Його ім’я – Йоан! (бр. Раньєро Канталамесса)

Церква зазвичай відзначає день смерті святих — їхнє народження для неба, а не для світу. Виняток, окрім Христа, робить лише для святого Йоана Хрестителя, оскільки він був освячений вже в утробі матері через присутність Христа в момент відвідин Марією Єлизавети.

Це є дуже давнє свято: воно сягає IV століття, а можливо, навіть ще давніших часів. Чому саме 24 червня було обрано датою цього свята? Благовіщаючи Марії народження Христа, ангел сказав, що Її родичка Єлизавета перебуває на шостому місяці вагітності. Отже, Йоан Хреститель мав народитися за пів року до Христа — звідси й походить дата свята (24 червня замість 25-го пояснюється давнім римським способом обчислення дат — за допомогою календ, нон та ід).

Культ Йоана Хрестителя поширився дуже швидко, і він став одним із тих святих, на честь яких у світі було посвячено найбільше храмів. Двадцять три Папи обрали його ім’я. До останнього з них, Папи Йоана XXIII, було віднесено слова, які четверте Євангеліє говорить про Хрестителя: “З’явився чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Йоан”.

Мало хто знає, що назви нот музичної гами: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі — мають певний зв’язок з Йоаном Хрестителем. Коли Гвідо з Ареццо у XI столітті вирішив дати назви нотам, він вибрав перші склади семи перших рядків першої строфи гімну, укладеного монахом Павлом Дияконом на честь Хрестителя (змінивши лише перше ut на do):

Ut queant laxis

Resonare fibris

Mira gestorum

Famuli tuorum

Solve polluti

Labii reatum

Sancte Ioannes 

(“Щоб могли вільно звучати струни дивовижних діл твоїх слуг, звільни провину осквернених уст, святий Йоане”.)

Сьогоднішні читання більше зосереджені не на житті й діяльності Хрестителя, а на моменті його народження, адже саме воно є предметом цього свята. Перше читання, взяте з Книги пророка Ісаї, говорить:

Господь покликав мене від утроби, від лона матері моєї назвав моє ім’я. Зробив уста мої, немов гострий меч, сховав мене в тіні своєї руки. Виробив мене, наче гостру стрілу, сховав мене у своєму сагайдаці.

Респонсорійний псалом повертається до думки, що Бог знає нас уже в утробі матері:

Адже Ти моє нутро витворив, –
уткав мене в лоні матері моєї.
Не були приховані від Тебе мої кості,
коли творився я в тайні, –
коли в земних глибинах я був тканий.

Євангеліє зосереджується на наданні імені. Мати говорить, що його мають назвати Йоаном. Їй, однак, зауважують, що ніхто в її цродині не носив такого імені, і що це суперечить звичаям (до сьогодні в багатьох регіонах існує традиція давати першій дитині ім’я дідуся або бабусі — залежно від статі новонародженого). Але мати наполягає. Тоді запитують батька, який, залишаючись німим, пише на табличці: “Його ім’я – Йоан!” Це ім’я обрав сам Бог, і воно означає «дар від Бога» (Єгоханан). З опису Відвідин ми знаємо, що підстрибнуло немовля в її утробі, почувши привітання Марії. Це досвід, який кожна мати переживає в якийсь момент власної вагітності і який наповнює її радістю.

Усе це спонукає нас торкнутися дуже актуальної й делікатної теми: пошани до зачатого життя та проблеми абортів! Плід в утробі матері — це не предмет, яким можна довільно розпоряджатися, це особа: «Людиною є також той, хто лише стає нею» (homo est et qui futurus est), — говорив Тертуліан.

Ми маємо дивне поняття особи — дуже звужене й юридичне. Видається, що дитина отримує гідність особи лише тоді, коли людська влада визнає її такою. Для Святого Письма було природніше визнавати людську гідність дитини ще в утробі матері, тому що для нього особою є той, кого Бог знає, кого Він кличе на ім’я. І, як ми чули, Бог знає нас уже від утроби матері; Його очі бачили нас, коли ми ще «творилися в тайні» у материнському лоні.

Наука говорить нам, що в ембріоні міститься все майбутнє людини, заплановане до найдрібніших деталей. Віра додає, що йдеться не лише про несвідомий задум природи, а про план любові Творця. Місія святого Йоана Хрестителя була визначена ще до його народження:
“І ти, дитино, будеш названа пророком Всевишнього, бо ти йтимеш раніше перед обличчям Господа, щоби приготувати Йому дороги…”

Якось я отримав листа від однієї матері. Кому він був адресований — дізнаємося з його слів:

«Дорогий Марку, нарешті твоя мама може покликати тебе на ім’я і дати тобі обличчя. Четвертого квітня мине одинадцять років відтоді, як я сказала “ні” твоєму приходу у світ. Це були сумні й порожні роки, які постійно супроводжував біль від того, що я не була достатньо сильною, щоб тебе захистити, прийнявши тебе з великою любов’ю і радістю, як мало би бути з усіма дітьми, які були зачаті. Упродовж цих років для мене ти народжувався, бігав, плакав, грався — тисячу разів завдяки моїй уяві. Я бачила тебе в кожній дитині твого віку, але Ісус у Своєму милосерді чекав на мене одинадцятого лютого, щоб зробити мені величезний подарунок. У маленькій церковній каплиці, після розмови зі священником і після того, як я вирішила дати тобі ім’я Марко, я занурилася в молитву — і в цю незабутню мить побачила тебе у своїх обіймах: у тебе були блакитні очі, і ти усміхався до мене.
Дякую тобі, мій ангеле. Це було справжнє прощення. Від цієї миті ти завжди будеш близько до мене, і я знаю — ти співаєш Богові на небі й молишся за мене та за всіх дітей світу.
Твоя мама».

Після підпису був ще й постскриптум:

«Хоч минуло вже багато років, біль залишив відкриті рани, і я досі рахую його роки. Я хотіла б, щоб мій голос дійшов як послання до всіх жінок, які хочуть зробити аборт. Не вбивайте, а любіть дітей, яких Бог дає Вам».

Деякі віруючі й досі замислюються над тим, що станеться з дітьми, які померли без хрещення ще до того, як прийшли у світ. Не потрібно турбуватися про їхню вічну долю. Той, хто освятив Йоана Хрестителя в лоні його матері, може таким самим чином освятити дітей, які не мають іншої можливості бути включеними в Христа.

Якщо ж про щось і варто турбуватися, то про долю того, хто — часто з незначних причин — перегороджує дітям дорогу до життя, а ще більше — про долю тих, хто захищає аборт або навіть заохочує до нього, послуговуючись філософськими та науковими аргументами, хоча самі бачать, що вони непереконливі. 

Однак я не хочу надто довго зупинятися на цій відкритій рані нашого суспільства, а тим більше погрожувати Божими карами. Те, що Бог знає і кличе на ім’я дітей, яких носить під серцем кожна жінка, наповнює серце думками про Божу любов і милосердя. Саме вони мають допомогти віруючим батькам знаходити рішення, альтернативні до аборту, — не лише зі страху.

Одна причина вже ніколи не повинна спонукати жодну жінку до аборту: бажання врятувати власну честь. Жінки, які сьогодні вирішують стати самотніми матерями, радше заслуговують на особливе визнання. Вони є справжніми мужніми матерями, адже ми знаємо, який різноманітний тиск на них чиниться.

Ангел, сповіщаючи Захарії про народження сина, сказав йому:

“Твоя дружина Єлизавета народить тобі  сина, і назвеш його іменем – Йоан. І буде тобі  радість та ликування, і багато хто зрадіє з його народження. “

І справді, багато хто зрадів його народженню, адже, хоча від тієї події минуло двадцять століть, ми й досі говоримо про цю дитину. Я хотів би зробити з цих слів побажання для всіх татусів і мам, які очікують народження дитини:

Нехай і для вас ця дитина, яку Бог вам довірив, буде радістю та втіхою, і нехай ви все життя радієте її народженню!