Моліться з живою вірою (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир у свято Народження Йоана Хрестителя. У літургії ми найчастіше згадуємо лише три народження: звичайно, найважливіше — Різдво Христове, Народження Пресвятої Діви Марії, і саме сьогоднішнє свято — Народження Йоана Хрестителя. В інших випадках, коли згадуємо святих, ми відзначаємо момент їхнього відходу з цього світу й переходу у вічність. Ми говоримо — народження для неба. Але літургія хоче підкреслити саме ці важливі моменти в історії спасіння: народження Пресвятої Марії, з якої народився Ісус Христос, і народження Йоана Хрестителя, який Йому передує, сповіщає про Нього і вказує на Месію, а також народження самого нашого Господа Ісуса Христа.

Це ключові моменти історії спасіння. Тож придивімося сьогодні до літургії, як вона показує нам не лише момент народження, але й місію Йоана Хрестителя. Почнімо з кінця — з Євангелія, з того моменту, коли народжується Йоан Хреститель. Хоча завжди варто згадати те, що було раніше. Його батько Захарія — священник, а він і Єлизавета — побожні люди. Але завжди залишається питання: яка в них тепер була взаємна стосункова глибина з Богом? Як вони себе почували? Чи досі відчували себе благословенними, що Бог є, любить їх і веде? Чи, може, відсутність дитини змусила їх почуватися відкиненими або сумніватися у всемогутності й милосерді Бога?

Про Єлизавету знаємо менше. Історія Захарії, особливо момент у храмі, показує, що з’являється певна дистанція, можливо навіть зневіра. Так, він священник, молиться, виконує богослужіння — але може здатися, що вже трохи автоматично, з рутинної звички, по-священницьки. Напевно, йдучи до храму, він думав про це і молився, і серед усіх намірів, які приносив Богові, на вершині була молитва про дитину. Але коли розмовляє з ангелом, Божим посланцем, виглядає так, ніби вже не вірить сам — ніби думає, що в їхньому віці це вже неможливо. Тобто наче визнає Божу всемогутність, але не для себе. «Бог може все — але в нашому випадку, мабуть, уже ні». І тому приходять наслідки — він втрачає мову. Деякі біблісти вважають, що втрачає також слух — це випливає з уривку Євангелія: «вони зверталися до нього знаками». Бо якби чув, навіщо б це робили? Отже, він не лише не говорить, але й не чує — щоби увійшов у себе, щоби на ново збудував свої стосунки з Богом.

Дев’ятимісячні реколекції мовчання. Він немовби ізольований від шуму зовнішнього світу, щоб почути Бога. І не може говорити, щоб усі слова зверталися всередину — до Бога. І цей час приносить плід: коли народжується син і він починає говорити, то це слова благословення, хвали Богові — а не нарікання, претензії чи жаль за пережитою історією. Навіть імена мають тут сенс. Здавалося б, що це буде ще один Захарія, первісток, ім’я якого означає «Бог пам’ятає». Але його називають Йоаном — Йоханан — що означає: «Бог є милостивий». Бо те, що Бог пам’ятає, вже може сприйматися як певний штамп. Звісно, пам’ятає, ми ж теж пам’ятаємо і молимося. Але чи ми переконані, що Він справді чує і виконає?

Може, маємо досвід, як коли людині щось нагадуємо, а вона відповідає: «так-так, пам’ятаю, звісно, в мене в пріоритетах», — але ні вона не переконана, ні ми. І тоді здається, що й Бог, хоч і пам’ятає, та має багато справ, і наша — десь на дні списку. Тому приходить нове ім’я: «Бог є милостивий» — не лише пам’ятає, але і сповнює. І з’являється питання: ким буде ця дитина? — питають сусіди, родичі. Бо обставини народження таємничі, чудесні, і створюють певне бачення майбутнього. Трохи світла на життя і покликання Йоана дає перше читання з пророка Ісаї. «Покликав мене Господь ще з лона матері», — каже Ісая, а сьогодні ці слова звертаємо до Йоана Хрестителя.

Він покликаний від утроби матері. Бог передбачив його народження для цієї місії, і сформував його саме так. Уся ця чудесна історія існує для того, щоб люди питалися. Сам Йоан, мабуть, питав у своїх батьків: як це було, коли я народився? І вони розповідали цю історію, і він з дитинства був переконаний у Божій всемогутності, а також у своїй місії й покликанні. Але Ісая далі каже: «Даремно я трудився, надаремно зужив силу». Можливо, і Йоан Хреститель в певний момент думав так само. Він закликав до навернення і малих, і великих. Але чи наверталися? Ми знаємо, що Ірод не навернувся — навіть слухаючи Йоана, навіть боячись його, — зрештою наказав його стратити. Тож не навернувся. А як з тими малими? Чи їхнє навернення — під час хрещення в Йордані, у сповіді гріхів — було тривалим? Чи дорога для Месії була справді приготована? Чи гори гордині понизились, а впадини болю піднялися?

Йоан міг би це питати. Але його головна місія — вказати на Ісуса Христа, на Агнця Божого. І цю місію він виконав. Хоч згодом мав сумніви — через учнів, перебуваючи у в’язниці, питав: «Чи Ти Той, хто має прийти, чи чекати іншого?». Багато запитань, сумнівів щодо його місії. Можливо, це питання: «Чи даремно я трудився?» Але ми сьогодні вже знаємо, і Йоан, певно, в небі теж знає, — що все це було добрим, необхідним, мало сенс і його місія була повністю виконана.

І цей уривок з Діянь апостолів, де Йоан каже: «Я не той, за кого ви мене маєте». Він хоче бути тим, ким бачить його Бог, а не тими очікуваннями людей, які навішують на нього проєкції. Ці класичні питання до Йоана: чи ти пророк, чи Месія, ким ти є? — він весь час відмовляється, не хоче вміщатись у людські рамки. Каже: я лише голос, я той, хто вказує. І це слово для нас сьогодні — у контексті імен, якими нас називають офіційно й у родині. Але запитаймо глибше: яка моя тотожність? Чи дозволю людям визначати, хто я? Чи шукатиму разом з Богом, як Йоан Хреститель?

«Я не той, за кого ви мене маєте». Я хочу бути тим, ким мене бачить Бог — і це все моє життя: відкривати, ким я є в Його очах. Це знамените францисканське запитання: «Хто Ти, Господи, і хто я?» І я теж хочу дізнатися, хто я в Твоїй перспективі. Ти мене створив, Ти мене покликав, Ти призначив мене до вічного життя. Питаю сьогодні: яке моє покликання, яка моя місія на землі, що Ти хочеш, щоб я робив, ким був?

Хоч батьки виховують дітей і мають якісь плани, хоч інші люди можуть щось від нас хотіти — сьогодні ми прагнемо відкривати те, що є нашим справжнім покликанням, нашою місією. Те, що веде нас до святості і до неба. 

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.