Кілька Божих думок (бр. Томаш Лакомчик)

Нехай Господь дарує вам мир у п’ятницю першого тижня Великого посту. Можу чесно сказати, що довгий час я сам не розумів і не погоджувався з тим, що Бог говорить сьогодні через пророка Єзекіїля. Що колись і я підписався б під словами, сказаними сьогодні ізраїльтянами.

Господній спосіб дій — неправильний. Чому він неправильний? Тому що сьогодні ми маємо, так би мовити, два людські підходи, які дуже відрізняються і по-різному сприймаються Господом Богом, по-різному тлумачаться і, як ми б сказали, по-різному винагороджуються.

Коли ж злий відвернеться від усіх своїх гріхів, яких накоїв, і буде пильнувати всі Мої установи, чинити за законом та справедливістю, – він буде жити, не вмре. Усі переступи, що їх учинив, не будуть згадуватись йому більше; за свою справедливість, що чинив, він буде жити.

Якби було лише це одне речення і ця одна думка, то, маючи наш християнський спосіб мислення, ми б погодилися. Він справді навернувся, тому Господь Бог забув його гріхи, і тепер дає йому Своє благословення.

Але далі маємо другий варіант. Коли ж праведник відвернеться від своєї справедливості, творитиме кривду й коїтиме всі ті гидоти, що коїть грішник, – то чи йому жити? Ні, не пригадається йому більше вся його справедливість, що чинив. За віроломство своє, яким провинився, і за гріх свій, яким згрішив, – за них він мусить умерти.

І тут ми б сказали: як це можливо? Хоча ми розуміємо Боже милосердя, виникає питання: чому з цією праведною людиною, яка певною мірою оступилася і згрішила, поводяться так суворо? Чому всі праведні вчинки, зроблені раніше, будуть забуті? І тут ізраїльтяни кажуть, що спосіб дій Господа несправедливий. Спробуймо подивитися на це зовсім інакше — не лише своїми думками, бо Бог часто каже: «Мої думки — це не ваші думки». Спробуймо розглянути це по порядку. Можливо, благодать дозволить нам зрозуміти цей текст і прийняти Божу точку зору, бо саме це є найважливішим. Ми знаємо, що відчуваємо, коли чуємо ці слова. Але давайте подивимося на Бога.

У порядку благодаті: є людина, яка отримує благодать від Бога. Це праведник, він отримав Слово, отримав закон і також отримав від Бога силу виконати все це. Він іде правильним шляхом. Його ведуть, про нього піклуються. У нього є карта і все необхідне, щоб іти вузькою Божою стежкою. І тепер йому потрібно докласти справді великих зусиль, щоб згрішити — щоб це не виглядало як проста помилка чи випадкове падіння у тяжкий гріх.

Це не щось випадкове, не просто спіткнувся — і раптом сталося серйозне порушення заповідей. Ми добре знаємо, що таке не відбувається легко. Відпасти від благодаті, вчинити тяжкий гріх після багатьох років перебування з Богом — це не щось просте чи випадкове.

Можливо, ми не були настільки перейняті цією благодаттю, можливо, це була лише зовнішність. Тож бачимо, що в поведінці праведника, який тяжко грішить і відпадає від благодаті, має бути якийсь переломний момент. Але в цьому випадку — це крок назад.

Ось чому Бог так суворо до нього ставиться, бо каже: «Я дав тобі все, Я вів тебе, ти був на правильному шляху — а ти від нього відмовився, ніби змарнував благодать, яку Я тобі дав».

А тепер подивімося на грішника. Він має певну звичку до гріха, тобто жив неправильно; Божий закон не був у центрі його життя. У нього є свої людські принципи, часто гріховні.

Він так мислить, так діє, так живе. І яких величезних зусиль він має докласти, щоб позбутися цього, відмовитися від гріха і змінити своє життя. Який великий, можна сказати, стрибок він має зробити — але цього разу вперед.

Як потужно має діяти в ньому благодать, щоб він вирвався з гріховної колії, у якій перебував, і ступив на новий, Божий шлях. Тож сьогодні Бог дивиться в порядку благодаті: щоб злі вчинки цієї людини були прощені і вона справді пішла шляхом спасіння, тоді як до іншої, яка зійшла з цього шляху, Він ставиться суворо. Водночас Він застерігає нас і піклується про нас, щоб ми прийняли правильну точку зору.

Коли ми сьогодні дивимося на Євангеліє, бачимо, що Христос також встановлює високу планку. Він каже: “Коли ваша праведність не перевищить праведності книжників і фарисеїв, то не ввійдете до Царства Небесного.” Думаю, учні були налякані, почувши це.

Як вони можуть гарантувати, що їхня праведність перевершить праведність книжників і фарисеїв? Адже свого часу це були люди великої віри. Сьогодні ми, знаючи Новий Заповіт, інколи дивимося на них із іронією чи навіть зневагою. Але для сучасників – апостолів та Ісуса, вони були людьми великого авторитету.

Ми бачимо, що за цим стояв певний фасад — фасад обману та лицемірства, але саме так вони себе представляли: ті, хто знає Святе Письмо і старається виконувати всі 613 заповіді. І сьогодні апостоли мають бути більшими праведниками, ніж вони були, але Христос говорить тут про щось нове — про праведність, яку Він приносить: не лише буквальне виконання, а нове, Боже серце.

І ось найголовніше. Христос каже, що не здорові потребують лікаря, а хворі. Коли ми хворіємо, ми палко шукаємо лікаря. Коли ж здорові — нам стає байдуже. Так само і з гріхом. Коли я бачу свою слабкість, я шукаю Христа, потребую Його і знаю, що сам не впораюся. Христос необхідний мені, щоб подолати гріх, зцілитися і йти до спасіння.

Але якщо хтось переконаний, що не має гріха, що він безгрішний, що чудово впорається та виконає всі заповіді, аж до останньої йоти і риски – то навіщо йому потрібен Ісус Христос? Зрештою, Він Сам досягне небес, і Господь Ісус повинен буде впустити Його туди, бо Він виконав тут усе.

І тепер бачимо, як діє благодать. Христос прагне такої праведності, яка відкриває: Він — єдиний Спаситель. Я не спасаю себе своїми добрими справами, хоча добрі справи є добрими і ми повинні їх чинити, але Ісус Христос – наша допомога та спасіння. Ми не спасаємо себе самі, навіть якщо робимо добрі справи. Вони потрібні, але спасіння — в Христі.

Це трохи схоже на митаря, який молиться: «Боже, будь милостивий до мене, грішного». Він розуміє свою слабкість і усвідомлює всемогутність і милосердя Боже.

Ось чому ми сьогодні приходимо до Христа і хочемо, щоб Він вів нас, щоб був тим, хто врятує нас, тим, хто дасть нам силу. Бо самі по собі ми не такі сильні, і нам потрібен Він.

Якщо думаємо, що ми сильні, то будемо як книжники фарисеї – самоправедні, і може виявитися, що зійдемо з правильного шляху, або ж виявимо, що є зовсім не на ньому, а йдемо якимось іншим, альтернативним шляхом, нашим власним, який зовсім не веде до небес. Нехай Христос веде нас, йдімо за Ним і ходімо з Його допомогою.

Господь вами.

Нехай благословить вас Всемогутній Бог, Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь