Молитва і піст (бр. Ян Каня)

З Євангелія від Марка

Коли Ісус разом із Петром, Яковом та Іваном зійшов із гори і прийшов до учнів, то побачив великий натовп навколо них та книжників, які сперечалися з ними.

Щойно Його побачили, усі були охоплені подивом, і, підбігаючи, вітали Його.

Він запитав їх: «Про що ви сперечалися з ними?»

Один із натовпу відповів Йому: «Учителю, я привів до Тебе свого сина, який має німого духа.

Де тільки він його схопить, то кидає ним, і хлопець піниться, скрегоче зубами і стає заціпенілим.

Я сказав Твоїм учням, щоб його вигнали, та вони не змогли».

У відповідь Ісус сказав: «О роде невірний, доки буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть його до Мене!»

І привели його до Нього.

Щойно дух побачив Ісуса, то одразу почав трясти хлопцем, той упав на землю і качався, пускаючи піну.

Ісус запитав його батька: «Як давно це з ним?»

Той відповів: «З дитинства.

І часто кидав його навіть у вогонь і в воду, щоб погубити.

Але якщо можеш щось зробити, змилуйся над нами і допоможи нам!»

Ісус сказав йому: «Якщо можеш? Все можливе тому, хто вірує!»

Тут батько хлопця вигукнув: «Вірю, допоможи моєму невірству!»

Коли ж Ісус побачив, що натовп збігається, Він суворо наказав нечистому духові:

«Духу німий і глухий, наказую тобі: вийди з нього і більше не входь у нього!»

Тоді дух, закричавши і сильно ним потрясши, вийшов.

Хлопець залишився, як мертвий, так що багато хто говорив: «Він помер».

Але Ісус узяв його за руку, підвів, і він устав.

Коли ж Ісус увійшов у дім, Його учні питали Його на самоті:

«Чому ми не могли його вигнати?»

Він відповів їм: «Цей рід можна вигнати тільки молитвою і постом».

**************

Останнім часом ми слухали євангельську перикопу, яка безпосередньо передувала сьогоднішній, а саме про Преображення, яке Христос здійснив на горі Тавор.

Саме звідти Христос спускається й бачить натовп, що зібрався біля підніжжя гори, натовп, який сперечається з фарисеями й водночас з ентузіазмом виходить Йому назустріч. І тепер Христос дізнається про подію: апостоли намагалися вигнати злого духа, але їм це не вдалося. Потім вони запитують Його: чому так сталося? Це, безумовно, гарні, сильні та важливі питання.

Що взагалі сталося? Чому апостоли намагалися вигнати злого духа, хоч не могли цього зробити? Можливо, проблема була вже в тому, що вони не вміли чекати? Адже Христос лише на мить пішов на гору. І ось Він знову повернувся. Вони ж, замість того, щоб чекати Його, спробували діяти самотужки, без Нього.

Їх опанувала нетерплячість, прагнення показати себе, вчинити щось власними силами, без Христа. У цьому була певна проблема. Христос розкриває її як брак молитви й посту.

І ще одне питання, яке виникає у зв’язку з цим: адже Христос уже одного разу посилав їх робити те, що вони спробували зробити зараз. Вони мали йти, проповідувати Добру Новину, виганяти злих духів. Тож, можливо, вони вже були послані, можливо, вже мали певний досвід. Чому ж цього разу не змогли? Христос каже: «Молитва і піст».

Але ж вони не мали можливості якось особливо молитися в той момент. Чи це взагалі можливо? Звісно, навіть коротка молитва має силу. Але піст? Адже вони не могли тривалий час постити перед тим, як вигнати злого духа, перед цим екзорцизмом.

Це сталося раптово. Христос теж не виглядає так, ніби Він щойно повернувся з тривалого посту. Так, на початку Своєї діяльності Він постив, але зараз просто приходить таким, яким є. Він молився, але, можливо, не постив.

Отже, мабуть, ідеться про щось глибше. Христос мав у Собі цю молитву і піст. Він жив ними постійно. Це не було щось тимчасове: мовляв, зараз треба щось зробити, здійснити екзорцизм, тому я відмовлюся від їжі. Ні, Він постійно перебував у пості.

Христос, безперечно, їв рівно стільки, скільки потрібно, лише те, що було необхідне. Не більше й не менше. Він був людиною досконалою.

Апостоли, мабуть, не потребували посту в традиційному розумінні. Але Христос раніше посилав їх, і тоді теж не вимагав від них спеціального посту чи особливих приготувань. Отже, це, схоже, пов’язане з їхнім способом життя.

Коли Христос посилав їх по двоє, щоб вони проповідували Євангеліє, Він наказував їм не брати хліба. Їхній піст під час місії полягав не в тому, щоб свідомо відмовлятися від їжі, а в тому, щоб цілковито покладатися на Бога. Що отримають – те отримають.

Якщо їм добре давали їсти, вони мали славити Бога за це. Христос каже: «Їжте те, що вам дадуть». Але були й моменти, коли вони нічого не отримували, коли голодували. І це був їхній «життєвий піст».

Їсти те, що подає Господь. Мати розпізнання: коли їсти, а коли – ні. Вміти жити постом постійно.

Так само й молитва. Апостоли, йдучи двоє від села до села, безперечно, мали достатньо можливостей для молитви. Вони також переживали моменти самотності.

Пізніше це були не тільки апостоли, а й їхні наступники. Були й наші брати – францисканці, капуцини, які також ішли тим самим шляхом. Вони йшли по двоє.

Зазвичай вони не йшли поруч, просто щоб розмовляти й скоротити час мандрівки. Вони йшли один за одним, щоб мати змогу молитися. Один за одним, але кожен окремо.

Кожен був занурений у молитву. Життя ніби визначало цей ритм молитви. Вони були у місії, у служінні, у слуханні Божої волі.

І це був ритм молитви і посту. Цим жив Христос. Як це стосується нас сьогодні? Саме в тому, чого Бог хоче від мене.

Чи справді я є людиною молитви? Тобто чи використовую кожну мить, яку маю, щоб молитися? Чи це для мене тягар, ярмо, яке Бог хоче накласти на мене, і чим менше я помолюся, чим більше втечу від молитви, тим краще для мене, тим більше часу для мене? Чи маю таке ставлення, чи маю в собі прагнення молитви, щоб молитися, навіть у труднощах?

Господи, навчи мене молитися, дай мені благодать молитви, об’яви Себе мені в молитві, дозволь мені горнутися до Тебе в молитві. І так само з постом. Чи це те, що я повністю відкидаю? Чи я маю прагнення посту? Може, я його не розумію, може, не хочу, може, він для мене важкий, але я хочу чинити Твою волю.

Сьогодні легше говорити про дієту, про здорове харчування, але не про піст. А якщо вже йдеться про піст, то лише у контексті дієти, ніби це зовсім не релігійна реальність. Це протилежність тому, чим має бути життя для Бога, – це насправді життя для себе.

Сьогоднішнє слово ставить мені запитання: наскільки я, що теж перебуваю в боротьбі, у боротьбі з демоном, який стоїть навпроти, наскільки я теж уражений його брудною лапою? Бо те, що він робить зі мною, – це забирає у мене молитву і піст.

Він обкрадає мене, оголює мене. І тепер питання: чи я хочу, як цей натовп, з ентузіазмом прийти до Христа і просити в Нього зцілення, чи, навпаки, мені вже зручніше жити у своєму опануванні демоном, у своєму бракові молитви і посту, бо я звик до цієї реальності і навіть вважаю її бажанішою, достойнішою, щоб у ній перебувати?

А якщо я прийду до Христа, то мушу прийняти, що Він наповнить мене молитвою і постом, вимогами, наказами. І цього я боюся, тому краще дискутувати, ніж дозволити Богові доторкнутися до мене, дозволити Йому змінити мене.

О, якби ж я сьогодні захотів прийти до Христа, якби це слово зворушило мене, якби воно привело мене до Нього! Бо це і є молитва – прийти до Нього, вслухатися в те, що Він хоче від мене. І тепер не факультативно, а обов’язково – увійти в піст, почути, що Він має сказати про це, і більше – прагнути, щоб Його слово, Його бажання здійснилося в моєму житті.

Нехай благословить і охороняє тебе Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.