні попрацювали одну годину, а ти прирівняв їх до нас, які винесли тягар дня і спеку”.
Чому господар винагороджує робітників останньої години на очах у тих, хто був найнятий першим, викликаючи їхнє обурення? Тому що саме першим потрібен певний сильний урок. З їхніх сердець мають бути виведені на світло й викриті хибне відчуття справедливості, нарікання та протест проти «надто доброго» ставлення до тих, хто, на їхню думку, цього не заслуговував.
Читачеві Євангелія неважко ототожнити себе з цим протестом, адже така поведінка може здаватися неправильною з погляду соціальної справедливості, навіть відверто дратувати й обурювати! У цій притчі міститься своєрідна провокація Ісуса, звернена до Його слухачів. Її мета – показати їм, наскільки відрізняється їхній спосіб мислення від логіки, якою керується божественний Господар виноградника.
13. А він у відповідь сказав одному з них: “Друже, я не поводжуся несправедливо з тобою; чи не за динарія домовився ти зі мною? 14. Візьми своє і йди. Я ж хочу й цьому останньому дати так само, як і тобі; 15. хіба не можна мені зробити з моїм те, що я бажаю? Чи твоє око заздрісне через те, що я добрий?”
Господар бездоганно виконав укладену домовленість, виплативши належну винагороду. Проте ніхто не може заборонити йому великодушно обдарувати останніх, з якими він не домовлявся про конкретну суму, а лише закликав їх довіритися його справедливості.
Робітники першої години обурюються не тому, що господар поставився до них погано, а тому що – як уже було сказано – він надто добре поставився до тих останніх. У відповідь господар закидає їм заздрість, яка не здатна прийняти незаслужену щедрість і доброту. Людина з «лихим оком» (Прип 23,6–7; 28,22: євр. r‛a ‛ayin) — заздрісна й жадібна, з нещирим серцем. Через це вона занурюється в моральну сліпоту і, чинячи зло, залишається глибоко переконаною у власній праведності. Світло, яке є в ній, насправді є великою темрявою! (пор. Мт 6, 22-23).
16. Так останні будуть першими, а перші – останніми»
У цьому вислові Ісус дає ключ до розуміння притчі в світлі історії спасіння. Першими покликаними до Божого Царства були ізраїльтяни, які протягом століть жили в Завіті з Богом. Однак коли вони не розпізнали в Ісусі обіцяного Месію і відкинули Його, тоді Боже запрошення було звернене до поган, яких юдеї вважали виключеними з Божого задуму спасіння.
Саме вони стали першими «бенефіціарами» спасенної ініціативи Бога, адресатами Його безкорисливої та щедрої благодаті. Вони увійшли до Церкви раніше від юдеїв, які в більшості своїй не змогли прийняти цю благодать (Діян 13,44-52).
Продовжуй читати, поки не знайдеш фрагмент, який доторкає тебе. Затримайся на ньому.
MEDITATIO (повторювання)
Господар означає самого Бога. Робітниками є люди, покликані до Божого Царства, тобто до царства благодаті, до Церкви і спасіння. Виноградник означає Боже Царство в його земному вимірі; найповніше воно здійснюється в Церкві Христовій. Робочий день – це людське життя. Бог у різний час кличе людей до царства благодаті та спасіння. Одних о шостій ранку, тобто від найранішого дитинства; інших у зрілому віці; ще інших надвечір їхнього життя, навіть на смертному ложі. Плата – це нагорода за працю. (о. Ю. Кудасевич)
Безплатність спасіння зовсім не означає, що життя християнина має бути наповнене блаженним неробством, dolce far niente. Покликаючи нас до віри, Бог обдаровує нас неймовірним привілеєм усиновлення як Своїх дітей і допускає до особистих, надзвичайно близьких стосунків із Собою. Не раби, а сини! (пор. Гал 4,6-7). А відтак синів і дочок Божих Він посилає до праці у винограднику, тобто до служіння в Церкві (пор. Мт 21,28).
Прекрасним прикладом такого служіння є апостол Павло, який словами, сповненими пристрасті й ревності, описує життя апостольської спільноти: «в усьому виявляємо себе як слуги Бога: у великому терпінні, в стражданнях, у нещастях, у пригніченнях, у ранах, у в’язницях, у заворушеннях, у труднощах, у недосипаннях, у постах, у чистоті, в пізнанні, в довготерпінні, в лагідності, у Святому Дусі, у нелицемірній любові, у слові істини, в силі Божій …» (2 Кор 6,4нн; пор. 2 Сол 3,8).
Однак не можна забувати, що наші вчинки не мають більшої цінності, ніж Божа благодать, і, безперечно, не є перепусткою до неба. Їхній сенс інший. Вони мають бути знаком, який спонукає невіруючих до віри та вказує шлях тим, хто шукає! Отже, спасіння — це не те, що нам належить, а дар, який варто прийняти, щоб інші також відчули в цьому заохочення! Воно також є закликом глибоко радіти щастю інших людей (Р. Вінярський). Відсутність такої радості є симптомом, який повинен серйозно занепокоїти кожного віруючого: чи не заразила мене, бува, хвороба «заздрісного ока»? Пророк Йона, який утікав від Бога, бо не приймав Його милосердя щодо ненависних йому поган (пор. Йона 3,10 – 4,11), мусив пройти болісний урок, щоб його серце відкрилося на Божу логіку милосердя.
ORATIO (молитва) і CONTEMPLATIO (перебування в присутності Бога)
«Ринок – це місце поза виноградником, тобто поза Церквою Христовою» (Ориген). Кожного з нас Бог по-різному знаходив на ринках цього світу і приводив до Церкви, надаючи нашому життю зовсім нового сенсу: «щоб ми жили вже не для себе, а для Того, хто за нас помер і воскрес» (IV Євхаристійна молитва). Спробуй пригадати конкретний момент цього покликання і порадіти тому, що тебе віднайшов Бог. У який період життя це сталося? На світанку життя, в молодості чи вже у зрілому віці?
Щоранку Небесний Отець звертається до кожного з нас із закликом: «Дитино, іди сьогодні працювати у винограднику». Бог часто приходить і знову поновлює Своє запрошення до праці у винограднику Царства. Як виглядає, у світлі сьогоднішньої притчі, твоя щоденна ранкова молитва? Чи є вона відкритою на Божі натхнення, на дар ревності та радості в щоденному служінні Божому Царству?
Кожен вечір є образом і передвістям завершення нашого життя, коли ми станемо перед Господом, «щоб кожний одержав згідно з тим, що в тілі робив: добро чи зло.» ( 2 Кор 5,10). Молитва на завершення дня може стати доброю нагодою для щирого звіту перед Богом щодо наших щоденних обов’язків і допомогти зростати в надії на вічну нагороду, яка наближається.
о. Юзеф Мацьонг, Люблін