Невідомі слова Христа (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир. Середа сьомого тижня Великоднього періоду. 

Сьогоднішні читання — як перше, так і Євангеліє — це прощальні промови. У першому читанні Павло прощається з вірними Ефеської Церкви, а в Євангелії Христос прощається зі Своїми учнями. Звісно, це відбувається в контексті Тайної вечері, тобто в перспективі страждань і смерті, але водночас ми вже дивимось на це у світлі Вознесіння, коли Христос повертається до Отця, хоча перед цим обіцяє послати Утішителя — Духа, і також каже, що у свій час повернеться сюди до нас. Погляньмо спершу на Євангеліє. Під час Тайної вечері Ісус, підвівши очі до неба, молився такими словами. Так молиться Христос: підносить очі до неба, до Бога, до Свого Отця, до того місця, куди Він повертається. Він вийшов звідти і тепер туди вертається. Звичайно, ми дивимось на це з такої земної перспективи, ніби небо — це те, що над нами, хоча прекрасно знаємо, що небо — це інша реальність.

Там, де є Бог, де є любов, де є вічність. Це не якесь конкретне географічне місце, хоча так ми звикли уявляти: що там угорі — небо і там перебуває Бог. Але весь час пам’ятаємо, що це зовсім інша дійсність, ніж ми уявляємо її в людський спосіб. І Христос молиться про те, щоб Отець зберіг учнів у Його Імені, щоб вони були одно. Постійно ця молитва про єдність супроводжує Христа під час Тайної вечері. І Він завжди показує цю перспективу: так, як Ми з Отцем є одне.

Єдність Христа з Отцем — це завжди для нас найвищий зразок. Але цікавою є кінцівка цієї молитви: «Не прошу, щоб Ти забрав їх зі світу, але щоб зберіг їх від злого». Ось у чому суть. Не йдеться про те, щоб вони якнайшвидше залишили цей світ, а щоб залишились тут, на землі, виконували свою місію, а Бог щоб їх підтримував. Не щоб усунув усі небезпеки, усі труднощі, але щоб давав їм радість, любов і безпеку. Бо Христос переміг зло, переміг гріх і переміг смерть. І саме завдяки цьому учні можуть увійти в цю перемогу Христа. Тобто, можуть входити в небезпеки або жити серед небезпек, не будучи тими, хто терпить поразку тут, на землі.

«Устерегти від злого» — означає не лише те, щоб зло не вбило нас і не знищило, але також, щоб воно не проникло в нас і ми самі не стали злими. Часто буває так, що той, хто пережив зло, потім передає його далі. Хоч сам на власній шкірі відчув його наслідки, та все ж починає повторювати те саме, думаючи, що саме так треба боротися.

Коли я був добрий, коли був пасивний, коли не відповідав злом на зло, я терпів наслідки своєї доброти чи пасивності. Тепер, мовляв, треба боротися, треба діяти, як інші. Трохи як у прислів’ї: «Хто з вовками живе — по-вовчому виє», тобто поводиться так само. А Христос молиться, щоб Отець зберіг апостолів і всіх, хто стане Його учнями, від злого. «Устерегти від злого» — це не тільки вберегти від зла ззовні, а й від того, щоб зло не знищило нас ізсередини, не зробило нас злими. Бо ж Христос вивів нас із темряви і переніс до Свого Царства. Тепер ми є в Його Царстві — Царстві добра, любові, справедливості й миру, і найважливіше — залишитися в цьому Царстві.

А в першому читанні Павло прощається з вірними Ефеської Церкви. Він перебуває в Мілеті і не може повернутись до Ефесу. Ми пам’ятаємо, що там були заворушення, пов’язані з культом Артеміди Ефеської. Особливо золотарі — ті, що заробляли на цьому культі, — вигнали Павла, бо почали втрачати прибуток, коли люди почали вірити в Христа й відмовлятись від старих богів, зокрема Артеміди. І тоді цей бізнес почав занепадати.

Після тих заворушень Павло змушений залишити Ефес і більше туди не повертається. Але тепер він кличе старших Ефеської Церкви до Мілету, щоб сказати їм останню промову, дати останні настанови, бо розуміє, що більше їх не побачить. Старші — тобто ті, що є пастирями цієї Церкви, — це слово ми добре знаємо: пресвітери. Не завжди й не обов’язково це були священники, але згодом саме від цього слова походить «пресвітер» — ми кажемо «священник», «отець». У первісній Церкві казали «пресвітер», і звідси місце, де стоїть вівтар і де священники звершують Святу Жертву, ми називаємо «пресвітерієм» — від «пресвітерів», старших, які там перебували. Отож Павло кличе цих пресвітерів — старших Ефеської Церкви — і дає їм останні поради.

Їх можна звести до трьох головних пунктів. Він говорить про покору: «Пильнуйте себе» — дбайте про себе, але також перевіряйте себе. Покора — це знати, ким я є. І хоча я маю зараз завдання, місію, якусь функцію, але не для того, щоб експлуатувати інших, хвалитись чи панувати, а щоб смиренно служити, як служив Христос-Слуга.

«Пильнуйте себе». Пильнуйте свою віру, свої стосунки з Христом. Павло говорить також про відвагу: «Увійдуть між вас вовки хижі, що не щадитимуть стада». Будьте відважні. Увійдуть ці вовки, тобто зло — відлуння слів Христа у Вечірнику, коли Він просив, щоб Отець зберіг учнів від злого. Прийдуть вовки — злі сили, і тоді треба буде вміти правильно з ними впоратися, але по-християнськи, а не по-людськи.

І нарешті, Павло говорить про безкорисливість: «Я не прагнув ні срібла, ні золота, ні одягу нічиїх. Ви самі знаєте, що ці руки служили для моїх потреб і для тих, хто був зі мною». Це показує, що ця місія є безкорисливою. Так, добре, коли спільноти дбають про своїх пресвітерів, але водночас справа не в прибутках, не в вигоді, не в грошах. І далі ці цікаві слова.

Більше щастя є в даванні, ніж у прийманні. Це цікаво, бо Павло каже: пам’ятайте слова Ісуса, які Він Сам сказав. Але якби ми перевірили Євангелію, то не знайшли б цих слів. У Євангелії немає цього запису, вони з’являються в іншому місці Святого Письма. Можливо, Павло десь це почув, хтось міг йому передати. Євангелісти не записали цих слів, бо, ймовірно, не могли записати всі слова, які виголосив Христос.

Про це, до речі, говорить святий Йоан наприкінці своєї Євангелії — що книг, і, можливо, пера та чорнила забракло б, аби записати всі слова і всі чуда. Але тут ми отримуємо дуже цікаве слово Христа, передане нам святим Павлом. Більше щастя є в даванні, ніж у прийманні. Це заповіт, який Павло залишає Церкві в Ефесі й кожному з нас. Звісно, це може здаватися важким — постійно давати, і це має приносити щастя. Але хто має Святого Духа — а ми ж чекаємо на цього Святого Духа — сьогодні сьомий день новенни, ми взиваємо і віримо, що Святий Дух прийде і зробить нас здатними до того, щоб ми мали любов, щоб ми мали радість, щоб ми тут досвідчували Божої любові й миру, і обдаровані тим, що безкоштовно отримали від Бога, щоб ми давали це іншим.

Більше щастя є в даванні, ніж у прийманні. Якщо ми тільки братимемо — будемо ненаситні, і ніхто ніколи не зможе втамувати цих наших прагнень. Але якщо ми отримуємо від Бога, то можемо далі пустити це добро в обіг — і побачимо, що будемо щасливі, так само як Христос був щасливий, виконуючи волю Отця.

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.