Камінь спотикання (бр. Томаш Регєвіч)

Мир вам, брати, вітаю вас. Понеділок, одинадцятий тиждень звичайного часу. Повертаємося до слухання Нагірної проповіді. Ісус сказав до своїх учнів: Ви чули, що було сказано: око за око, зуб за зуб. А я кажу вам: не противтесь злому. Якщо хтось ударить тебе по правій щоці — підстав йому й іншу. Тому, хто хоче судитися з тобою і взяти в тебе сорочку — віддай йому й плаща. Якщо хтось змусить тебе йти з ним тисячу кроків — іди дві тисячі. Дай тому, хто просить у тебе, і не відвертайся від того, хто хоче позичити в тебе. Ось Слово Господнє.

Це слово прагне сьогодні здійснитися в нашому житті. Вчора ми слухали Христа, який запрошував нас до молитви, щоб Бог послав працівників на своє жниво. Бо поля вже біліють, готові до жнив, і тепер потрібно тільки викинути працівників, бо їм не хочеться. А хто цей працівник, якому не хочеться? Це ми. Я думаю, що в контексті порожніх семінарій, кризи з пресвітерами, настає момент, щоб ми усвідомили собі, згадали собі, щоб Святий Дух нагадав нам усе, що сказав Христос — що ми є царським священством, святим народом, особливою власністю Бога, яка має бути благословенням для людей цієї землі. Що Бог хоче послати нас. Хоче, щоб ми були цими глиняними посудинами, які в собі носять величезний скарб. Щоб Бог міг трохи потрясти ці глиняні посудини, щоб цей запах міг поширитись. І сьогодні ми чуємо, де є ці потрясіння, які Бог хоче використати, щоб цей запах міг поширитись.

Такою допомогою в слуханні цієї Євангелії, яка може бути скандалом, — бо якщо слухати її з людського боку, дивлячись на наші можливості, то ми скажемо: око за око і зуб за зуб — уже неможливе для нас. Бо ми кажемо: найкращий захист — це напад. І коли хтось нам загрожує — треба атакувати його такою мірою, що зовсім не відповідає тій загрозі, щоб той інший п’ять разів подумав наступного разу, чи взагалі нас зачіпати. А що вже казати про те, щоб підставити другу щоку? Віддати не лише сорочку, але й плащ? Іти не тисячу, а дві тисячі кроків? Давати кожному, хто просить? Це видається нереальним, коли слухаємо це. Більше того — гірким, скандальним. Я думаю, що багато хто спокусився цим словом. Зокрема Маркс, який слухаючи це слово, хоча сам був сином євангельського пастора, казав: релігія — це опіум для народу. Має дозволити багатим утримувати бідних працівників у неволі, щоб вони служили тим, хто завдяки ним робить гроші. І справді, якщо дивитися на це з того боку — так воно виглядає.

Але святий Павло приходить нам на допомогу в тому, як слід слухати це слово. Каже: благаю вас, брати, щоб ви не приймали Божої благодаті надаремно. Тут є вихідний пункт, ключ: ми можемо дати лише те, що самі отримали. Пам’ятаю, колись я розповідав вам одну ситуацію, коли один із наших братів казав, що вже не може говорити з іншим братом, який був його настоятелем. Каже: він поводиться так, що це нижче людської гідності, я вже не витримую. І почув від однієї людини слова, які запали йому в серце, і які він часто потім повторював: слухай, але він не може тобі дати того, чого не має. Ти не можеш очікувати від нього інших ставлень, бо він не має в собі цієї здатності — вийти назустріч, розмовляти, шукати. Не може тобі дати того, чого не має.

А ми отримали Святого Духа, так? Отримали Духа Святого — Духа Сили, Духа Непереможного. Якщо ми отримали цю благодать Святого Духа, то не приймаймо її надаремно. Дозвольмо Йому діяти в нас і формувати в нас ці нові постави. Псалом сьогодні співав: співайте Господеві нову пісню, бо вчинив чудеса. Ми здатні співати нову пісню. Августин каже: стара людина — стара пісня, нова людина — нова пісня. Якщо в нас є сила Святого Духа, то в нас є нова пісня. Чому? Бо Він учинив чудеса спершу. Вчора ми також слухали святого Павла, який казав: Бог перший нас полюбив, коли ми ще були грішниками. Якщо це правда, якщо ми маємо цей скарб у глиняних посудинах, — а вони таки глиняні: сповнені слабкості, сповнені страхів, наших важких навчених реакцій, — то посеред усього цього є скарб Святого Духа, який має силу творити нове.

Яке нове? Це підставляння другої щоки. Тут Матвій дуже чітко говорить: якщо тебе вдарять у праву щоку — підстав іншу. У праву щоку можна вдарити лише тильною стороною долоні. Тобто тут йдеться про зневагу, позбавлення честі. І тоді — підстав другу, дозволь на більше.

Я думаю, чому Він запрошує нас до такої постави? Бо люди думають, що так мислить увесь світ. Світ, про який святий Йоан сказав, що він перебуває у владі ворога, який каже: рятуй своє життя, захищай себе, не дай себе принизити. Якщо ми маємо цей скарб, то ми знаємо, що наша гідність не полягає в тому, що хтось нас визнає чи поважає. Наша гідність полягає в тому, що ми — діти Бога, що Бог є нашим Отцем, що Він полюбив нас, що віддав Свого Сина за нас, що Христос віддав за нас життя, що шукав нас у наших труднощах, що не залишив, не здався, не втратив надії на нас. І більше того — Він не зневірився, Він щодня готовий ризикувати з нами, хоч знає, що ми слабкі. Як ризикував з Петром, коли покликав його як учня, коли поставив його першим, знаючи, що той зречеться Його.

Ще — що тричі зречешся Мене, казав Христос, правда? Перш ніж заспіває півень. Що Він умів ризикувати з Юдою, про якого знав, що видасть Його. Більше того — коли той ішов Його зрадити, Христос сказав: те, що маєш зробити, зроби швидко. І дозволив йому на це. Христос так само ризикує і з нами, які є слабкі. І саме з цього походить наша надзвичайна гідність. Не з того, що хтось скаже нам: дурень, недотепа, “плідник дітей”.

Думаю, брати, ви самі знаєте, які слова вживають. Можливо, навіть найближчі до нас люди. Вони принижують нас, відбирають у нас шану, гідність. Але ми здатні підставити іншу щоку. Чому? Бо ми отримали благодать від Бога. Ми зовсім не кращі. Інші не отримали цієї благодаті. Але сьогодні ми покликані до того, щоб віддати Богові з вдячності за життя, яке Він нам дав, цю десятину. Щоб Бог міг використати нас, щоби нести Добру Новину іншим. 

Щоб не бути спокусою. Про це говорить сьогодні святий Павло в першому посланні. У другому листі до Коринтян, у першому читанні, яке ми слухали. Він каже: не даючи нікому приводу до спокуси. Спокуса — це камінь спотикання. Бо якщо ми, які отримали цю благодать і маємо в собі життя Бога, маємо в собі велику гідність, будемо захищати свою честь перед людьми, атакуючи їх, застосовуючи насильство — то врешті скажемо, що все це неправда. Що Божої благодаті недостатньо. Що Його любов до нас недостатня. Що вона нічого не варта. Тому ми мусимо шукати гідності у визнанні з боку іншої людини. У багатствах.

Оце друге. Якщо хтось хоче забрати в тебе сорочку — віддай і плащ. Ми готові ризикувати, щоб показати іншому, що гроші — не є цінністю. Що наша гідність полягає в тому, що ми маємо Отця, який щодня дає нам хліб із неба, щоб нас наситити. Що Він подбає. Що з кожною дитиною приходить новий шматок хліба. Тому ми готові ризикувати й дати себе обдурити, дати себе використати. Але це не пов’язано з тим, що ми можемо своїми людськими силами. А з тим великим скарбом, який вкладено в наше нутро. У ці глиняні посудини, з усіма нашими страхами й слабкостями.

Ми готові відмовитися від якоїсь роботи заради великої цінності цієї подружньої й батьківської любові. Ми готові ризикувати. Це не відбувається без боротьби. Тому Христос запрошує нас бути з Ним у Гетсиманії на молитві. Бо Дух бадьорий. Багато разів. Я сподіваюся, що ви відчуваєте порух серця, коли слухаєте це слово. Але ми знаємо, що наше тіло слабке. Тому потрібно молитися.

Якщо ми не молимося, якщо не маємо часу на молитву — не кажу про цілу годину, шістдесят хвилин, але бодай про той час у межах ранкових лаудес, молитви, коли кажемо: Ісусе, Сину Давида, помилуй мене. Про ті п’ятнадцять хвилин молитви, розмови, близькості з нашим Богом. А потім ми не повертаємося до цієї молитви, до Євангелія, до слова, яке щодня приходить, щоб нас піднести, очищати, зцілювати від усіх ситуацій, у які ми входимо. То звідки ми матимемо силу? Мужності вам, брати. Чудове слово, велика обітниця. Бог хоче діяти через нас. Нехай це слово сьогодні здійсниться в нашому житті.

Гарного вам дня, брати. Мир вам.