“Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе” (бр. Раньєро Канталамесса)

У сьогоднішньому Євангелії ми чули слова Ісуса:

«Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, візьме свій хрест і слідує за Мною. Бо коли хто хоче спасти свою душу, той погубить її, а хто погубить свою душу заради Мене, той знайде її».

Мушу вам де в чому зізнатися.  Щоразу, коли відкриваю свій месалик і бачу, що в Євангелії мені доведеться коментувати такі слова, моя реакція нагадує реакцію Йони, коли він отримав наказ проповідувати ніневітянам навернення.

«Зректися самого себе, взяти свій хрест» — як можна переконати прийняти такі слова людей, які від ранку до вечора чують похвалу успіху, досягнень, чують заклики до самоствердження?

Думаю, щось подібне відчував і святий апостол Павло. Адже одного разу, ніби долаючи таку саму спокусу, він з усією силою вигукнув: «Я не соромлюся Євангелія, тому що воно – Божа сила на спасіння» (Рим 1,16). Наслідуючи його приклад, сповнений довіри, з Божою допомогою підходжу до євангельської сторінки, яку нам пропонує літургія.

Християнський шлях до спасіння полягає в тому, щоб іти за Ісусом, а йти за Ним — означає зректися самого себе і взяти свій хрест. Кілька неділь тому ми мали нагоду говорити про хрест (пам’ятаєте рядки, які я тоді цитував: «І дивився я, дивився, дивився: усі на землі свій хрест несуть»). Тож цього разу зосередьмося на першому вислові — на зреченні самого себе.

Що означає зректися самого себе? І чи взагалі можна та чи належить це робити? Зрештою, якщо розуміти зречення себе в крайньому значенні, воно означало б позбавити себе життя, вчинити самогубство, а це, безперечно, не те, що можна було б рекомендувати людям.

Але тут відразу потрібно провести певне розрізнення. Ісус не просить нас відкинути те, ким ми є, але те, ким ми стали. Ми є образом Бога, а отже, є чимось дуже добрим, як сказав Сам Бог одразу після створення чоловіка і жінки. Ми маємо відкинути не те, що створив Бог, а те, що зробили ми, неправильно використавши свою свободу. Іншими словами, злі схильності, гріх — усе те, що є пізнішим нашаруванням, яке наклалося на первісний образ.

Отже, зречення насправді означає те, що Ісус пояснив словами: «хто погубить свою душу, той знайде її». Зречення самого себе — це справжній шлях до самореалізації! 

Приклади, взяті з мистецтва, допоможуть нам зрозуміти це краще, ніж будь-які міркування. Існують прекрасні романські храми, які в добу бароко були вкриті ліпниною, оздоблені декораціями, колонами. Тим самим їх по-справжньому спотворили, що було наслідком естетичного несмаку тієї епохи. Що зробити, щоб повернути цим, іноді дуже давнім пам’яткам їхню первісну простоту й красу? Треба без жалю усунути всі ці пізніші нашарування й переробки, щоб відкрити початкову конструкцію. Саме так і вчинили в багатьох випадках, і сьогодні це дає нам змогу милуватися цими витворами мистецтва в їхній первісній красі.

Перейдімо від архітектури до живопису. Є картини, які з плином часу вкрилися патиною, потемніли, так що постаті на них ледве можна розрізнити. Щоб повернути їм первісний вигляд, їх треба очистити, відреставрувати, усунути патину, яка їх покриває. Яка ж різниця між фресками Мікеланджело до і після реставрації Сикстинської капели! Туристи стоять у нескінченних чергах, щоб побачити їх після оновлення.

Те саме стосується й скульптури. Багато років тому на морському дні біля узбережжя Іонії було знайдено дві безформні брили, які лише віддалено нагадували людські тіла й були вкриті морським намулом. Їх підняли на берег і терпляче очистили. Сьогодні ними можна милуватися в музеї Реджо-Калабрії. Їх вважають одними з найпрекрасніших скульптур античності.

Усі ці приклади допомагають нам зрозуміти позитивний бік євангельського заклику. У духовному сенсі ми нагадуємо ці скульптури до їхньої реставрації. Прекрасний Божий образ, яким ми покликані бути, вкрили сім шарів головних гріхів. Можливо, варто пригадати їх, якщо ми вже забули, які це гріхи: гординя, жадібність, нечистота, заздрість, нестриманість у їжі та питті, гнів і лінощі. Святий Павло називає цей спотворений образ образом земної людини, на противагу образові людини небесної, подібної до Христа.

Отже, зречення самого себе не є дією, що веде до смерті, а навпаки, веде до життя, краси й радості. Але якщо хочете, то так, це вбивство самих себе, за умови, що під «собою» ми розумітимемо наше штучне й роздуте «я», яке є найгіршою частиною нас самих і до якого ми нерідко першими відчуваємо відразу.

Додаймо ще один приклад, узятий із сільського господарства. У цю пору року, наприкінці літа, виноградники повні грон, які дозрівають під сонячним промінням і провіщають близький збір урожаю. Але як сталося, що виноградна лоза принесла такі чудові плоди? Лише тому, що дозволила себе обрізати, безповоротно втрачаючи зайві пагони. Кажуть, що виноградна лоза «плаче», коли її обрізають, бо з обрізаних пагонів справді виступають краплі води, схожі на сльози. Але якби лоза могла говорити, вона благословляла б руку, яка її обрізала. Це нагадує нам слова Ісуса:

«Я є правдива виноградна лоза, а Мій Отець – виноградар. Усяку галузку в Мені, яка не приносить плоду, Він відтинає; а всяку, яка родить плід, очищає, щоб більший плід приносила» (Йн 15,1–2).

Можливо, однак, варто зробити ці наші роздуми про зречення самого себе більш конкретними, інакше вони залишаться надто теоретичними. Зректися себе означає сказати «ні. Отже, треба просто навчитися казати «ні». По телевізору показують програму, сповнену насильства або розпусти; твоя цікавість каже: «Та ні, подивися, зрештою ти ж чоловік, а не дитина, що тут такого?» А ти відповідаєш: «Ні, навіщо мені бруднити своє серце й очі?» Ти зрікся самого себе.

Товариш дає тобі дозу — здається, так це називається? — коротше кажучи, щось, що смердить наркотиками. І тут якийсь сильний голос спонукає тебе взяти її, лише один раз, тільки щоб дізнатися, який це має смак… А ти відповідаєш: «Ні». Ти зрікся самого себе і цього разу, можливо, буквально врятував своє життя. Ти сидиш за столом і хотів би проковтнути все, що на ньому лежить. Але стримуєшся і кажеш: «Досить». Ти переміг. І, можливо, також не зашкодив своєму здоров’ю.

Як бачимо, прикладів можна наводити безліч. Ти відчуваєш, як тебе охоплює гнів через те, що накоїли діти, або через те, що сталося на роботі. Опануй себе, скажи «ні», не поспішай говорити, дочекайся, поки заспокоїшся. Ти здобув перемогу. Велику перемогу, адже легше воювати з цілою армією, ніж із самим собою. Неможливо жити в злагоді в родині та в суспільстві, не вміючи час від часу сказати собі «ні». Кожне «ні», сказане самому собі, є «так», сказаним іншій людині, чесності, злагоді.

Це навчання мови справжньої любові. Уяви собі, казав великий філософ минулого століття К’єркегор, таку ситуацію. Двоє молодих людей, які кохають одне одного. Однак вони належать до різних народів і говорять цілком різними мовами. Якщо їхня любов має вижити й зростати, одному з них потрібно навчитися мови іншого. Інакше вони не зможуть порозумітися, і їхня любов не втримається.

Так само, додам, відбувається між нами і Богом. Ми говоримо мовою тіла, а Він — мовою духу; ми — мовою егоїзму, а Він — мовою любові. Зречення самого себе — це навчання мови Бога, щоб мати змогу порозумітися з Ним. Це також навчання мови — тобто чутливості, уподобань, очікувань — людини, яка живе поруч із нами. Це допоможе нам жити в злагоді й разом будувати в житті щось прекрасне.

Багато проблем і невдач у подружжі виникають через те, що чоловік ніколи насправді не подбав про те, щоб навчитися, як жінка виражає любов, а жінка — як її виражає чоловік. І тут, як бачимо, Євангеліє є менш “відсталим”, ніж дехто думає. Скільки зречень, скільки відмов від себе відбувається щодня — і ми навіть не замислюємося над тим, що цим приносимо радість тим, кого любимо! І робимо це не з сумом, а з радістю.