Любов до ворогів (бр. Ян Каня)

З Євангелії від Матея:

Ісус сказав своїм учням: «Ви чули, що сказано: «Люби ближнього свого, а ворога свого ненавидь». А Я кажу вам: любіть ваших ворогів і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб ви стали синами Отця вашого, що на небі. Бо Він велить сонцю Своєму сходити над злими і над добрими, і посилає дощ на праведних і неправедних. Якщо ви любите тих, хто вас любить, яку нагороду матимете? Хіба й митники не чинять того ж? І якщо ви вітаєте тільки братів своїх, що особливого ви робите? Хіба й погани так не роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий».

Це – слово Євангелії. А в першому читанні з Книги Второзаконня ми почули, що Бог дає народові – дає ізраїльтянам, дає нам – Своє слово: «Сьогодні Господь, твій Бог, наказує тобі виконувати Його постанови і закони». І це ніби двосторонній союз. Що отримав Ізраїль? Те, що Бог є Його Богом. Але з умовою: «Якщо ти житимеш цим словом, якщо слухатимеш голосу Господа Бога, якщо виконуватимеш Його постанови» – тоді це буде працювати, тоді Бог буде твоїм Богом. А що отримав Бог? Здавалося б, що Він теж щось здобув. Отримав те, що Ізраїль буде Його особливим народом, Його власністю. А в обмін на це Бог піднесе його, зробить славним і святим.

Старий Завіт, якщо порівняти його з Євангелією, показує, що Бог в Ісусі Христі наказав виконати цей закон. Який закон? Закон любові. Любов до ближнього. Як саме? Любов до ворогів. Чи може тут бути умова: «Якщо ти будеш це робити, тоді й Я буду тебе любити»? Ні, бо тоді Бог Сам зв’язав би Собі руки.

Бог наказав любити ворогів. А цими ворогами стали люди. Усі люди. Ізраїль, Церква, ті, кому Він пообіцяв любов. Але вони Його відкинули. Вони стали ворогами. Бо Христос говорить чітко, що Бог доводить Свою любов, не виключаючи нікого. Він не розділяє людей на категорії. І найкраще це видно в тому, що якщо сходить сонце – воно світить для всіх. Якщо йде дощ – він падає на всіх. Бог не робить розрізнення між одним і іншим садом, не каже: «Оцей праведний, а оцей – свиня. Оцей – злочинець, хай у нього все висохне». Ні, Бог любить усіх. І до такої любові Він кличе нас.

Що Бог здобуває завдяки цьому? Виявляється, що в Новому Завіті Бог чітко каже: нічого. Бог робить усе для людини – односторонньо. Більше немає принципу «щось за щось». «Якщо будеш…» – цього вже немає. Це любов, яку ми всі прагнемо отримати. Бо ми – вороги Бога. Або бачимо свої гріхи – і тоді розуміємо, що ми Його вороги. Або не бачимо – і нам здається, що Бог зобов’язаний нас любити. Бо ми ж праведні, у нас усе вдалося, ми не такі погані, як інші. Але Бог нічого не здобув від нашої любові. 

Ісус прийшов до своїх, але свої Його не прийняли. Ось що Він здобув: відкинення найближчими. Навіть апостолами. Це все, що Бог отримав – і отримує досі. Бо нам набагато ближче не те Слово Боже, яке Він дав нам у Старому та Новому Завіті, а слово, яке ми самі собі створили. Те, як ми переписуємо Євангелію, як ми її подаємо.

Ісус сказав своїм учням: «Ви чули, що сказано: «Люби свого ближнього». І закрили лапки. А поза лапками – додано: «А ворога свого ненавидь». Бо Бог дійсно сказав: «Люби свого ближнього». Але ми дописали своє. Звісно, можна сперечатися – і сперечаються з нами юдеї, – що в Святому Письмі немає слів: «Будеш ненавидіти свого ворога». Так, але навіть якщо б ми цього не знайшли в текстах, це живе в нас. Бо це в нас – що ближнього треба любити. Але тільки якщо він – мій ближній. Якщо дотримується моїх правил. А щодо ворога – тут ми ставимося за дужки. «Ні! Ворога не можна не помічати! Це було б неприпустимо. Так не можна! Це неправильно! Бо ворог ще більше зміцниться, ще більше переслідуватиме, ще більше нищитиме! Ні, ворога треба тримати в узді!» Ось наша логіка.

Але Бог любить інакше. «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий». Що це означає?Досконалість Ісуса Христа ми бачимо в одному: Він пішов на хрест. Ось Його любов до ворога. Ісус не наказав нам це як закон. Він сам так полюбив – і запросив нас іти за Ним. Як святий Петро сказав у своєму листі: «Христос страждав за вас, залишивши вам приклад, щоб ви йшли Його слідами». Нам би це й на думку не спало. Ми б ніколи не здогадалися, що можна так любити. Що можна вимагати цього від інших. Але Христос так нас полюбив. І єдине, що я можу – це мати з Ним зв’язок. Якщо не матиму, я шукатиму лише закони. Обмеження. Лише спроби контролювати: «Звідси й до цього місця можна. Далі – ні. Це вже неправильно, це несправедливо, це руйнує найближчих». Але всі ці правила тануть, коли я дивлюся на розп’ятого Ісуса Христа. Бо Він полюбив нас до кінця. Це любов не до анонімних ворогів. Це любов до мене. Я – Його ворог. Я – Його найбільший противник. Бо Він так багато вклав у мене – а я відповів Йому гріхом. Я відправив Його на хрест. А Він із висоти цього хреста не лише не проклинає мене, а ще й молиться за мене. Ось ця любов.Любов до ворогів. Законом цього не збагнеш. 

У любові є свій закон – закон любові. Це слово приходить до мене сьогодні. Чи я хочу його прийняти? Чи я визнаю цю любов, якою Ісус полюбив мене – Свого ворога – за щось гідне уваги? За щось, чого варто прагнути? За щось, у чому я хочу жити? Господи Ісусе, навчи мене цієї любові. Відверни мене від законів цього світу, від його ненависті. Дай мені Твою любов. Дай мені полюбити Тебе. Не так, як Ти полюбив мене, бо я так не зможу. Але дай мені повірити в цю любов. Дай мені сказати Тобі своє «Амінь». «Роби зі мною, що хочеш». Щоб хоча б малесенька іскра цієї любові колись з’явилася в мені. І щоб це було не моє діло. А тільки Твоє – у мені. Господи, навчи мене любити ворогів.

Амінь.