З темряви до світла (бр. Ян Каня)

З ЄВАНГЕЛІЯ ВІД ЛУКИ

Ісус побачив митника на ім’я Леві, який сидів на митниці, і сказав до нього: «Іди за Мною».

Той, залишивши все, встав і пішов за Ним. Потім Леві влаштував для Нього велику гостину у своєму домі, і був там чималий натовп митників та інших людей, які сиділи з ними за столом. На це фарисеї та книжники нарікали, кажучи Його учням: «Чому ви їсте і п’єте з митниками та грішниками?» Та Ісус відповів їм: «Не здорові потребують лікаря, а хворі.

Я не прийшов кликати до навернення праведників, а грішників».

Запитання, що глибоко вкорінене в нашому серці, — це питання про умовність Божої любові. Чи ми цього хочемо, чи ні, чи визнаємо це, чи ні — це другорядне, але всередині нас живе думка, що ми будемо люблені Богом лише за умови, якщо заслужимо цю любов, якщо будемо “в порядку”, якщо виберемося з наших гріхів. Нам здається, що такого, як я, сьогодні навіть Бог не здатний полюбити.

Так, якщо я відріжу від себе щось, що гнітить мене роками, десятиліттями, якщо виберуся з цієї ями, тоді вже зможу поговорити з Богом, тоді Він мене якось прийме. Але щоб Бог прийняв мене вже зараз, таким, як я є, та ще й запросив до неба — це здається неможливим. Це питання постає навіть у глибоко побожних людей.

Саме тому сьогоднішнє Євангеліє разом із першим читанням з книги Ісаї — справжня революція.

Бог дійсно говорить про певні вимоги, які ставить перед людиною, кажучи, що вона прийде до Нього, якщо… Так і починається уривок з Ісаї:

«Якщо усунеш ярмо з-поміж себе, перестанеш погрожувати пальцем і говорити лукаво, якщо подаси свій хліб голодному, нагодуєш засмучену душу, тоді… Тоді твоє світло засяє, твоя темрява стане, як південь, Господь тебе поведе, наситить твою душу…»

Тобто є умова.

Дійсно, якщо ти зробиш крок до навернення, Бог лише чекає нагоди, щоб прийти до тебе. Але Євангеліє перевертає це з ніг на голову, бо ми бачимо Левія, людину, яка аж ніяк не усуває ярмо, а навпаки — накладає його на інших. Він використовує ярмо, яке наклали римські окупанти, щоб збирати надмірне мито. У сучасному світі це можна було б порівняти з економічною політикою, де виграє лише сильніший.

«Якщо перестанеш погрожувати пальцем…» А Леві — це якраз той, хто постійно погрожує: «Якщо не заплатиш — не пройдеш», «Якщо не підкупиш — не отримаєш». Він безжальний до людської біди, його цікавить лише власна вигода.

«Якщо перестанеш говорити лукаво…» Чи був Леві брехуном? Напевно, як і всі інші у його середовищі. Чи він говорив тільки правду? Навряд чи.

Ми всі часом є не до кінця правдомовними. Адже скільки разів у житті змінювалися наші переконання? Ми були впевнені, що знаємо правду, відстоювали її, навіть готові були за неї боротися, а потім виявлялося, що реальність інша.

Останнім часом я читав книгу Бранта Пітра про правдивість Євангелій. Чудова, глибока праця, як і його інші книги, такі як «Ісус і юдейські корені Євхаристії» чи «Ісус і юдейські корені Марії».

У своїй останній книзі Пітр пише, що був переконаний у певних біблійних поглядах, викладав їх на університетському рівні, а тепер, після років досліджень, змушений переглянути багато з них. Наприклад, щодо датування Євангелій. Колись його навчали, що вони були написані пізно — у 60-х чи навіть після 70-го року. А тепер він доводить, що їх можна датувати набагато раніше, навіть 40-50-ми роками, тобто майже одразу після подій Христового життя.

Ці Євангелія були написані не тому, що апостолів ставало дедалі менше і треба було зафіксувати їхні спостереження, їхні спогади, бо незабаром їх уже не буде. Вони мали цю потребу – потребу писати й поширювати ці звістки всюди, де тільки могли, читати, проповідувати тощо.

Це була потреба Церкви на той час. Пітр говорить про це: що я дозволив себе ввести в оману. Я був переконаний, що так воно і є.

Сьогодні я переконаний, що правда інша. Яка вона насправді – сказати важко, але людина змінюється. Навіть у тих речах, у яких була впевнена, що так і не інакше.

Отож, чи означає це говорити лукаво, говорити неправду? Людина – брехун, навіть якщо щиро переконана. Це не є гріхом, але хто з нас знає істину? Лише один Бог.

Далі: «Якщо ти подаси свій хліб голодному й наситиш пригноблену душу…» – тобто ці вчинки щодо тіла й душі або щодо інших. Але цих учинків точно не чинив Левій. Він усе тягнув до себе, щоб йому було добре, щоб у нього був хліб і щось до хліба, а душі інших – яке мені до них діло, хай самі собі дають раду. Ось така реальність Левія.

І тепер справа не в тому, що він має навернутися, і тоді все зміниться. Бог прийшов до нього, незважаючи на те, що Левій ще не навернувся, що він живе у грісі, занурений у нього по самі вуха, що він цим гріхом дихає. Він – той, хто з кожної людини витисне останню копійку, дивиться на кожного, як на машинку для грошей, якою можна скористатися.

Тобто не так, що він спочатку навертається, а потім Бог приходить до нього. Бог приходить до нього, і завдяки цьому він навертається. Усе навпаки. Старий Завіт, про який писав святий Павло і що сам пережив, мав привести людину до закону Христа, але він цього не зробив, а навпаки – закрив її для Бога.

Бог у Христі вийшов назустріч людині, яка була закрита навіть для Божого закону, який вона ж перекручувала, як це сталося з книжниками й фарисеями, які нині обурені тим, як діє Бог. Вони навіть не хочуть визнати, що це справді Бог у Христі Ісусі. Адже як можна визнати, що Бог любить цього грішника безкоштовно? Він нічого не зробив, а Бог до нього прийшов. Бог його покликав – просто так.

І ось тут починається євангелізація інших. Книжники і фарисеї знали істину, але це була істина лише для них, тільки вони були праведними. І раптом Бог приходить до грішника Левія, торкається його, навертає його – і раптом ті люди, яких закон не міг торкнутися, які жили поза законом і яких праведники зневажали, знаходять шлях до Христа, знаходять шлях до Бога.

Грішники не прийдуть, якщо вони вважають себе праведниками – бо навіщо? Але правда в тому, що всі є неправедними.

Так само Бог приходить, щоб покликати і цих книжників і фарисеїв. Вони теж потребують навернення. Вони теж потребують Божої справедливості.

Христос приходить – і приходить також до мене. Це Євангеліє приходить до мене, щоб сказати: Бог не любить мене за те, що я зумів порвати з гріхом, за те, що я вже «в порядку», що я якось не впадаю в тяжкі гріхи. Бог не любить мене «за щось».

Бог любить мене в усій моїй неправедності, у моїй жадібності, яка є в Левієві, у всьому його ненаверненні, у зневазі до інших, у зраді свого народу і в усьому, що він має. У тому, що мають люди навколо нас. У тому, що маю я сам.

Саме в цей момент Христос сьогодні приходить у мою реальність.

Він приходить, щоб осяяти мене. «Тоді твоє світло засяє в темряві» – а насправді навпаки: коли Його світло засяє в моїй темряві, тоді я прийду до Нього.

І це слово, яке Бог дає мені сьогодні.

Я не знаю, у якій ситуації ти перебуваєш. Можливо, після двох-трьох днів посту ти бачиш, що вже все зіпсував, що цей піст уже не буде вдалим, бо ти згрішив, бо знову впав, бо знову загруз у старому гріху – і все в тобі каже: «Та годі, кинь, ще ці 37 днів залишилося…» Немає сенсу. 

Христос входить у ці темряви, у цей мій мотлох, у цю мою зіпсованість, у це моє тління, яке самому мені огидне. Христос входить і хоче кликати мене, що, можливо, саме ця вузька дорога веде до мого навернення, і що я матиму інше серце щодо інших грішників.

Я не матиму серця фарисея, який судить лише за законом і за собою, який має серце, уражене гріхом, але ще більше зцілене Божим милосердям. І це шлях для слабких людей, для тих інших митарів і грішників, які завдяки моєму наверненню знайдуть дорогу до Бога. Нехай так буде.

Я не знаю, що Господь Бог зробить з іншими. Але я знаю і за це сьогодні дякую Господу, що Він знову переводить мене з моєї темряви, з мого знеохочення, з мого гріха до світла, до святості. Йому слава і честь навіки.

Так само й ти прийми Боже благословення, цю Божу силу, щоб піддатися цьому шляху, цьому переходу з темряви до світла. Нехай благословить і охороняє тебе Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.