Мати в собі сіль (бр. Томаш Регєвіч)

Майте в собі сіль і зберігайте мир між собою. Так закінчується сьогоднішнє Євангеліє. Пам’ятаю, що колись мій духовний отець поставив таке питання: що означає мати сіль у собі? Одна з моїх сестер, Мажена, тоді відповіла: це означає мати здатність страждати. І це справді дуже добра відповідь. Мати сіль у собі — це мати здатність входити в страждання, в приниження, у смерть. Це означає мати в собі життя нашого Господа, мати в собі цю перемогу – перемогу над смертю Христа, Його воскресіння, яке робить мене готовим входити в складні події, входити в смерть, входити в приниження. Бо лише тоді, коли я маю в собі цю сіль, цю здатність страждати, я можу зберігати мир з іншою людиною. Адже Христос приніс мир тим, що зруйнував у Собі мур ворожнечі. А ми цю ворожнечу маємо в собі.

Вчора ми слухали першу частину цього діалогу, який Христос веде з учнями, і бачили, що першою формою ворожнечі, яка може в нас народитися, є відкидання тих, хто не ходить з нами, хто отримав світло через наше проповідування, хто увійшов у стосунок із Христом завдяки нашому служінню, але не хоче приєднатися до нас, не хоче бути нашим братом, нашою сестрою, не хоче бути у нашій спільноті, у нашій Церкві, залишається осторонь. Але Христос каже: «Нехай бачать ваші добрі вчинки і прославляють Отця вашого, що на небі». Ми маємо місію, ми маємо служіння – просвітлювати людей. І це не завжди обов’язково приводить до того, що хтось увійде до Церкви, стане одним із нас, піде разом із нами, стане учнем. Ми самі покликані бути учнями і допомагати іншим знайти світло. Як каже святий Марко: «Проповідуйте Євангеліє усьому створінню. Хто увірує і охреститься, буде спасенний». І далі каже: «Ось які знаки супроводжуватимуть тих, хто увірує: вони братимуть змій у руки і нічого їм не станеться, виганятимуть злих духів». Тобто матимуть здатність проганяти демона брехні, який каже, що Бог не любить тебе. Вони зможуть жити просвітленим життям, бачити, що є Бог, який сильніший за все.

А сьогодні Христос говорить ще про інший вимір ворожнечі, яка може народитися в нас – ворожість до людей, які не лише не ходять з нами, а й відкидають нашу проповідь. Ба більше, зневажають нас, відкидають нас або навіть видають на смерть. Наша місія, як місія учнів, – мати сіль у собі і віддавати своє життя за цих братів. Слово Боже приходить і випробовує моє серце, перевіряє: чи маю я сіль у собі, чи маю цю здатність страждати перед лицем тих, хто мене відкидає, хто має про мене власну думку, хто сперечається зі мною? Чи готовий я не чинити опору, віддавати своє життя, освітлюючи їх таким чином? Є прекрасне слово: «Над ними будуть панувати праведники». Бог визволив мою душу з країни мертвих, забере мене до Себе. Єдиний спосіб, завдяки якому вони можуть побачити і відчути Божу силу, – це якщо я, маючи сіль у собі, маючи цю здатність страждати, маючи перемогу над смертю, готовий входити в цю смерть, показуючи, що Бог вириває моє життя зі смерті, що Він дає мені життя, що я не помираю. Мати цю здатність страждати. Бо саме для цього Господь нас покликав. Це слово сьогодні приходить до нас і говорить про спокусу, яка може нас зупинити.

Думаю, що це щось, що сьогодні також дуже сильно нас стосується: існує певна таємниця спокуси, бо ми проповідуємо, що Христос переміг смерть, а живемо так, ніби Він її не переміг. Кажемо, що любов сильніша за ненависть, а самі не можемо любити своїх ворогів, тих, хто забирає у нас спокій, добре ім’я, хто живе в розкоші та багатстві. У нас досі залишається заздрість до них, претензії до Бога, прагнення справедливості, пошук суду, протест. Христос каже: краще такій людині прив’язати жорновий камінь на шию і кинути в море.

Є слова Христа: «Дві будуть молоти на жорнах, одна буде взята, а друга залишена». Це означає, що якщо ми зустріли Бога, відчули Його любов до нас, якщо Він увійшов у наше життя, вирвав нас із цієї ілюзії багатства, ненависті, заздрості, то ми покликані жити цим новим життям, незалежно від того, що діється навколо. Ми не повинні ставати спокусою, тобто говорити, що зустріли Бога, що живемо з Ним, єднаємося з Ним, але водночас мати ті самі прагнення, що й цей світ: прагнення помсти, справедливості, заздрощів, жадоби багатства чи влади, бажання, щоб нас слухали всі, як це роблять люди світу цього.

Краще взагалі не виривати нас із цього світу, ніж стверджувати, що Бог нас визволив, а самим мати ті самі прагнення, що й усі навколо. Тому Христос приходить у цій Євхаристії. Якщо це слово сьогодні ставить нас у правду і показує, що нам справді важко, що ми не маємо в собі цієї солі, цієї здатності страждати, віддавати своє життя, шукати миру з іншою людиною, єдності з ближнім, віддаючи за нього своє життя, щоб панувати так, як Бог панує – люблячи нас і віддаючи за нас себе, – то ми можемо сьогодні сказати: «Господи, дай мені Твоє життя».