Констатація факту чи моралізаторство? (бр. Томаш Регєвіч)

Мир вам, брати, раді вас вітати. Вівторок десятого звичайного тижня. Ми продовжуємо слухати Нагірну проповідь.

Ісус сказав до Своїх учнів: Ви — сіль землі. Але коли сіль втратить свій смак, чим її насолити? Вона вже ні на що не придатна, хіба що на викинення й потоптання людьми. Ви — світло світу. Не може сховатися місто, що стоїть на горі.

І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічнику — і він світить усім, хто в домі. Так нехай ваше світло світить перед людьми, щоб, бачачи ваші добрі вчинки, вони прославляли Отця вашого, що на небесах. Ось Слово Господнє.

Правдою завжди є те, що Господь раз сказав, а двічі я почув. Бо слово сьогодні звертається до мене трохи інакше, щось інше сьогодні мене вражає. Звичайно, я вже багато разів чув це слово — думаю, як і всі ми — і ми знаємо, що як християни ми помазані Святим Духом. Як сьогодні каже святий Павло в другому посланні до коринтян: Бог залишив на нас печать, дав нам завдаток Духа.

У Посланні до євреїв чуємо, що віра — це завдаток того, на що ми сподіваємось. Ми вже зараз можемо скуштувати вічне життя. А це вічне — це любов, це життя, яке передається, яке дарується.

Це те, що ми отримали на Зіслання Святого Духа: як Отець послав Мене, так і Я посилаю вас. Кому простите — тому буде прощено. Це і є той завдаток Святого Духа, який нам даний. І як такі ми маємо бути світлом. Але ми знаємо, що світло — це не… Це не означає бути світлячком, якого всі захоплено спостерігають. Світло — це щось, що ставиться на свічник.

А ми знаємо, що цим свічником є переслідування. Ми маємо бути сіллю. А сіль — це те, що надає смаку. Тому, що не має смаку. І вона надає смаку тим, що розчиняється, втрачає себе. І ми це все знаємо.

Але сьогодні цікаво, мене зворушує те, що Христос каже: ви є. Тобто, Він нас не моралізує, не каже: увага, маєте бути, мусите давати добрий приклад. Пригадується відома історія про одного з братів, який відповідав за формацію. І в якийсь момент він написав заяву з проханням звільнити його з цієї ролі — мабуть, жартома й трохи з сарказмом — бо він втомився давати добрий приклад.

Йдеться не про те, щоб ми тепер давали гарний приклад. Отак: мусиш бути добрим, мусиш бути таким. Христос не каже: ви мусите бути світлом, мусите бути сіллю. Христос стверджує факт: ви — сіль, ви — світло.

Отримавши завдаток Святого Духа, маючи в собі початок того, на що ми сподіваємося — вічного життя — маючи в собі ту любов, яка була нам дана, маючи участь у Христі, перебуваючи в Ньому, сидячи по Його правиці, по правиці Бога, ми не можемо бути кимось іншим. Просто за своєю природою ми є цим. Як сьогодні говорить святий Павло: в Христі всі обітниці Бога — це «так». У Ньому немає «так» і «ні», то так, то сяк. Він є Тим, Хто є, не може бути іншим.

І якщо в нас є завдаток вічного життя, якщо в нас є Дух Святий, то Він ламає бар’єри між нами і ближнім. Але ви є — ви цим уже є. А ще одна річ, яка мене торкає — це те, що світло світить у темряві, що сіль надає смаку чомусь безсмаковому. Для чого? Щоб люди, бачачи добрі вчинки, прославляли Отця, що на небесах.

І це цікаво. Коли буде така ситуація, що не будуть нас захоплено хвалити, не скажуть: яка добра робота, як ти постарався, який ти неймовірний, я так не вмію. А зможуть побачити в цьому діло Бога.

Бо це — цікава річ. Коли слухаємо Нагірну проповідь, вона є цілісною. Вчора ми слухали блаженства. Коли проявляється велике діло Бога? Коли ми вбогі. Коли ми сумуємо, коли, може, пітніємо кров’ю. Коли голодні й спраглі справедливості. Коли ми милосердні. Коли людина милосердна.

А це можливо тоді, коли ситуація її розпинає, правда? Тоді можу бути милосердним або ні. Коли приношу мир — це тоді, коли цього миру абсолютно немає. Коли терплю переслідування, коли нас зневажають, переслідують.

Тобто це — ситуації нашого життя, в яких ми — бідолахи. Ми прагнемо справедливості. Ми бачимо, що самі не можемо впоратись із ситуацією. Ми — бідолахи, і ми кличемо: Господи, подивись, я — порожній.

Те, що Христос сказав святому Павлові: «Досить тобі Моєї благодаті, Я не заберу в тебе цих труднощів. Не заберу в тебе цієї ситуації, але дам тобі Мого Святого Духа. Досить тобі Моєї благодаті. Досить тобі сили, яку Я тобі дам».

Тож усі ці важкі ситуації, які ми сьогодні переживаємо — це і є той свічник, на який Бог нас ставить, щоби виявилася Його сила. Ми носимо цей дар у глиняних посудинах, каже святий Павло, правда? А ми часто не приймаємо того, що ми — глиняна посудина. Що не справляємось. Що нам здається, що нас усе це перевищує. Але саме це є привілейованою ситуацією.

Це не те, що Бог втратив контроль над історією. Це є привілейована ситуація, щоб Його сила могла проявитися. Щоб люди не казали: які ми чудові. Але щоб побачили і прославили Отця, що на небесах. Який таких бідолах, як ми, з такими вадами характеру, з мінливими настроями, зі слабкостями — може приготувати силою Святого Духа. Дати нову природу. Дати зовсім інший спосіб життя.

Ви — сіль землі, каже Господь. Це дуже гарно. Тому сьогодні в псалмі говориться: розтуляю уста, щоб вдихнути повітря. Якщо я сьогодні в такій ситуації, що вода вже сягає мені шиї, що я в труднощах, то сьогодні я хочу розтулити уста й вдихнути повітря. Вдихнути Святого Духа, приліпитись до Христа, щоби чинити ті діла, які Господь передбачив для мене. Щоби люди могли прославити Отця, що на небесах.

Гарного вам дня, брати, миру вам. Усього найкращого.