Недостатньо відмовитися від почуття несправедливості (бр. Томаш Регєвіч)

Того часу, коли скупчились натовпи, Ісус почав говорити: «Цей рід – рід лукавий: він знамення шукає, та знамення не буде дано йому, – хіба що знамення Йони. Бо як Йона став знаменням для ніневійців, так само буде й Син Людський для цього роду. Цариця Півдня підніметься на суд з мужами цього роду і засудить їх, бо вона прийшла з кінців землі, щоби послухати мудрість Соломона. А ось тут – більше від Соломона. Мужі  ніневійські встануть на суд із цим родом і засудять його, бо вони покаялися на проповідь Йони, а ось тут – більше від Йони». 

Сьогодні восьмий день Великого Посту. Уже восьмий день. І ми чули, як Ісус провадив нас далі й глибше, як навчав, що означає давати милостиню, як навчав нас молитви. Сьогодні Він теж хоче повести нас далі, бо, з одного боку, Він прагне, щоб ми як Його Тіло тут, у цьому світі, серед цього роду, який є лукавим, який є злим, який не просто прагне розрізняти добро і зло, а й намагається самостійно встановлювати, що є добром, а що злом. 

Цей світ простягає руку не лише до плоду з дерева пізнання добра і зла, але й до самого Дерева Життя – хоче сам собі дати життя. Це видно, наприклад, у словах: “Я все одно матиму дитину”, а технології розвиваються, роблячи все можливе, щоб мати змогу самому народити дитину. Щоб мати змогу вирішувати про життя і смерть – вводиться евтаназія. Людина вирішує, чи хоче бути жінкою, чоловіком, кимось іншим, чи хтозна-ким.Люди тягнуться до плодів дерева життя.

Цей рід – лукавий, але Господь прагне дати йому знак. І перше, про що ми думаємо, – це знак Йони. Адже Христос каже: ” Знамення не буде дано йому, – хіба що знамення Йони”. 

Сьогоднішнє перше читання розповідає нам про Йону, над яким Бог мав попрацювати, щоб зробити його знаком для Ніневії. Господь мусив умертвити в ньому почуття кривди, мусив викорінити з нього прагнення відплати за гріхи Ніневії. Ви знаєте цю історію. Коли Бог вперше сказав Йоні: “Іди до Ніневії”, він зробив усе навпаки – пішов у протилежному напрямку. “До Ніневії? Туди? Ні, я туди не піду”. Бо Ніневія – це ворог, це місто, яке напало на Ізраїль, зруйнувало його, забрало народ у полон, знищило храми й доми. “Я маю йти й проповідувати їм милосердя Бога? Ні, я туди не піду. Їм потрібно почути про справедливість, а не про милосердя. Їм потрібна кара, а не прощення”. Тому Бог мусив із ним попрацювати.

Ці три дні, які Йона провів у череві риби, ця символічна смерть – були необхідні для нього, щоб у ньому померло почуття кривди, щоб його бажання помсти згасло. Щоб він зміг іти та проповідувати. І я думаю, що це перший урок для нас сьогодні. Якщо ми хочемо бути знаком Йони для цього світу, якщо ми як Церква, як Тіло Христове маємо свідчити серед цього покоління, яке є лукаве, – ми повинні дозволити померти в нас відчуттю кривди. Ми повинні відмовитися від прагнення відплати. У нас часто є це бажання: щоб Бог виявив Свою справедливість. Але як ми це уявляємо? Щоб Він винагородив нас за добро й покарав інших за зло. Щоб Він явив Свою могутність через кару для інших. Ми хочемо справедливості – але на наших умовах. Та якщо ми справді хочемо бути Його учнями, якщо хочемо бути Його знаком у цьому світі, ми повинні дозволити цьому померти. Це непросто. Але це необхідно.

І сьогодні Бог працює з кожним із нас, так само як Він працював із Йоною. Що Бог кличе нас у цей світ, у якому ми живемо, у цей маленький світ, де є все, бо я переконаний, що все, що є у світі, є також у наших сім’ях, у наших родинах, у нашому домі, у нашому сусідстві. Усі ці речі є навколо нас, бо ми живемо під наметами варварів, як каже псалом. І цей світ уже не лише зовні, цей світ уже всередині нас. Щоб ми могли бути тим знаком, який Христос хоче поставити перед цим поколінням, що є лукавим, що є сповненим суперечностей. Це факт.

Ми потребуємо відмовитися від почуття кривди та бажання помсти, від прагнення Божої кари, Божої справедливості. Адже Христос каже, що жодного знаку не буде дано, окрім знаку Йони, але потім додає: “Тут є більше, ніж Йона”.

Коли я слухав це слово, мені прийшло запитання: Чи цариця півдня, цариця Савська, яка вирушила в далеку подорож, щоб слухати мудрість Соломона, щоб навчитися розрізняти добро і зло, приймати правильні рішення, шукати справедливості, і чи жителі Ніневії, які почули Йону, побачили знак і навернулися, чи вони повстануть на суді проти мене, бо тут є щось більше, ніж Йона?

Бо недостатньо лише відмовитися від почуття кривди, відмовитися від бажання помсти, але потрібно, щоб у мені явилася любов до ворогів. Недостатньо лише сказати: “Я не вчиню тобі зла”. Потрібно, щоб у мені народилася любов, яка об’явилася в Христі. Любов, яка, попри страждання, біль, приниження, відкидання, могла сказати: “Отче, прости їм, бо не знають, що чинять”. Любов, яка говорить: “Я за них видаю самого себе в жертву”. Послання до євреїв каже, що ми приступаємо до крові, яка промовляє сильніше, ніж кров Авеля. Кров Авеля волала про справедливість. Кров Христа волає про Боже милосердя. Це і є знак Йони, а навіть щось більше, ніж знак Йони, який Бог хоче поставити у цьому світі.

Є одна притча Отців, яку хочу на завершення вам розповісти. Ця історія дуже влучна. Одного разу брати прийшли до авви Антонія і сказали: “Отче, скажи нам слово, як нам спастися?”

Старець їм відповів: “Ви чули слова Писання? Вони вам допоможуть.”

Вони сказали: “Але ми хочемо почути слово і від тебе, Отче”.

Тоді старець сказав їм: “Євангелія говорить: “Якщо хтось ударить тебе в праву щоку, підстав йому і ліву”.

Вони відповіли: “Ми цього зробити не можемо.”

Старець сказав: “Якщо не можете підставити іншу щоку, то принаймні стерпіть удар в одну.”

Вони сказали: “Навіть цього не можемо зробити.”

Тоді старець сказав: “Якщо навіть цього не можете, то принаймні не відплачуйте ударом за удар.”

Вони відповіли: “І цього також не можемо.”

Тоді старець обернувся до свого учня і сказав: “Звари їм трохи каші, бо вони дуже хворі.”

А до них промовив: “Якщо ви не можете зробити ні цього, ні того, то що я можу для вас зробити? Вам потрібна молитва.”

Я думаю, що коли ми слухаємо це слово і розуміємо, що нам важко відмовитися від почуття кривди, що нам важко відмовитися від бажання помсти, що ми прагнемо, аби Бог покарав несправедливих, то сьогодні, замість каші, яку нам справді варто було б з’їсти, бо ми такі слабкі, бо ми навіть цього зробити не можемо, то що вже казати про те, щоб віддати своє життя, пролити кров за своїх ворогів… 

То сьогодні замість каші приходить Тіло Христове. Це Тіло Христове, яке говорить: “Це є Тіло Моє, бери і їж”. Він знає нашу порожнечу, нашу слабкість, нашу нездатність. Він приходить, щоб дати нам життя. Він приходить, щоб нас нагодувати, щоб наповнити наш голод, нашу неміч, нашу нездатність любити. І це справді добра новина: Що, попри все, Христос є серед нас.