Неймовірно (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир. Четвер у Великодній октаві. 

Ті, хто навернувся, постійно розповідають про Христа. Вони мають у собі таку ревність, мають таку потребу постійно говорити про те, що зустріли Христа, і що Він змінив їхнє життя. І зовсім інакше дивляться на своє життя, на своє минуле. На ті різні події, які часто були важкими, болючими, в той момент їх хотілося відкинути, викреслити, стерти. Але раптом у світлі навернення, у світлі Воскреслого Христа вони виявляються тими подіями, що вели до цього центрального моменту — зустрічі з Ісусом. І так сталося з Клеопою і його товаришем.

Вони зустріли Воскреслого Христа і, як сьогодні говорить святий Лука, розповідали, що з ними сталося в дорозі й як вони пізнали Ісуса при ламанні хліба. Вони повертаються і розповідають. І коли розповідають, тоді здійснюються слова Христа: де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там і Я є посеред них. А їх тут явно більше, і саме під час цих свідчень, під час цих розповідей сам Воскреслий стає посеред них, вітаючи їх тим знаменитим привітанням: «Мир вам». Йдеться не лише про мир як відсутність війни, а саме про шалом — щось глибше, про гармонію, внутрішній лад, відчуття безпеки, Божої любові, Божої присутності. І в мені, але також і навколо мене.

Це «шалом», це «мир вам» означає набагато більше, ніж просто відсутність конфлікту. Але й у їхньому неспокої, якого вистачає, весь час потрібне це запрошення до миру, що все те, що досі було предметом їхньої тривоги й турбот, тепер завдяки Воскреслому Ісусу вже впорядковане, і в їхніх серцях може запанувати мир. Але вони розгублені і повні сумнівів, бо справді ніхто раніше не воскресав, і вони нікого такого не зустрічали. Тому Ісус намагається переконати їх, що Він не дух, що Його можна доторкнутися, бо дух не має ані тіла, ані кісток. Більше того, з Ним можна сісти за стіл, і Він спокійно їсть. Дуже цікаве це речення у Луки: «але вони з радості ще не вірили й були повні здивування».

З радості не вірили. Я думаю, що в нашому житті бувають такі емоційно крайні ситуації, коли організм діє наче в режимі безпеки, щоб надто важка ситуація не вдарила в нас надто сильно. Ми маємо якісь захисні механізми, що трохи нас дистанціюють.

Це часто видно, коли людині повідомляють про смерть когось близького. Чим трагічніша новина, тим сильніший її удар. І тоді наш організм захищається, щоб ця інформація не вдарила з усією силою та не знищила нас зсередини. Спочатку виникає відстороненість, певне заперечення — і це добре, щоб не було удару в повну силу.

Часто в подіях великої радості ми також не віримо відразу, ніби не хочемо впустити до себе, що все вдалося, що це сталося — що отримали роботу, хтось погодився, чи інша добра новина. Щоб не розчаруватись, спрацьовує захисний механізм, який дозволяє зберегти дистанцію, бо якщо виявиться, що це неправда, що це жарт, щоб не було гіркого розчарування. І, напевно, саме таку радість і таку ситуацію мали учні — з радості ще не вірили.

Це неможливо, що це Христос Воскреслий. Адже Він помер і ще трагічною смертю. Його поховали в гробі, завалили каменем. Як це можливо, що Він живе? Ми хочемо, щоб Він жив, але як це можливо, що стоїть посеред нас? Саме ці події зміцнюють віру учнів і переконують їх у присутності Воскреслого Христа серед них. А потім про це треба розповідати. Тому ми знову бачимо Петра — сказали б ми, в дії. Це той Петро, який знову з’являється, має вітер у вітрилах — а це справді вітер Святого Духа, який змушує Петра, щойно з’являється нагода, відразу говорити про Христа.

На цей вигляд — тобто коли люди зібралися навколо зціленого — Петро промовив. «Мужі ізраїльські, чому дивуєтесь цьому і чому дивитесь на нас, ніби своєю силою чи побожністю ми зробили, що він ходить?» Він відразу відмежовується від ситуації, каже: це не ми, не нашою силою і не нашою побожністю, а Бог. Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова, Бог Ісуса Христа. 

Але цікава ця фраза — «не нашою побожністю». Це не тому, що ми такі побожні, багато молимось і дотримуємось заповідей — тому творимо чуда. Ні, це не ми. Побожністю чуда не зробиш. Це вже більше схоже на магію.

А що таке магія? Це коли певні слова і жести (рити) автоматично викликають певний ефект. А ми чудово знаємо, що Ісус так не діє. Навіть коли запрошує нас до молитви, то запрошує до прийняття Божої волі, а не до впливу на неї.

Ми можемо Йому сказати, які в нас плани, чого хочемо, як ми це бачимо, але врешті-решт нашими молитвами ми не впливаємо на Бога, а завдяки молитві Бог може вплинути на нас. Тому Петро зразу каже: це не наша сила, не наша побожність — це Бог, це Ісус Христос. І через віру в Його ім’я ця людина, яку ви знаєте, отримала силу — в Його ім’я.

Отже, постійно повторюється Ім’я Ісуса Христа. Все відбувається в Ім’я Ісуса Христа. А потім він пояснює їм Старий Завіт, що веде їх до Ісуса Христа, і посилається на слова Мойсея, який, відходячи зі світу, оголошує, що прийде Хтось, кого Господь збудить і Хто буде подібний до Мойсея.

Пророк, як я, — каже Мойсей — підніме вам Господь Бог з-поміж братів ваших. І саме це — Ісус є новим Месією, новим Законодавцем, новим Спасителем, новим Визволителем. Це вже не Єгипет, не Червоне море — Він виводить нас із смерті, з гріха, і в цих водах святого хрещення ворог зазнає поразки, а ми тріумфально виходимо на другий берег. Ми охрестилися, і в цих водах хрещення померла стара людина, а народився новий, вільний Христовий. Господь з вами. 

Нехай благословить вас Бог Всемогутній — Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.